Загальна психологія - Максименко С.Д. - Відносини між особистостями в групі

Важливий аспект у життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є відносини між людьми в групі.

Ці відносини неминуче виникають між членами колективу під час спілкування та взаємодії в процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля.

Мета діяльності, її мотиви, організація дій співпрацівників визначають характер відносин, що складаються в групі.

Відносини між особистостями мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер мети, умови для її досягнення, особливості керівництва, відносини між членами групи, що склалися), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності та ін.^і)

Головний метод дослідження взаємовідносин у колективі - спостереження. Воно дає змогу всебічно з'ясувати змістовність життя в групі, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними для вивчення колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, бачення її членами різних аспектів життя певної спільності.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних відносин є запропонований американським психологом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим для нього є принцип синтонності - емоційних потягів і симпатій, які виявляються у відносинах між членами групи і визначають їх характер.

Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання "З ким би ти хотів...?" Воно може стосуватися будь-якої сфери людських взаємовідносин.

Критерії вибору можуть бути сильними і зорієнтованими на істотні психологічні якості особистості - її моральні принципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні здібності, наприклад:

"З ким би ти пішов у розвідку?"

"До кого б ти звернувся по допомогу для розв'язання конфліктної ситуації?" тощо.

Критерії можуть бути слабкими, коли це стосується обрання партнера для розваг, відпочинку або для забезпечення психологічного комфорту. Такими можуть бути запитання: "З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?", "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?". При цьому надається можливість виявити міру бажаності партнера, якого обирають, пропонується послідовний потрійний вибір за принципом: "дуже бажаний", "бажаний", "менш бажаний".

Отримані результати - вибори - занотовуються до соціометричної матриці й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично опрацьована і виражена графіком-соціограмою. Популярність членів групи, їх статус має такий характер вираження: "зірки" - ті, кого обирають найчастіше, поступаються їм "бажані", що мають по три-чотири вибори.

Менш популярних називають "мало бажані" - один-два вибори, поза полем вибору залишаються "ізольовані", з якими ніхто не бажає співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять контингент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують особливої до себе уваги та розуміння.

Проте результати соціометрії не є вичерпно інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших.

Спілкування в групі

Спільна діяльність - один із основних видів людського спілкування.

Вона неможлива без наявності контактів між підлеглими, без обміну інформацією з метою успішного розв'язання завдань. Тому спільна діяльність — найважливіший чинник організації життя і соціалізації особистості.

Конкретними формами спільної діяльності можуть бути: в дошкільному віці - гра, у шкільному - навчання, у дорослих - праця. Але це не означає, що кожному віку властивий певний, а не якийсь інший стиль спілкування під час спільної діяльності. Найраціональніші процеси спілкування, а отже і розвиток особистості, можливі за умови гармонійного поєднання всіх трьох видів спільної діяльності, що залучають до активності всі види спілкування, які й збагачують особистість.

У спільній діяльності як виді спілкування людей можливе інформаційне спілкування, що передбачає передавання і обмін інформацією не лише як аспекту діяльності, а й поза нею. Таке спілкування припускає наявність відправника (комунікатора) і одержувача (реципієнта) інформації.

В акті спілкування треба чітко розрізняти такі його елементи: а) завдання спілкування; б) його зміст; в) засоби спілкування; г) соціально-психологічний продукт спілкування. Якщо хоча б одного елементу цієї цілісності бракує, спілкування перетворюється на беззмістовну розмову.

Справжнє інформаційне спілкування завжди виконує такі основні функції:

1) інформаційну, головна властивість якої — оригінальність повідомлення;

2) командну - у формі усного наказу діяти так чи інакше, розпорядження, в якому формулюється зміст завдання чи вказується спосіб його вирішення;

3) інтегративну, що забезпечує цілісність організації того чи іншого процесу;

4) переконання, що дає змогу реципієнту розсіяти сумніви, остаточно пересвідчитися у правильності запропонованої дії, набути міцного переконання в успіхові.

Спілкування в колективній дії може набувати різних форм. До них відносять: сповіщення, пропозицію, прохання, вимогу, наказ і установку. Усе це може здійснюватися як в усній, словесній, так і в знаковій формі передавання інформації - за допомогою жестів, міміки, умовних рухів та інших кодів для передавання інформації з метою використання її під час виконання справи.

