Основи психології - Вітенко І.С. - Цілі і мотиви діяльності

Діяльність починається з визначення об'єктивного явища - цілі. Ціль виступає не як дзеркальне відображення явища, а як перероблена особистістю динамічна модель майбутнього результату діяльності. Дії, сукупністю яких визначається діяльність, управляються та регулюються її мстою. Це чітко можна простежити, спостерігаючи за роботою коваля. Щоб виготовити свій виріб, у процесі трудової діяльності коваль постійно контролює силу, ритм і напрямок удару молота залежно від того, що він хоче виготовити із шматочка металу. Метою діяльності виступає ЇЇ продукт.

Другою ланкою структури діяльності виступають мотиви. Ця категорія вже розглядалася в структурі особистості, але, враховуючи психологічний постулат єдності свідомості, особистості та діяльності, мотиви треба розглядати і в ракурсі процесу діяльності. І тут мотив виступає як психічне явище, що є усвідомленим поштовхом до певної діяльності та спонукальною причиною дії.

Мотив тісно пов'язаний з метою, тому що він є спонукою або устремлінням досягнути її. Але мотиви можуть відділятися від цілей та переміщатися на саму діяльність (гра, робота "з любові до мистецтва") або на один з її результатів. Мотиви людської діяльності дуже багатогранні, поза як випливають з різних потреб та інтересів, які формуються у людини в процесі суспільного життя.

Мотиви людської діяльності можуть бути різноманітними: органічні, функціональні, матеріальні, соціальні, духовні.

Тип мотиву характеризується домінуючим видом діяльності. Мотиви поділяються на потенційні та актуальні Розрізняються вони між собою в міру включення у структуру діяльності.

Існує цікава теорія А. Адлера (1870-1937), згідно з якою провідним мотивом людської діяльності є "природжене прагнення до зверхності, до влади". Він вважав, що джерелом даного прагнення є почуття неповноцінності, притаманне кожній людині, та намагання компенсувати свої слабкості і розвивати неповноцінні функції. Безпосередньо своєю діяльністю та "вчинками" людина прагне піднести себе в очах оточуючих та у власному уявленні про себе.

Наступною ланкою схеми діяльності виступає спосіб її виконання. Він залежить від цілей та мотивів і, враховуючи їх, виконується відповідними навичками та вміннями.

Завершальна підструктура діяльності - це її результат, основною особливістю якого є його відповідність цілі.

Всі структурні компоненти діяльності виступають у різних формах свого прояву, у свідомості особистості та її поведінці.

Види діяльності

Діяльність дуже різноманітна за проявами своїх видів. Перший вид людської свідомої діяльності - це гра. Це специфічний вид. Він є не тільки вираженням визначеного ставлення особистості до навколишнього середовища, а й джерелом розрядки напруження, що виникло під впливом актуальних потреб людини.

Ігрова діяльність - це вид усвідомленої діяльності, де ціллю є суб'єктивне задоволення від процесу самої гри. В основному ігрова діяльність спостерігається у дітей. У грі вперше формується і проявляється потреба дитини впливати на світ. Гра має розвиваюче значення, а також виступає способом реалізації дитячих потреб.

Розрізняють декілька типів ігор.

Індивідуальні ігри являють собою діяльність, яку виконує одна людина. Групові ігри включають у свій процес декількох індивідів. У предметну гру включені деякі предмети. Сюжетні ігри розгортаються за певним сценарієм, відтворюючи його основні деталі. Рольові ігри обмежують діяльність людини роллю, яку вона бере на себе. Ігри за правилами регулюються певною системою вимог до діяльності її учасників.

Праця - це провідний вид людської діяльності, спрямований на виробництво визначених суспільно корисних, матеріальних чи ідеальних продуктів. Предметом психологічного пізнання виступають компоненти трудової діяльності та умови, в яких вона відбувається (як зовнішні, так і внутрішні). Мета діяльності лежить у продукті її кінцевого результату. Звичайно, мотивом трудової діяльності однієї людини стають продукти діяльності інших людей, продукт суспільної діяльності. Адже одна людина не може виробляти всі потрібні їй предмети.

Основні мотиви трудової діяльності людини виражені у її відношенні до праці.

