Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 2.4. Лабораторна культура, її розвиток та наслідки

Більшість студентів розуміє, що проведення досліджень у лабораторії починається з формулювання та вибору гіпотез, які релевантні певній теорії, а потім іде їх перевірка шляхом демонстраційних лабораторних експериментів. Зрозумілими є й обов'язки експериментатора: він моделює в лабораторії сутність ситуації, яку прагне узагальнити, маніпулює свідомо та цілеспрямовано незалежною змінною й вимірює залежну змінну. При цьому він прагне зберегти незмінними всі інші чинники, здатні вплинути на поведінку досліджуваного.

Із розвитком експериментальних досліджень сформувалось явище, яке отримало назву "лабораторна культура". Коли лабораторний маніпуляційний експеримент передбачає стандартні методи перевірки гіпотез, а дослідник-психолог обмежує свою діяльність стінами лабораторії, виникає та формується низка особливих наслідків, що їх визначають як "лабораторну культуру". Розгортання досліджень у психологічних лабораторіях зумовило формування еталонів поведінки для експериментатора та інших учасників, ходу розгортання дослідного процесу, процедур залучення учасників. Уся сукупність еталонів та відповідних їм поведінкових програм утворює реальність лабораторної культури. Це, так би мовити, світ у мініатюрі, в якому спрощено певні реальні соціальні чи діяльністні ситуації, а досліджувані демонструють звичні особливості своєї поведінки відповідно до вказівок експериментатора.

Тріумф лабораторного експериментування в психології припадає на 20—30-ті роки XX ст. Ідеали об'єктивності й точності остаточно посіли головне місце, а інтроспективну метафізичну психологію вже сприймали як старомодну та неможливу. Психологи прагнули проводити дослідження, а не займатися кабінетними розмірковуваннями. Вчені зверталися до вивчення реальних фактів і надавали перевагу тому, щоб вимірювати, описувати та інвентаризувати факти. Така позиція психологів ґрунтувалась перш за все на прагненні досягти такого самого високого статусу, що й природничі науки з їхніми успіхами. Адже дослідники бачили перспективу перетворення психології на повноцінну науку. Це позитивне прагнення мало несподівані наслідки: спрощення тих завдань, що їх ставили перед собою дослідники. Можливо, психологи прагнули уникнути надто складних завдань. Однак грандіозні масштабні проблеми все одно переслідують психологів, навіть якщо вони їх свідомо уникають і самокритично розуміють, що не здатні з ними впоратись.

У рамках лабораторної культури працювали всі провідні експериментатори першої половини XX ст. Досягненнями цього періоду можна назвати класичні польові дослідження Е. Мейо (1939), експериментальні дослідження соціальних норм М. Шеріфа (1937, 1938), соціального простору К. Левіна (1939), соціального научіння та імітації Н. Міллера та Дж. Долларда (1941).

Однак із часом розвиток експериментальної лабораторної культури врешті поставив під удар саму суть дослідження - відкриття нового. Дослідження почали використовувати не для перевірки гіпотез, а для демонстрації в лабораторії очевидних істин. Психологи, без сумніву, перебувають у складнішому становищі порівняно з експериментаторами в інших науках, оскільки психологічні явища настільки невловимі або складні, що їх узагалі неможливо продемонструвати. Навіть досить тривіальні демонстрації в психології можуть справляти враження і не позбавлені певного інтересу. Захопившись лабораторними дослідженнями, експериментатори почали демонструвати майстерність не дослідження, а психолога як постановника, як режисера, який упевнено може викликати та показати передбачувану поведінку, а не дослідити її насправді, Талановиті психологи захопилися лабораторними постановками, які підтверджували слушність гіпотези. Зрозуміло, що є істотна різниця між створенням відповідних умов для підтвердження своєї гіпотези й оцінкою істинності гіпотези взагалі. Справжній експериментатор і дослідник істинності гіпотез відрізняється від майстерного режисера лабораторних маніпуляцій щодо досить банальних тверджень.

Однак критики експериментального методу та й самі дослідники скоро зрозуміли, що в лабораторії, завдяки атмосфері своєрідної "стерильності" для чіткого включення незалежної змінної, створюються певні умови, які самі моделюють специфічну поведінку людини. Лабораторна атмосфера породжує специфічну поведінку.

Учасники дослідження не мають готових правил, як поводитися в лабораторії, і це призводить до певної редукції людської поведінки та виникнення різноманітних артефактів. Джерелом таких спотворень результатів дослідження є характер вимог до діяльності досліджуваного, упередженість експериментатора, прагнення учасника визначити та прогнозувати, яка його поведінка є більш бажаною та очікуваною для експериментатора.

Парадоксальність організації психологічного експерименту полягає в тому, що коли дослідник досягає максимальної точності у відтворенні процесу, коли він унеможливлює дію різних змінних, які перешкоджають дослідженню, то досліджувана психологічна реальність уже менше відповідає дійсності: вона непомітно для дослідника стає "несправжньою". Виникають також етичні міркування щодо того, що учасникам лабораторного дослідження не повідомляють правдивої інформації про суть експериментальних процедур, експериментатор діє "не зовсім чесно". В певних обставинах учасників спонукають до дослідної діяльності, тиснуть на них, однак і без цього експериментальна ситуація повна невизначеності. Навіть якщо експериментатор діє в етичному плані бездоганно, в учасників виникає стрес від невизначеності та неможливості діяти вільно на власний розсуд, як це має місце в реальному житті.

Основним об'єктом лабораторного експериментування впродовж тривалого часу (навіть для соціальних психологів) були тварини. І нині чимало досліджень, згаданих у підручниках, основані на вивченні тварин.

Потрапляючи в умови лабораторії, учасники експерименту добре уявляють, яка поведінка схвалюється і яку вони мають продемонструвати. Самі ж психологи теж є носіями певних цінностей. Тож існує ймовірність того, що в лабораторії дослідники перш за все констатують загальноприйняті, унормовані зразки поведінки.

Якщо ж дослідник не ставиться до учасників експерименту як до особливих, унаслідок цього виникає дегуманізоване уявлення про людину та її поведінку. Хоч би як це складно, в лабораторії треба враховувати зацікавленість людини, її розум, цінності, це неодмінна умова пізнання людини.

Відданість експериментуванню в психології сприяла становленню і подальшому тріумфу лабораторної культури, яку можна вважати одним із елементів культури життя людини в сучасному суспільстві. Перші дослідники-психологи були у відчаї через те, що природничі науки є такими результативними, могутніми, а психологія залишається безпорадною щодо важливих соціальних проблем, хоча експериментатори працюють у поті чола. Останні роки засвідчили, що психологія здатна надати важливі ресурси для вирішення соціальних проблем шляхом проведення лабораторного експериментального дослідження та перевірки гіпотез у реальних, а не лише експериментальних ситуаціях.