Обмін інформацією під час спілкування ілюструє різне ставлення реципієнта до повідомлення, яке він отримує.

У позитивному сенсі - це вияв співчуття, згоди, солідарності, довіри, симпатії, приязні, допомоги, коли реципієнт сприймає отриману інформацію як керівну або інтегративну і включає її в регуляцію своїх дій.

У негативному сенсі виникає байдужість, незгода, ворожість, антипатія, протидія бажанню інших, що й призводить до виникнення конфліктних ситуацій у колективі, який може розпастися на декілька груп.

Модель групи. Це емоційно-психологічне утворення. Але вона не є об'єктом соціометричних досліджень, тому що не сприяє належному здійсненню аналізу взаємовідносин людей на основі суспільних норм, ціннісних орієнтацій, оцінок.

Значення правильно віднайденого ключа до розуміння колективу важко переоцінити, бо це дає змогу цілеспрямовано скеровувати і точно регулювати такі психологічні феномени, як взаємовідносини і взаємодія членів колективу, згуртованість, психологічний клімат і сумісність, самопочуття і самошанування особистості, її перспективи, пов'язані з колективом.

Ці феномени роблять колектив ланкою, яка пов'язує особистість і суспільство.

Психологія нагромадила досвід розуміння і формування колективу, його найкращих зразків. Цей досвід випливає з ідей і закономірностей, виявлених А. С. Макаренком, який розглядав колектив як групу людей, об'єднаних визнаною суспільством метою діяльності, де відносини будуються на взаєморозумінні та взаємній підтримці.

Запропонована А. В. Петровським стратомстрична концепція внутрішньогрупової активності дає можливість інакше розглядати її проблематику в історичному контексті. В основі такого погляду — уявлення про те, що психічні властивості особистості мають опосередкований характер. Функцію опосередковування виконують знаки, з допомогою яких людина опановує свою поведінку, власні дії, соціально їх детермінує. Використання знаків і знакових систем докорінно перебудовує і активізує діяльність людини.

Психічні функції людини складаються спочатку в соціальному плані, в процесі взаємодії між людьми, а після цього вони переносяться у внутрішній план.

Звідси і випливає значення первинних груп, в які спершу включається кожна людина ще з дитинства. Вищі психічні функції виражаються в цих групах як відносини між дітьми, а згодом, коли діти їх опанують, набувають форми якостей особистості, які стають складовою системи регуляції поведінки і діяльності.

Відносини між підлеглими в колективі впливають на формування особистісних якостей. Опанування знаків і знакових систем дає змогу підлеглим застосовувати соціальний досвід і знання, прилучатися до культурних надбань людства. Сформовані під час спілкування і групової дії психічні функції стають внутрішньою детермінантою активності особистості.

Становлення особистості здійснюється в одному напрямі - від колективу до особистості. Супротивний процес відбувається в іншому напрямку - від особистості до колективу. При цьому кожна особистість вносить щось своє, впливає на інших, на перебіг міжособистісних відносин і характер групової дії.

Такий погляд на вияв детермінант активності особистості дає змогу керівникові здійснювати аналіз залежності характеру їх виявлення від рівня розвитку групи або колективу і у зв'язку з цінностями. Особливого значення такий підхід набуває, коли створюються колективи з осіб різного фаху, яким потрібний не лише фаховий розвиток, а й виховання найкращих рис особистості і культури.

Що ж принципово відрізняє колектив від менш розвинених груп людей?

У колективі визначальними принципами є взаємодія, взаємовідносини, що опосередковані метою, завданнями і цінностями спільної діяльності, що складає її реальний зміст.

До найважливіших властивостей спільної діяльності колективу відносяться надбання в колективі переваги самовизначенню людини і помітне зменшення (порівняно з групою, асоціацією і дифузною групою) конформних реакцій у важливих для колективу ситуаціях.

Тому, залучаючи людину в систему суспільних відносин, колектив формує її як особистість.

Особливість колективу полягає в тому, що він створюється керівником, в ньому активно виникають міжособистісні взаємини, властиві демократичному суспільству. Колектив можна розглядати як особливе соціальне середовище, яке формує і розвиває духовні та фахові здатності підростаючого покоління. Правильна побудова і організація взаємодії між підлеглими в колективі є одним із завдань виховання.