Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 3.2.3. Дослідження природи любові (експерименти Г. Харлоу)

Професійні психологи, як і широка публіка, тривалий час були переконані, що любов неможливо дослідити науковими методами, тим більше експериментальними. Однак, розуміючи, що любов має визначальне значення для особистості, дослідники роблять амбітні спроби в дослідженні цього феномена.

Багато вчених погоджуються із Фройдом у тому, що емоційний досвід у ранньому дитинстві істотно впливає на доросле життя, особливо стосунки дитини з матір'ю - головною людиною в житті дитини. Емоційний зв'язок із матір'ю визначає розвиток здатності любити інших та розвивати стосунки з людьми. Хід роздумів психологів приводив їх до певних висновків і мав приблизно таку логіку. Вся поведінка людини пов'язана з основними потребами (голод, спрага, прагнення уникнути болю), тож мати є головною дійовою особою перших років життя, оскільки саме вона задовольняє головні потреби малюка, зокрема, годує його, тож саме це і визначає міцність емоційного зв'язку дитини з матір'ю, тому дитина починає любити її. Таке пояснення видається узгодженим із досвідом. Феномен любові виглядає в такому поясненні другорядним порівняно з основними інстинктами чи життєво важливими потребами. Принаймні так думали психологи до того часу, поки Гаррі Харлоу (1905-1981) не провів своє експериментальне дослідження природи любові. За його гіпотезою, любов та емоційні прихильності належать до основних потреб і мають таке саме сильне значення, як біологічні потреби (голод, спрага чи уникання болю).

Щоб довести цю гіпотезу й дослідити, як формується любов між матір'ю та дитиною, треба було б створити умови, коли потреби дитини задовольняє не лише одна мати, а різні матері - різні потреби. Далі треба було б забезпечити, щоб рівень задоволення потреб "матерями" був різним щодо різних потреб новонародженої дитини і таким чином визначити рівень любові (емоційного зв'язку з матір'ю) за різного рівня задоволення потреб. Кожен, хто дізнається про таку дослідницьку стратегію, буде шокований. Тож зрозуміло, що з етичних міркувань таке дослідження неможливе. Однак Харлоу вибрав для свого експерименту не дітей, а макак-резусів. Він мав досить значний досвід роботи з цими тваринами, вважав, що турбота матерів про маленьких макак в своїх основних елементах схожа з проявами людського ставлення до маленьких дітей, оскільки макаки, так само як і люди, турбуються про немовлят, обіймають, голублять їх, підтримують тісний тілесний контакт.

Харлоу був спостережливим дослідником. Від початку уважно ставився до підготовки експерименту, намагався створити відповідні умови для дослідження. Щоб краще контролювати умови, він вирішив, що дослідники самі турбуватимуться про мавпочок замість матерів. Харлоу вилучив матерів, оскільки вони виступали додатковою неконтрольованою змінною і порушували процес навчання навичкам, які дослідник мав намір підкріплювати (як позитивно, так і негативно): матір порушувала чистоту експерименту, вона сама навчала дітей певним навичкам, заохочуючи чи караючи їх за конкретну поведінку, була для малюків зразком для наслідування. На своє здивування, учений побачив, що розлука дітей із матерями мала надто негативні наслідки (деякі тваринки померли, інші були налякані, відмовлялися бавитися, навчатися тощо).

У лабораторії Харлоу маленькі макаки перебували від самого народження в хороших умовах: співробітники лабораторії забезпечували їм належний догляд, регулярне і збалансоване харчування. Тож порівняно з тваринками в природних умовах лабораторні "малюки" були навіть краще доглянуті, ніж цього спромоглись досягти їхні справжні матері.

Харлоу зауважив, що маленькі мавпочки особливо емоційно реагували на бавовняні килимки, якими було встелено підлогу в вольєрах. Мавпочки притискалися до цих килимків і були дуже невдоволені, коли їх забирали під час прибирання. Харлоу помітив, що така "прихильність" до бавовняного килимка з'являлась уже в перші дні життя й надалі посилювалась.

Дослідник писав, що "дитина, чи то людська, чи мавпяча, для того, щоб вижити, мусить хапатись не тільки за соломинку, а й ще за щось". Якщо мавпи були у клітці без килимків, вони погано розвивалися, хоча догляд та годування були тими самими. Коли ж у клітку клали м'який килимок, тваринка спокійнішала, виглядала більш здоровою та задоволеною. Харлоу дійшов думки, що, очевидно, крім біологічних (базових) потреб, окрім голоду та спраги, існує потреба в "чомусь теплому та заспокійливому", в контакті з цим "теплим та заспокійливим". Ці спостереження лягли в основу експериментів Харлоу з різними "експериментальними мамами".

Харлоу виготовив для дослідження двох сурогатних "матерів". Одну – з гладенького дерева, вкритого м'якою гумою та теплою пухнастою тканиною. У "грудній" частині "матері" було вмонтовано соску, з якої надходило молоко, а також електролампу для підігріву. Другу сурогатну "матір" було зроблено з дротяної сітки, вона мала таку саму форму, що і м'яка, у тому числі й соску з молоком, тож дитинча так само мало можливість притулитись до неї і погрітись. Обидві "матері" були схожі, майже ідентичні, однак "м'яка" дозволяла отримати більш комфортні почуття при контакті. "Матерів" помістили в маленькі окремі секції і приєднували до клітки з дитинчатами на час годування. Вісім малюків-макак були розподілені випадковим чином на дві групи, які годувались у різних "матерів" (одні - у теплої м'якої, другі – у дротяної). Через деякий час мавпенята отримали доступ до обох матерів. Дослідники спостерігали за тим, скільки часу і з якою "матір'ю" проводять малюки.