Класичні експерименти в психології - Копець Л. - РОЗДІЛ 3. Класичні експерименти в різних галузях психологи

3.1. Експерименти в загальній психології

У загальній психології вивчаються традиційні проблеми сучасної психології, найбільш впливові психологічні концепції, аналізується психічне життя людини, розглядаються психічні індивідуальні особливості (темперамент, здібності, характер) та їх вияв у діяльності та соціальній взаємодії. В цій науці окреслюється її проблемний простір, дасться картина цілісного психічного життя людини, вивчається класичний понятійний апарат, розглядаються методи психологічного дослідження людини та досягнення сучасної психології.

В експериментах у загальній психології вирішуються такі завдання: виокремлення феноменології, опис психічного явища, з'ясування чинників його актуалізації, визначення сили прояву феномена (ефекту), умов існування феномена, різноманіття проявів психологічних явищ, аналіз цілісної структури та окремих компонентів, встановлення взаємозв'язків (їх тіснота, спрямованість, стійкість), визначення окремих властивостей психічних явищ (сутнісних, просторових, часових, інтенсивніших), пояснення сутності психологічних механізмів і закономірностей. В загальній психології постійно доповнюється та деталізується об'єктна сфера психології – психіка та світ психічних феноменів (психічні реакції, процеси, функції, стани, властивості, психіка в цілому, особистість, діяльність), встановлюється картина психічної реальності в цілому.

Експеримент Дж. Пратера: ефективність мисленнєвого тренування

Психолог вивчав розвиток навичок посадки літака Т-37 курсантами військової академії. Гіпотеза дослідника стверджувала: при виконанні тренувальних польотів не в реальних умовах, а в уяві навички виконання посадки покращуються. В дослідженні взяли участь 23 відібраних випадковим чином курсантів, які мали лише початковий досвід роботи на тренажерах і реальних польотів.

Усі курсанти пройшли традиційні тренування на тренажерах, а 13 із них (експериментальна група) до того ж здійснювали і мисленнєве тренування. Вони (чотири рази за період навчання) займали місця в макеті кабіни, через навушники отримували вказівки, які дії слід виконувати при посадці, та виконували завдання: мали уявити собі процес посадки у всіх деталях. Мисленнєві тренування тривали по 11-15 хвилин.

Після цього експерти за 7-бальною шкалою оцінювали такі вміння курсантів: знання операцій (як виконувати посадку) та техніку виконання (успішність дій). У контрольній групі середній бал за знання був 4,21, за техніку - 3,89. Учасники експериментальної групи отримали відповідно 4,53 і 4,26.

Гіпотеза дослідника підтвердилась: мисленнєве тренування сприяє тренуванню навичок. Експеримент відкриває можливість для кожного з нас покращити свої навички, наприклад, у спорті, практикуючи мисленнєве тренування по черзі зі справжніми.

Експерименти С. Шехтера про значення когнітивних процесів у переживанні емоційних станів

С. Шехтер висунув таку гіпотезу: "Внутрішній незвичайний стан актуалізує потребу в в оцінюванні, яка зумовлює процес пояснення, що розгортається в термінах "зовнішніх ознак". Кінцевим результатом цього процесу є судження про свій емоційний стан".

Експериментальна процедура розгорталася таким чином:

1. Експериментальні варіанти стану фізіологічного збудження.

2. Створення умов для пояснення незвичного стану (або відсутність умов для такого пояснення).

3. Створення ситуації для можливого пояснення.

Учасниками дослідження були студенти, які вважали, що мета експерименту - вивчення впливу нових видів ліків на зорове сприйняття. Після ін'єкції вони очікували 15-20 хвилин, поки "почнеться дія" ліків. Експериментальна група отримувала ін'єкцію справжнього препарату, наслідками якої стали прискорення серцебиття, дихання, тремор та почервоніння шкіри. Контрольній групі робили ін'єкцію плацебо, яка не спричиняла ніяких фізіологічних наслідків.

Дослідники повідомили учасникам різну інформацію про їхній стан: половині - дійсні дані про тимчасову побічну дію ліків, половині — "фальшиві дані" про побічні ефекти (оніміння пальців, свербіння, незначний головний біль). Була також група, що не отримала ніяких пояснень. Експериментатори очікували, що саме ця група шукатиме пояснень свого стану, спираючись на актуальну ситуацію, і проявить найбільшу чутливість до її ознак.

У кімнаті очікування досліджуваний зустрічав свого ровесника, який також "очікував" початку дії ліків. Насправді це був помічник експериментатора, який після появи наївного учасника починав "поводитись емоційно". В кожній із експериментальних груп для одних досліджуваних було розіграно стан ейфорії (підставний кидав папір у кошик для сміття, пускав паперові літачки тощо); для інших - гнів (обоє учасників заповнювали опитувальник, в якому спочатку ішли нейтральні питання, а потім дедалі інтимніші, які так "дратували" підставного, що він спересердя розривав анкету й виходив із лабораторії.

Психолог через "прозору" стіну спостерігав і реєстрував поведінку досліджуваних, міру їх залучення в гру підставного.

Через 15 хвилин під виглядом важливості врахування знань про стан у цей момент (нібито для однозначної інтерпретації даних, наступної оцінки зорової стимуляції) учасники заповнювали опитувальник про свій стан. Результати дослідження були такими. Учасники, які не мали ніякого певного пояснення свого стану, вважали себе щасливішими, коли підставний демонстрував ейфорію і, навпаки, сердитішими, коли сприймали гнів партнера. Правильно поінформовані учасники не відчули такого сильного впливу партнера по дослідженню й описували свій стан як емоційно нейтральний, так само як і ті, що отримали ін'єкцію плацебо (у них не було стану збудженості і вони не мали потреби оцінити свій стан).

Таким чином, для фізіологічного збудження внутрішні зміни необхідні, однак недостатні для того, щоб пережити певні почуття, якість яких залежить від доступних у певний момент когнітивних (ситуативних) чинників (ярликів).