Загальна психологія: Хрестоматія - Скрипченко О.В. - Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

Друзі і вороги, тяжіння й відштовхування, любов і ненависть. Строкатий, клекочучий простір, в якому мешкає особистість.

Диявольське і божественне, сатанинське І ангельське між нами і всередині нас. Хто розрізнить у людських діяннях гріховне і святе? Чи є десь дистильовані світи, в яких немає спокус і гріхопадінь, каяття і мук морального зростання?

Пошуки універсального, щасливого мікрокосму, який веде до внутрішнього благополуччя. Чи є людина, яка ніколи б не вела їх то самовіддано і без оглядки, то поміж іншим, ніби побіжно, намагаючись перехитрити долю, відволікши її увагу? Прагнення будь-що знайти свій шлях у землю обетованну, сховатися від страждань, вискочити з виру монотонних справ і нескінченних обов'язків.

Сіті взаємин, що підтримують нас, колишуть, не дають утонути в безлюдних, мертвих водах байдужості, відсутності прихильностей. Сіті, що заплутують, стримують, обтяжують, з яких так важко вирватися на свободу, що манить і лякає самотністю. Друзі і вороги, тяжіння й відштовхування, любов і ненависть.

Життєвий світ особистості - це не лише людина у її минулому, теперішньому і майбутньому. Це ще й людина серед людей. Це людина, що визначає міру самореалізації тих, хто поруч із нею. Водночас це й людина, міру самореалізації якої визначають інші люди. Люди, які можуть обмежувати і стимулювати, сприяти і заважати, надихати і штовхати у прірву самознецінювання. Поза людським оточенням, поза взаєминами життєвий світ неможливо собі уявити.

Темпоральна модель, що ЇЇ запропоновано вище, була б неповною без розгляду психологічного простору, який є поряд Із часом базовою координатою у просторово-часовій структурі життєвого світу. При введенні категорії "життєвий світ", яка забезпечує справжню цілісність, інтегрованість людини і світу, довколишня дійсність здобуває не лише привнесений особистістю час, але й простір, яким виступають людські відносини.

Простором життєвого світу є значущі стосунки, все більш складну сітку яких кожна людина тче протягом життя. Пригадуються слова К.Роджерса, що людина "невиліковно соціальна". Ставлення до часу власного життя і ставлення до інших людей - основні координати людського мікрокосму.

Яким чином ми розширяємо свій психологічний простір? Шляхом виборів, які робимо на власному життєвому шляху. Як слушно зауважує С. К'єркегор, всюди, де мова йде про вибір, висуваються й етичні питання, І єдиний абсолютний вибір - вибір між добром і злом (Кьеркегор С, 1971, с.711).

Історичні погляди на життєвий простір особистості

Що таке жити серед людей, задля них, завдяки їм? Чи не значить це повністю забути про себе, свої нужди й інтереси? Чи не відмова це від власного щастя? Благородна, але примусова? Люди так часто вступають у непримиренні конфлікти через суперечливі бажання, різне розуміння боргу і відповідальності, свободи і незалежності.

Хто може розраховувати на благополучне існування - яскрава індивідуальність або непомітна людина, що вміє встановлювати хороші стосунки з усіма, "душка", з якою зручно і легко? Хто щасливіший - самотній бунтар чи обласканий угодовець, що приміряє усіх навколо? У кого психологічний простір просторіший, світліший, затишніший?

Як вважає відомий представник арабо-ісламського середньовіччя Аль-Фарабі, людина має два життя, і друге, "вище", "останнє" - це не лише загробне, потойбічне життя. До нього людина може дійти не обов'язково після смерті, а й у цьому світі як до "останньої досконалості", тобто вищого щастя. Яким чином? Виявляється, такого стану можна набути у так званому Доброчесному Граді, де між людьми встановлюється особливий зв'язок, такий, як у вчителя, наставника з учнями. Доброчесний Град - це таке місто, в якому люди об'єднуються задля взаємодопомоги, співробітництва (див. Ігнатенко О.О., 1989, с. 74-81).

Подібні утопії виникали протягом сторіч і виникають сьогодні. Свіжий приклад. Відомий етнограф і етнопсихолог XX століття Маргарет Мід в останні роки життя надрукувала утопічний проект створення всесвітньої "культури участі" шляхом "тихих" революцій у технологіях, семіотиці, лінгвістиці та метафоричному мисленні, що, на її думку, могло б сприяти єднанню людства і створенню нової генерації людей.

Про моральне забарвлення простору, у якому живемо, який есе життя вибудовуємо, завжди писали й європейські філософи. Так, Джордано Бруно вважав, що людський рід постійно рухається від тваринного до божественного, а всі ми знаходимося між богом і природою, у середині буття. Людина, яка досягла моральної зрілості, постійно рухається вперед, творячи себе. Любляча людина прагне вирватися Із гонитви за багатством та іншими благами, вона - герой, творець, що не приймає повсякденності. Ставлення до іншого, стан любові долає протиставлення свого і чужого, індивідуального і суспільного.

Новий час, досліджуючи цю тему, переносить акценти з природного і гармонічного людського розвитку на безумовне підкорення моральному обов'язку. Починається аналізування протиборства пристрасті і повинності, яке так знайоме кожній людині, яке й сьогодні живіть сюжети письменників й сценаристів.

Як вважає Спіноза, кожна людина хоче не лише зберегти своє буття, але й розширити владу, щоб досягти якомога більшої незалежності. Це прагнення до свободи є й неусувним, й ілюзорним. "Для людини немає нічого більш корисного, ніж людина. Треба, щоб люди у всьому погоджувалися одне з одним, щоб душі і тіла всіх складали ніби одну душу й одне тіло, щоб., .всі разом шукали б загальнокорисного для всіх" (Спиноза Б., 1957, с.538).