Праця виступає основним засобом формування особистості. За словами С. Л. Рубінштейна, "в процесі праці не тільки виробляється той чи інший продукт трудової діяльності суб'єкта, а й сам суб'єкт формується в праці". Аксіомою виступає його твердження: "Праця - основний закон розвитку людини".

Існує ще один вид діяльності, в якому по-своєму проявляється та формується людська особистість і свідомість - навчання.

Навчання - це цілеспрямоване засвоєння системи знань, навичок та вмінь для успішної діяльності.

Ціль, яку досягає навчання, полягає в підготовці об'єкта до майбутньої діяльності.

Навчання - не тільки пасивний процес сприйняття знань, а й засвоєння (переробка, аналіз тощо) оптимальних прийомів, перевірених досвідом людства.

Оволодіння знаннями відбувається підчас навчання, центрального частиною якого є процес міцного засвоєння знань. У цьому процесі виділяється чотири етапи:

1. Початковий етап сприйняття, або перше ознайомлення з матеріалом. Сприйняття навчального матеріалу обумовлене передумовами, які були створені до його сприймання і створюються в процесі сприймання.

Те, як матеріал сприймається, залежить від форми його подачі.

2. Сприйняття матеріалу тісно пов'язане з процесом осмислення - проникненням, глибшим розкриттям змісту знань.

Міцність засвоєння знань суттєво обумовлена характером та якістю викладення матеріалу.

3. У процесі закріплення знань значну роль відіграє повторюване відтворення осмисленого та засвоєного матеріалу. Чим активніша робота з повторення, тим більший ефект має засвоєння знань.

4. Останній етап міцного засвоєння знань - оволодіння матеріалом. Воно дає можливість вільно оперувати знаннями в різних ситуаціях, використовувати їх при зміні умов та застосування на практиці.

Важливе місце в процесі навчання займає мотиваційна сфера особистості суб'єкта. Мотиви визначені завданнями, які перед собою ставить людина і розв'язання яких становить суттєве значення в її життєдіяльності. Основним мотивом свідомого навчання є природне устремління підготуватися до майбутньої діяльності. А у зв'язку з тим, що навчання - це і є процес оволодіння знаннями, здобутими людством у процесі діяльності, то мотив навчання можна вивести як інтерес до знань.

Процес навчання суттєво залежить від характеру конкретного навчального матеріалу та індивідуальних і вікових особливостей ступеня розвитку суб'єкта.

Важливим фактором, який має великий вплив на людську діяльність, є феномен свободи.

Якщо людина діє внаслідок вільного вибору, то вона спроможна перебороти найрізноманітніші перешкоди, часом досить складні та численні, щоб досягти омріяної мети. Коли ж хтось діє, не маючи свободи вибору, під примусом, то він має слабку мотивацію для виконання поставленого завдання.

Тому у людській діяльності дуже важливе значення має монолітна цілісність співвідношення необхідності та свободи дій.

Необхідність здійснення людиною дії полягає в залежності від об'єктивних умов, у яких їй доводиться приймати рішення, та свідомому підпорядкуванні певним визнаним нормам. Свобода дій виражається в можливості реалізації самостійно обраних цілей і бажань та у визначенні лінії особистого методу виконання завдання.

Свобода проявляється також і в тому, що людина може припинити дії в ситуації, коли вирішить, що визначена ціль стала для неї недоречною, або її реалізація у нових, змінених умовах нераціональна.

У людській діяльності нерозривно пов'язані ЇЇ зовнішня (фізична) та внутрішня (психічна) сторони. До зовнішньої сторони діяльності належать рухи та дії, за допомогою яких людина впливає на зовнішній світ, а до внутрішньої (ідеальної) відносять пізнавальні можливості, регуляторні процеси. Ці дві сторони взаємно впливають одна на одну.

Їх вплив виражається в процесі інтеріоризації та екстеріоризації.

Інтеріоризація - процес переходу від зовнішньої, реальної дії до внутрішньої, ідеальної. Винесення внутрішніх, розумових дій назовні називають екстеріоризацією.

Такі процеси можливі завдяки наявності у об'єктів та явищ природного середовища визначених стійких якостей та закономірностей. Вони і стають категоріями, якими оперує людська психіка, регулюючи діяльність людини.