Загальна психологія - Павелків Р.В. - 5.4. Форми мислення

Форми мислення вивчає насамперед логіка. До їх числа належать: поняття, судження та умовиводи.

Поняття — це форма мислення, у якій відображаються загальні істотні та відмітні ознаки окремого предмета або класу однорідних предметів.

Істотними рисами є такі, кожна з яких, взята окремо, необхідна, а всі разом узяті достатні, щоб за їх допомогою можна було відрізнити даний предмет від усіх інших.

Відмітні риси можуть бути властиві лише одному предмету (наприклад, відмітною одиничною ознакою планети Меркурій є те, що її орбіта найменш віддалена від Сонця порівняно з іншими планетами Сонячної системи), а можуть бути і властивими тільки певним предметам (наприклад, відмітними ознаками людини є: здатність створювати засоби виробництва, здатність до абстрактного мислення і наявність мови).

Невідмітні ознаки — це ознаки, які належать не тільки цим предметам. Наприклад, для металів невідмітними ознаками є теплопровідність, електропровідність; для левів—належність до хижих тварин, належність до хребетних тощо.

Мовними формами виразу понять є слова або словосполучення. Наприклад: книга, ліс, незалежна держава, парламентська республіка тощо.

Джерелом понять є об'єктивна реальність, а самі поняття — не що інше, як мисленнєве відображення реально існуючих речей. Кожне поняття має зміст та об'єм. Наприклад, змістом поняття „частини мови" є така істотна відмітна ознака, як загальна граматична категорія, яка виражає основні лексико-граматичні класи слів. В обсяг поняття „частини мови" входять іменник, прийменник, дієслово, числівник, прикметник, частка, числівник тощо.

Поняття можна вводити двома шляхами: у „готовому" вигляді і шляхом „відкриттів". Другий шлях, евристичний, є, як показують дослідження і передова практика, більш ефективним, особливо в молодшому та середньому шкільному віці, оскільки сприяє розвитку продуктивного мислення, формуванню прийомів аналізу, порівняння, узагальнення. Так, поняття про іменник як частину мови можна ввести за допомогою розв'язання пізнавальних завдань і виконання вправ. Уявіть собі, що ви вийшли зі школи на прогулянку. Ви бачите дуже багато предметів. Наведіть приклади іменників, що називають ці предмети. Які з них відповідають на питання що ?, а які на питання хто? І тільки після виконання кількох подібних завдань дається визначення іменника. У старшому шкільному віці більш ефективним є введення понять і теорій у готовому вигляді, дедуктивно, тобто шляхом від загального до конкретного.

Формування понять тісно пов'язане з їх визначенням і поясненням. Під визначенням розуміють логічний прийом, що дає змогу: а) відрізняти, відшукувати, будувати предмет; б) уточнювати значення уже введеного терміна, а також формулювати значення терміна, що вводиться.

Найбільш поширеним видом визначень є визначення через рід і видові відмінності. Частина речення, яка визначає поняття, обов'язково складається з найближчого роду (фонетика - розділ науки про мову; прямокутник — паралелограм) і видової відмінності (фонетика — розділ науки про мову, у якому вивчаються звуки мови; прямокутник - паралелограм, у якому всі кути прямі).

Процес визначення поняття через рід і видову відмінність ясно і доступно розкрив К.Д. Ушинський на прикладі поняття „вода". Щоб відповісти на питання, що таке вода, потрібно перерахувати всі ті ознаки, якими вода відрізняється від інших предметів:

- предмет, про який можна говорити або думати;

- тіло, яке займає місце та має вагу;

- неорганічне тіло;

- рідина;

- прозора;

— без кольору;

— без смаку і запаху.

Таким чином, вода є рідиною, прозорою, без кольору, без смаку і запаху. Таку відмінність предмета за його родовою ознакою і видовою відмінністю К.Д. Ушинський назвав визначенням поняття.

Судження—це форма мислення, у якій що-небудь стверджується або заперечується про існування предметів, зв'язків між предметом і його властивостями або про відношення між предметами. Прикладами суджень є такі: „Криголами існують", „Українські альпіністи здійснили сходження на Еверест", „Київ більший за Львів". Якщо в судженні стверджується або заперечується наявність у предмета певної ознаки або констатується існування якого-небудь предмета, або встановлюється відношення між предметами, і це відповідає дійсності, то судження правильне, істинне. Судження „Усі вужі плазуни", „ 10 більше за 3", „Деякі птахи не водоплаваючі" є істинними, оскільки в них адекватно відображено те, що має місце в дійсності. У протилежному випадку судження є неправильним.

Судження бувають загальними, частковими і одиничними. У загальних судженнях що-небудь стверджується (або заперечується) відносно всіх предметів даної групи, даного класу („Усі новонароджені харчуються молоком"). У часткових судженнях твердження або заперечення відносяться вже не до всіх, а лише до деяких предметів („Деякі гриби їстівні"). В одиничних судженнях—тільки до одного („Еверест — найвища вершина світу").

Судження утворюються двома основними способами: 1) безпосередньо, коли в них виражають те, що сприймається („Цей будинок цегляний"); 2) опосередковано, шляхом умовиводів або міркувань.

За допомогою різноманітних видів умовиводів ми можемо одержувати нові знання. Побудувати умовивід можна при наявності одного або кількох істинних суджень (вони називаються посилками), поставлених у взаємний зв'язок.

Усі вуглеводи горючі Алмаз - вуглевод Алмаз горючий

Структура будь-якого умовиводу містить посилання, заключения і логічний зв'язок між посиланнями і заключениям. Логічний перехід від посилань до заключения називається висновком. У наведеному прикладі два перші судження, які стоять над рискою, є посиланнями, а останнє — заключениям. Для перевірки істинності заключения зовсім не потрібно звертатися до безпосереднього досвіду, тобто палити алмаз. Заключения про горючість алмазу можна зробити з високою мірою достовірності за допомогою умовиводів, спираючись на істинність посилань і дотримання правил висновку.

Умовивід — це форма мислення, у якій з одного або кількох істинних суджень на підставі певних правил висновку одержується нове судження, з необхідною або певною мірою вірогідності, що слідує з них.

Усі логічні форми мислення необхідні для нормального перебігу мисленнєвої діяльності. Завдяки їм будь-яке мислення стає доказовим, переконливим, несуперечливим і, таким чином, правильно відображає об'єктивну дійсність. Тому формальна логіка, яка спеціально досліджує такі форми мислення, як поняття, судження й умовиводи, тим самим вивчає досить істотні закономірності мисленнєвої діяльності.

Однак закономірності, які вивчаються формальною логікою, необхідні, але зовсім не достатні для повного, глибокого, всебічного пояснення людського мислення. Вивчаючи результати (продукти) людського мислення, логіка абстрагується від дослідження мислення як процесу. Цей бік мислення вивчає психологія. Психологічно досліджувати мислення як процес — означає вивчати внутрішні приховані причини, які приводять до утворення тих чи інших пізнавальних результатів. Цими результатами є, наприклад, такі факти: розв'язав чи не розв'язав задачу даний учень; виник чи не виник у нього задум розв'язання, догадка; засвоїв він чи ні певні знання, способи дій тощо. За всіма цими зовнішніми фактами стоїть мисленнєвий процес, який має свої внутрішні закономірності.