Доба Просвіти сприяє подальшому розвитку ідеї людської взаємодії. У центрі уваги опиняється егоїзм і симпатія, товариськість і своєкорисливість. Відомий кожному читачеві "Євгена Онєгіна" Адам Сміт пише, що всі ми не байдужі одне до одного, що існує щось на рівні інстинктів, що визначає емоційну націленість одне на одного. До речі, це саме Сміт наштовхнув Маркса на культову для радянської психології формулу про Петра і Павла. Це Сміт писав про відображення однієї людини в іншій.

Як підкреслює Руссо, стрижень людини - у її совісті, яка проявляється в почуттях. Існувати - значить відчувати, жаліти, співчувати.

Але люди у власному психологічному просторі не пише переживають, співчувають, розуміють одне одного. Вони страждають, що їх не чують, не розуміють, з їхніми бажаннями не рахуються. Вони страждають, йдучи на жертви, забуваючи про себе заради інших.

Поняття Обов'язку по відношенню до інших, Обов'язку з великої літери асоціюється передусім з ім'ям Канта. Це він був прадідусем фрейдистського Супер-его. Як іронізує Фейербах, з кохання до своєї примадонни - Обов'язку - Кант уявляє собі щастя в образі бридливого аристократа, а не простодушної людини з народу. Тому він і приписує обов'язку добро, а прагненню до щастя - лише приємність. Вчинки треба здійснювати за обов'язком, а не рахуючись із схильностями. Служити іншим треба, але якщо водночас маєш до них прихильність, це вже стає аморальним?....

Молодий Гегель виступав від імені конкретного суб'єкта, у якого є почуття, протиставляючи його людині відірваній від життя, що міряє свої вчинки моральною та релігійною лінійкою. Тобто людина у вирі переживань, треба думати, могла забути про інтереси інших заради себе. У зрілому віці сваволя пристрастей стає для неї надмірною, і моральність, вона вже сприймає просто як усвідомлення своїх обов'язків.

Найперший людський обов'язок полягає у тому, на думку Л.Фейєрбаха, щоб зробити щасливим самого себе. "Якщо ти щасливий, то ти зробиш щасливими й інших...." (1955, с.267).

У філософи життя, яскравими представниками якої є Ніцше і (Сєркегор, Шопенгауер і Гартман, доброчинність більше не розглядається як знання; роль розуму у людській взаємодії, у побудові психологічного простору взагалі перестає перебільшуватися. Норми моралі не мають заважати людині, яка покликана сміливо йти до абсурду, парадоксу, неможливого, де й прихована істина. Поступово обґрунтовується необхідність проникнення по той бік добра і зла, відмови від моралі рабів. Людина має долати власне безсилля і кволість. їй немає чого підніматися над твариною, адже найкраще в ній, і передусім вседозволеність - від тварини.

Ніцше підкреслював, що мораль і свобода - найтяжча антиномія. Людина може відчути себе вільною лише тоді, коли вона на самоті, коли у своїй самотності протистоїть світові. А мораль - колективний егоїзм слабких.

"Що добре? - Все, від чого зростає в людині почуття сили, воля до влади, могутність. Що погано? - Все, що йде від слабкості. Що щастя? - Почуття зростаючої сили, влади, почуття, що подолана нова перешкода" (Нице Ф., 1989, с.19).

Незалежно від того, як саме у ту чи іншу добу характеризувалася моральність людини, все одно завжди йшлося про її ставлення до інших, про той між-особистісний контекст, без якого не може бути особистості і її життєвого світу. Ані особистості в історії, ані в індивідуальному житті. Власний світ не побудуєш поза значущими взаєминами, що відображають моральні пріоритети, актуальні особистісні смисли.

Давно не потребує спеціальних обґрунтувань положення про те, що внутрішній простір особистості знаходиться поза органічним тілом індивіда, що основна площина руху особистості - морально-ціннісна. Моральний ракурс визначає міру гуманності, людяності ставлення до довкілля, інших людей і себе.

Серед найголовніших фільтрів для вибіркового відображення дійсності є певна глобальна характеристика психологічного простору, тобто все, що в людських взаєминах особистість вважає для себе найголовнішим, найдорожчим або заперечує, не сприймає ніяким чином.

Простір життєвого світу не є співвідносним із простором фізичним, його не можна виміряти у милях чи кілометрах. Якщо квартира у престижному районі, дорогий автомобіль, статус у професійній групі, як доводять західні дослідження, інколи важать для людини більше, ніж власна правиця, якщо словесні чи навіть інтонаційні оцінки близьких інколи ранять тяжче, ніж справжні тілесні пошкодження, стає очевидним, що одиницею виміру психологічного простору мають бути взаємини, стосунки, ставлення, відносини, які відтворюють особистісні рубежі, моральні кордони.

Кожен хоче, щоб поруч із ним були люди порядні і надійні, люди, що розділяють його ціннісні орієнтири, мають схожі життєві пріоритети.

Слід зауважити, що інколи ми сприймаємо певних людей або певні групи як такі, що знаходяться поза сферою наших моральних оцінок. Наприклад, кажемо: "Це старий - батько мого товариша, і тому для нього я роблю виключення з правил". Така тимчасова, часткова моральна експлозія лише підтверджує загальний вплив моральних оцінок, моральних ставлень, моральних передбачень на загальну світопобудову, на структурування індивідуального психологічного простору.