Логопсихологія - Конопляста С.Ю. - Принцип розвитку

Принцип розвитку надзвичайно важливий як для спеціальної психології, так і для логопсихології. Сутність його полягає в тому, що всі психічні явища потрібно розглядати виключно в динаміці, тобто у процесі розвитку і становлення. Саме розвиток є універсальною формою існування психічних явищ і процесів, у тому числі й процесів мовлення.

Для логопсихології принцип розвитку є центральним, основним у зв'язку із предметним змістом логопсихології. Вже зазначалося, що для ушкодженого розвитку властиві ті самі ознаки, що і для розвитку нормального: постійне формування кількісних та якісних новоутворень, безповоротність (з погляду безповоротної плинності часу), ієрархічність і певна послідовність формування психічних функцій та процесів тощо.

Не менш важливим для логопсихології залишається принцип єдності свідомості й діяльності. Як зазначав В.М. Сорокін (2004), чим точніше і глибше свідомість відображає навколишній світ, тим ефективнішою буде діяльність і гнучкішою поведінка. І навпаки, чим активніше діє людина, тим точнішим є характер відображення.

Психічні явища, будучи суб'єктивними та ідеальними, не сприймаються безпосередньо, а це означає, що їх вивчення має не прямий, а опосередкований характер. Об'єктом нашого сприймання є не власне психіка, а лише її зовнішні вияви, вивчаючи які, ми намагаємося зрозуміти внутрішні процеси, що відбуваються.

Так само й відхилення в розвитку не можна спостерігати безпосередньо, "поклавши їх на терези", і сприймати їх лише як зовнішні вияви. За одним і тим самим розладом можуть бути різноманітні й численні порушення внутрішніх психологічних механізмів. З огляду на це зрозуміло, що зазначені пояснювальні принципи лише вказують на напрями наукових пошуків, але з їх допомогою не вирішуються конкретні психологічні завдання, які ставить перед нами практика роботи з дитиною-логопатом.

Тому можна сказати, що зазначені вище пояснювальні принципи належать до загально методологічних принципів логопсихології. А оскільки логопсихологія — наука прикладна, вона обов'язково керується принципами конкретно-методичними.

Конкретно-методичними принципами ми користуємося, якщо виникає проблема визначення методів, прийомів і можливостей навчання і виховання осіб з вадами мовлення на основі виявлення у них відхилень від норми в особистісній, інтелектуальній, регуляторній сферах.

Тобто йдеться про принципи власне діагностики психічного розвитку дитини з порушеннями мовлення.

Насамперед, увага звертається на принцип комплексного (від лат. complexus — поєднання, зв'язок) підходу до вивчення людини, тобто систематичне, цілісне вивчення індивідуально-психологічного становлення людини на всіх етапах її життя. Цей принцип реалізується шляхом обстеження особливостей розвитку трьох основних сфер психіки: особистості, інтелекту та діяльності. Психологічне обстеження супроводжується оцінюванням стану органів чуття, рухової сфери, нервової системи дитини. Таке обстеження є важливою складовою загальної діагностичної системи. Психологічну діагностику слід розглядати як важливий етап надання допомоги в межах комплексу клініко-психолого-педагогічного впливу, ефективність якого, передусім, залежить від результату оцінювання клінічних і педагогічних факторів у розвитку дитини з вадами мовлення.

Принцип єдності діагностики та корекції

Завдання корекційної роботи можуть бути правильно сформульовані тільки за умови, що вони ґрунтуються на повній психологічній діагностиці зони актуального і найближчого розвитку дитини-логопата, а також на перспективах її" розвитку. Л.С. Виготський зазначав: "... У діагностиці розвитку завдання дослідника полягає не тільки у виявленні відомих симптомів, їх перерахуванні або систематизації та не лише у групуванні явищ за зовнішньо подібними характеристиками, а виключно у тому, щоб за допомогою мислительної обробки цих зовнішніх даних проникнути у внутрішню сутність процесів розвитку"^*11.

*11: {Выготский Л.С. Основы дефектологии // Собр. соч.: В 5 т. — М., 1983. — Т. 2. — С. 302—303.}