Логопсихологія - Конопляста С.Ю. - Порушення писемного мовлення

До групи структурно-семантичних порушень належать алалія й афазія. Слід обов'язково розрізняти дитячу афазію й афазію дорослих як такі, що мають відмінності у механізмах дефекту і стійкості порушення.

Алалія (від грец. а — заперечення, lаlіа — мовлення) — брак або стійке недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини (умовно — до трьох років). Термін "алалія" з'явився досить давно і часто ототожнювався з поняттями: слухонімота, дитяча афазія, вроджена афазія, дисфазія, затримка мовленнєвого розвитку, лалопатія тощо.

Алалія полягає в недорозвиненні, порушенні або загальмованості мовленнєвих систем кори великих півкуль головного мозку (в основному центру моторного мовлення, розташованого в задній частині нижньої лобної звивини лівої півкулі — зона Брока, та центру сприймання мовлення, розміщеного в задньому відділі верхньої скроневої звивини лівої півкулі — зона Верніке). Алалія — це не просто тимчасова функціональна затримка мовленнєвого розвитку. її складність полягає у тому, що весь процес становлення мовлення здійснюється в умовах патологічного стану центральної нервової системи.

Алалія є одним з найскладніших мовленнєвих дефектів, за якого порушеними виявляються операції відбирання і програмування на всіх етапах виникнення і сприймання мовленнєвого висловлювання, внаслідок чого мовленнєва діяльність глобально несформована, тобто майже відсутня. При алалії мають місце мовленнєві й не мовленнєві симптоми, між якими виникають складні опосередковані взаємозв'язки. У логопедії у симптоматиці при алалії перевага надається мовленнєвим порушенням. Не розвивається система мовних засобів (фонетичних, граматичних, лексичних), порушується мотиваційно-спонукальний рівень формування мовлення. При цьому спостерігаються грубі семантичні дефекти. Серед не мовленнєвих розладів при алалії розрізняють моторні, сенсорні, психопатологічні симптоми. Порушеним виявляється процес управління мовленнєвими рухами або процес сприймання і розуміння зверненого мовлення.

У сучасній логопедії алалію поділяють на дві форми: моторну (експресивну) та сенсорну; здійснюються логокорекційні програми щодо подолання цієї вади мовлення із врахуванням механізмів дефекту та всього симптомокомплексу виявів кожної з них.

Афазія — повна або часткова втрата мовлення внаслідок локального ураження головного мозку різної етіології: судинної, травматичної, пухлинної. Афазії судинного генезу, як правило, виникають у дорослих. У результаті розриву аневризм судин головного мозку, тромбоемболій, черепно-мозкових травм, афазії часто спостерігаються у підлітків та молодих людей. Якщо дитина втрачає вже набуте мовлення (після трьох років) у зв'язку із черепно-мозковими травмами, нейроінфекціями, пухлинами мозку, йдеться про дитячу афазію. За Л.С. Цветковою, в дитячому віці (до б—7 років) порушення мовлення при ураженнях мозку на зразок афазій мають в основному стертий характер і більшою мірою стосуються слухомовленнєвої пам'яті.

Афазія — один з найтяжчих наслідків мозкових уражень, коли системно порушуються всі види мовленнєвої діяльності. В основі будь-якої форми афазії лежить та чи інша первинно ушкоджена нейрофізіологічна та нейропсихологічна передумова (наприклад, порушення динамічного або конструктивного праксису, фонематичного слуху, апраксії артикуляційного апарату тощо), яка спричинює специфічне системне порушення розуміння мовлення, мовотворення, письма, читання, рахунку. При афазії специфічно системно порушується реалізація різних рівнів, аспектів, видів мовленнєвої діяльності (усне мовлення, мовленнєва пам'ять, фонематичний слух, розуміння мовлення, писемне мовлення, читання, лічба тощо).

Величезний внесок у розуміння мовленнєвої діяльності при афазії зробили нейрофізіологія, нейропсихологія, нейролінгвістика. Актуальною і мало вивченою залишається проблема особливостей психічного розвитку дітей і підлітків, хворих на дитячу афазію.

Порушення писемного мовлення

Порушення читання і письма — дислексія (від грец. dys — розлад, lekso — читати) та дисграфія (від грец. dys — розлад, grapho — писати) характерні як для дітей, так і для дорослих.

Дислексія — часткова специфічна вада процесу читання" що виявляється у помилках, які повторюються і мають стійкий характер. При дислексії спостерігаються типові помилки (зміни і сплутання звуків під час читання; читання по літерах; спотворення звуко-складо-вої структури слова; порушення розуміння прочитаного, що виявляються на рівні окремого слова, речення, тексту без порушень технічного аспекту процесу читання; аграматизм, що виявляється на аналітико-синтетичному і синтетичному етапах опанування навичками читання тощо).

В основу класифікації дислексій покладено різні критерії: вияви, ступінь вираженості вад читання, порушення діяльності аналізаторів, що забезпечують акт читання, вади психічних функцій тощо.

З урахуванням ушкоджених операції, читання вирізняють такі види дислексії: фонематична, семантична, аграматична, оптична, тактильна, мнестична. Безперечно, дислексія негативно впливає на формування особистості дитини, адже невдачі під час опанування читанням значно звужують загальний світогляд дитини, зумовлюють невпевненість у собі, тривожність, негативізм тощо.

Дисграфія — часткове специфічне порушення процесу письма. Письмо є надзвичайно складною функцією, сутність якої полягає в рефлекторному механізмі, що забезпечується взаємодією аналізаторів — кінестетичного, рухового, слухового та зорового. Тобто процес письма має багаторівневу структуру й охоплює велику кількість операцій: аналіз звукової структури слова, співвіднесення виокремленої зі слова фонеми з графемою (зоровим образом літери), відтворення графеми за допомогою рухів руки, синтез літер у слові та послідовний перехід від одного слова до іншого, граматичне структурування, внутрішнє програмування окремих речень і тексту тощо. Порушення цих та інших операцій мовотворення спричинює порушення писемного мовлення.

Симптоматика дисграфії виявляється у стійких постійних помилках у процесі письма, які можна згрупувати таким чином: спотворення і заміни літер; перекручення звуко-складової структури слова; порушення злитості написання окремих слів у реченні; аграматизми на письмі.

Дисграфія супроводжується і немовленнєвою симптоматикою (неврологічними порушеннями, порушеннями пізнавальної діяльності, сприймання, пам'яті, уваги, психічними порушеннями тощо). Немовленнєві симптоми визначаються у цих випадках не характером дисграфії й у зв'язку з цим не включаються в її симптоматику, а разом з порушенням письма належать до структури нервово-психічних і мовленнєвих розладів (при алалії, дизартрії, порушеннях мовлення, розумовій відсталості тощо).

Дисграфія, як і дислексія, у дітей з нормальним інтелектом може зумовлювати різні відхилення у формуванні особистості, певні психічні нашарування.

3.4.2. Психолого-педагогічна класифікація порушень мовлення
Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ
4.1. Відчуття і сприймання
4.2. Пам'ять
4.3. Мислення
4.4. Особливості розвитку мовлення і мислення у дітей з вадами мовлення
Розділ 5. ОСОБИСТІСТЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ ДИТИНИ З ВАДАМИ МОВЛЕННЯ
5.1. Увага
5.2. Вольова дія
5.3. Особистість дошкільника з порушенням мовлення
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru