Класичні експерименти в психології - Копець Л. - Феномен Б.В. Зейгарник: запам'ятовування завершених і незавершених дій

Б. В. Зейгарник, учениця К. Леніна. вивчала особливості запам'ятовування завершених і незавершених дій. Експерименти проводились у Берлінському університеті. В дослідженні взяли участь 164 особи віком від 13 до 65 років. Експеримент проводився з кожним учасником індивідуально. їм пропонували серію завдань, однак половину із них не дозволяли завершити. Згідно з інструкцією учасники мали діяти якісно та максимально швидко. Завдання були різні: виліпити тваринку з пластиліну, записати вірш, проколоти дірочки в картоні, нанизати намистинки. Одні завдання досліджувані могли довести до кінця, а інші ні. Завершені та незавершені завдання чергувались випадковим чином. Експериментатор реєстрував усі спонтанні реакції під час виконання завдань.

Після завершення експериментальної роботи учасники писали звіт про свою роботу, змальовували свої переживання, перераховували завдання, які вони виконували, давали їм оцінку (цікаві чи нецікаві, приємні чи ні). Було встановлено, що завдання, які учасники не змогли завершити, запам'ятовувались краще. Їх пригадували на самому початку звіту. Незавершені завдання асоціювались з негативними переживаннями, учасники мали бажання повернутись і завершити їх.

Дослідження когнітивного дисонансу Л. Фестінгера

Теорію когнітивного дисонансу розробив американський психолог Л. Фестінгер. Відповідно до неї логічно суперечливі знання про предмет мають мотиваційну функцію, викликають прагнення усунути ці суперечності за рахунок зміни знань або соціальних установок. Теорія стверджує, що існує комплекс знань про предмети та людей – когнітивна система, якій властиві складність, узгодженість та взаємозалежність. Складність когнітивної системи залежить від кількості та різноманітності знань, що її становлять. Поняття когнітивного дисонансу в науковий обіг увів, як уже згадано, Л. Фестінгер у 1956 р. Під ним розуміють стан зіткнення у свідомості індивіда суперечливих знань, переконань, поведінкових установок щодо якогось явища чи об'єкта, який викликає відчуття дискомфорту. Теорія когнітивного дисонансу використовувалась у соціальній психології та психології особистості. Однак у першу чергу в ній розглядаються загальні психологічні механізми трансформації суджень, думок та конфліктні відносини між елементами когнітивної системи (когніціями). Теорія характеризує способи подолання, гармонізації цих суперечностей та описує, як ними користуються люди в типових ситуаціях.

Л. Фестінгер та Дж. Карлсміт досліджували особливості поведінки людей у ситуації, коли ті були вимушені говорити та робити не те, що думають (ситуації когнітивного дисонансу). В експерименті взяли участь 70 студентів-психологів, які не знали справжньої мети дослідження і вважали, що беруть участь у дослідженні ефективності діяльності людини.

Учасники виконували монотонну, нецікаву роботу: спочатку 30 хвилин вони мали перекладати однією рукою котушки з таці на стіл, а наступні 30 хвилин повертати на чверть оберту фішки. Всіх учасників випадковим чином поділили на три групи. В контрольній групі після виконання завдань проводилось опитування про враження від дослідження, ставлення до нього та пережиті емоції. З двома іншими групами учасників експериментатор провів індивідуальні бесіди. Він пояснював їм, що в дослідженні задіяно дві групи студентів (А і Б) і наголошував, що група А, до якої студент належить, одразу починає свою роботу, а в групі Б проводиться на початку дослідження вступна бесіда: один із аспірантів розповідає їм, що і як треба робити. Експериментатор уточнював, що учасники групи Б мають бути поінформовані про те, що їхня робота буде цікавою, захопливою. Далі він повідомляв, що сьогодні аспірант, який мав інформувати групу Б, не зміг прийти, і звертався з проханням до кожного з учасників підмінити аспіранта. Далі частині студентів пропонували за їхню згоду плату в розмірі 1 долара, а частині — 20 доларів.

Після завершення роботи студентів запитували, чи корисною, цікавою була їхня діяльність з перекладання котушок та обертання фішок.

Було встановлено: студентам, які отримали 1 долар, робота сподобалася більше, ніж тим, хто дістав за свою згоду 20 доларів, також визнали роботу привабливою учасники контрольної групи, яким не довелося нічого розповідати про свою роботу та кривити душею.

Експеримент із лялькою Бобо: дослідження поведінкових реакцій

В експерименті, проведеному А. Бандурою, вивчали особливості наслідування дітьми поведінкових агресивних дій дорослих. Дослідження проводилось у Стенфордському університеті. Дітям у віці 3-5 років продемонстрували агресивне ставлення до ляльки Бобо, великої іграшки, схожої на людину. Дорослий бив ляльку у різні місця, штовхав, сідав на неї верхи. Діти спостерігали це в різний спосіб. Першій групі безпосередньо демонстрували агресивну поведінку, друга дивилася відеозапис, а третій групі показували мультфільм "Кіт Герман", в якому агресивна поведінка була спрямована на персонаж – ляльку Бобо. Діти з контрольної групи не спостерігали агресивних дій взагалі. Після демонстрації моделі поведінки дітей запрошували до експериментальної кімнати, обладнаної дзеркалом Гезелла, де було багато іграшок і лялька Бобо, яку підбирали відповідно до зросту дітей. Та, з якою грались діти, була менша, ніж та, що була у дорослого. Експериментатори мали на меті поспостерігати, як особливості агресивної поведінки, продемонстровані в різний спосіб, вплинуть на наслідування дітьми цієї поведінки, а також які відмінності будуть у хлопчиків та дівчаток. Перед початком спостережень усіх дітей піддали фрустрації: дозволили погратися з цікавими іграшками, які через деякий час забрали.

Основні результати експерименту надійно показали, що діти, які бачили демонстрацію агресивної поведінки (не має значення, в який спосіб), наслідують її. Хлопчики поводяться агресивніше, з більшим запалом б'ють ляльку, ніж дівчатка.

Дослідження контролю за ситуацією

Дослідники Е. Ланжер та Дж. Родін зацікавились, як можна покращити самопочуття людей похилого віку. Експеримент проводився в будинку для людей похилого віку в м. Арден Хауз (штат Коннектикут, США). Учасникам було від 65 до 90 років, вони мали схожі психічний і фізичний стан та соціально-економічний статус. У групі А було 8 чоловіків і 39 жінок, а в групі Б - 9 чоловіків і 35 жінок.

Групі А надали можливість самостійно планувати свій час, запропонували обладнати кімнати на свій смак, дозволили обирати час для зустрічей з рідними, переглядати фільми та новини тощо. Учасникам цієї групи також подарували кімнатні рослини від адміністрації закладу. Попередньо їм повідомили, що вони вільні прийняти подарунок або відхилити, також обрати рослину на свій смак і мають самі про неї піклуватися.

Групі Б виділили стандартні кімнати, призначили години для відвідування, перегляду фільмів і передач. їм також роздали кімнатні рослини і пояснили, що це подарунки від закладу, а доглядати за ними будуть працівники.

Експеримент тривав 3 тижні. Виявилось, що учасники групи А почувались радіснішими та щасливішими, ніж до початку експерименту, тримались бадьорішими, їхній фізичний і психічний стан покращав, вони охоче спілкувалися з персоналом та іншими мешканцями. У поведінці учасників групи Б таких змін не виявилося.