Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 3.2. Експерименти у віковій психології

У віковій психології досліджують проблему розвитку. Кожна людина є індивідуальністю, однак психічний розвиток відбувається за досить чіткими схемами: особа проходить відповідні прогнозовані періоди змін. До найважливіших питань психології розвитку відносять проблеми періодизації психічного розвитку та пояснення психологічної суті віку як моменту змін і новоутворень, а також процеси розвитку емоційних стосунків дитини в ранньому дитинстві, розвиток інтелектуальних можливостей дитини. Психологи вивчають індивідуальний розвиток і чинники, що визначають нашу поведінку в різні періоди життя (від народження до старості). Найяскравішими особливостями досліджень розвитку є використання таких традиційних дослідницьких стратегій, як лонгітюд, метод поперечних розрізів і метод близнюків.

Лонгітюд (від англ. longitude – довжина) передбачає вивчення певних індивідуальних особливостей тих самих дітей (дорослих людей) упродовж декількох років. Стимулювали таку стратегію щоденники спостережень за розвитком дитини в сім'ї. Під час лонгітюду застосовуються методи спостереження, експерименту й тестування. Лонгітюд використовували у своїй діяльності такі дослідники, як В. Штерн, В. Прайєр.

Стратегію поперечного розрізу розробив А. Гезелл. її сутність полягає в тому, що певну психічну функцію досліджують через порівняння її показників у групах досліджуваних різного віку. Намагаються урівняти всі інші показники. Правилом є те, що для ранніх етапів онтогенезу зрізи проводять частіше.

Метод близнюків розробив Ф. Гальтон (1875). Це, по суті, психогенетичний метод, мета якого – аналіз впливу генетичних і чинників середовища на варіативність досліджуваного психічного параметра (ознаки). При дослідженні порівнюють психологічні особливості монозиготних близнюків, які мають ідентичний генетичний набір, та дизиготних, у яких у середньому 50 % однакових генів. Ознаки, варіативність яких зумовлено генетично, повинні бути більш схожими у монозиготних, ніж у дизиготних близнюків. Такий спосіб тлумачення спирається на тезу про те, що вплив оточення на близнюків розглядається як приблизно рівний.

Прикладом дослідження за методом близнюків є експеримент Т. Бошарта та його колег у Центрі дослідження близнюків та всиновлення в Мінеаполісі, США. Вчені зацікавились роллю спадковості та оточення у формуванні особистості. Вони відшукали у США та семи інших країнах 56 пар монозиготних близнюків, які були розлучені в ранньому дитинстві й виховувались у різних умовах. У контрольну групу увійшли пари близнюків, які виховувались разом. Близнюків порівнювали за параметрами фізичного розвитку, інтелекту, особистісними рисами, соціальними установками та інтересами. Гіпотеза дослідження стверджувала: близнюки, які прожили своє життя нарізно, мають бути значно менш схожими між собою, а ті, що не розлучалися, повинні бути більш схожі за усіма характеристиками. В процесі дослідження, яке тривало тиждень, кожен з учасників витратив 50 годин на тестування та опитування. Всі вони відповіли на 4 особистісні опи-тувальники, пройшли 3 методики з вивчення професійних здібностей, виконали по 2 тести інтелекту. Враховувались також фізіологічні показники (хвильова активність мозку, кров'яний тиск" пульс). і

Несподівано базову гіпотезу дослідження було спростовано. В результаті кореляційного аналізу було отримано результати, які засвідчили, що між близнюками істотних відмінностей немає за усіма досліджуваними характеристиками; ті, шо прожили життя нарізно, були схожі між собою, як і ті, що не розлучалися.