Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - 10.2. Оцінювання валідності перцептивних реакцій

РОЗДІЛ 10. ОКРЕМІ МЕТОДИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ СПРИЙНЯТТЯ

Основні поняття: психофізичні методи (метод граничних вимірювань, метод постійного стимулу, метод середньої помилки, методологія детекції сигналу, методи шкалування); перцептивні реакції (абсолютний поріг, поріг диференціації або ледь помітна відмінність; суб'єктивна тотожність, інтервал невпевненості, постійна помилка); стандартний стимул; критерії прийняття рішень при розпізнаванні сигналів; основні психофізичні закони; характеристика психофізичних експериментів.

Сприйняття — це процес усвідомлення явищ (подій) у навколишньому середовищі.

За допомогою органів відчуття сприймаються різноманітні явища навколишнього середовища. Експериментальні дослідження сприйняття пов'язані переважно з вивченням проблеми, що стосується співвідношення між фізичними характеристиками явищ чи об'єктів та їх психічними образами.

10.1. Вимірювання сприйняття

Джерело інформації при експериментальному вивченні сприйняття, або залежна змінна — перцептивні реакції індивіда.

Незалежні змінні (якими дослідник маніпулює при вивченні сприйняття):

характеристики зовнішнього середовища (розмір, форма, відстань, колір та інші фізичні характеристики об'єктів і явищ, що сприймаються);

умови, в яких сприймається об'єкт (наприклад, ізольовано чи в оточенні інших об'єктів);

психологічні процеси, стани та інші психологічні явища, що супроводжують процес сприйняття (навчання, пам'ять, мотивація, увага, емоція, спілкування та ін.);

фізіологічні процеси, які відбуваються в організмі індивіда під час дослідження сприйняття (досліджувані можуть перебувати під впливом певних фармакологічних речовин або у стані сенсорної ізоляції, стомлення, депривації сну тощо).

Способи стимулювання перцептивних реакцій:

стимулювання вербальних звітів досліджуваного про власні відчуття (наприклад, дослідник пропонує вербально визначити тривалість часу між двома звуковими сигналами або встановити, був колір сприйнятих візуально об'єктів однаковим чи різним);

стимулювання моторних реакцій за допомогою відповідних інструкцій (натискання кнопок на апараті для вимірювання латентних періодів реакцій);

стимулювання реакцій вибору (наприклад, дослідник задає зразок розміру чи кольору об'єкта, а потім пропонує встановити, чи відрізняються від нього інші об'єкти, які він сприймає після еталона).

Аспекти (властивості) сприйняття, що вивчаються за допомогою експериментальних та інших емпіричних методів:

універсальні та індивідуальні обмеження у визначенні на основі сприйняття певних характеристик фізичних стимулів;

обмеження у встановленні розбіжностей між фізичними (та іншими) характеристиками стимулів;

індивідуальні характеристики перцептивного досвіду досліджуваних;

співвідношення внутрішньої (психологічної) вимірювальної шкали індивіда зі змінами фізичних характеристик вимірюваних об'єктів.

10.2. Оцінювання валідності перцептивних реакцій

Вивчаючи сприйняття, учені поставили запитання: чи можемо ми вважати, що перцептивна реакція є відображенням перцептивного досвіду, тобто чи можемо ми вважати зміни у перцептивній реакції, що спостерігаються при маніпулюванні фізичними характеристиками стимулів, ознакою змін у перцептивному стані індивіда?

Окремі фахівці в галузі експериментальної психології сприйняття пропонують використовувати так звані конвергентні операції, щоб встановити: вважати експериментально спостережувані зміни у перцептивних реакціях функцією перцептивного процесу чи характеристиками перцептивної системи.

Конвергентні операції— це дві або кілька незалежних операцій чи експериментальних маніпуляцій, які дають дослідникові можливість знайти правильну відповідь за наявності можливих альтернативних пояснень.

Дослідження, в яких використовувалися конвергентні операції, відіграли важливу роль в оцінці ефекту Струпа (Stroop effect). Цей ефект був уперше описаний Р. Струпом у 1935 р. в серії експериментів, під час яких вивчався вплив відволікаючого стимулу на вербальну реакцію. В одному з експериментів дослідник запропонував досліджуваним максимально швидко назвати кольори набору квадратів. Потім ті самі досліджувані називали кольори, якими були написані слова, що позначають колір. Було встановлено, що вони витрачали значно більше часу в останньому випадку.

Інші дослідники повторили цей експеримент у варіанті, коли експериментальні умови поставали як конвергентні операції. Цей експеримент був спланований у вигляді часових серій:

спочатку слова, які означають колір, друкувалися кольором, що збігався з його назвою;

потім слова, які означають колір, друкувалися кольором, що не збігався з його назвою;

далі різними кольорами друкувалися слова, які не означали колір;

насамкінець різними кольорами друкувалися псевдослова (беззмістовні слова).

Остання ситуація розглядалася як контрольна. Слова подавали на екран у випадковому порядку. Залежною змінною була тривалість реакції.

Першу умову (коли колір слова збігався зі словом, яке означало назву кольору) було вибрано як критичну ситуацію для отримання відповіді на запитання, що саме вимірюється в експерименті. Автори вважали, що за таких умов немає ні перешкод, ні ефекту фасилітації, якщо вважати, що в ефекті Струпа відіграє роль фактор конкуруючих реакцій. Якби спостерігалася перцептивна інтерференція, то отримані результати повинні були збігатися з тими, що реєструвалися за другої умови. Проте були отримані такі дані: 653 мс— І ситуація, 799 мс— П ситуація, 634 мс — III ситуація, 696 мс — IV ситуація. Отже, результати свідчать про наявність конкуренції реакцій.