Розлад усного мовлення і письма спостерігається при локальному ураженні мозку, що виникає внаслідок травм, пухлин та інших порушень кори великого мозку. Порушення мовлення, спричинені хворобливими процесами, називаються афазією. Розрізняють такі види афазії: динамічну, еферентну моторну, аферентну моторну, семантичну, сенсорну і амнестичну.
Динамічна афазія характеризується порушенням складного усного і писемного активного мовлення. Хворий не може говорити фразами, хоча готовий повторити слова, називати предмети і розуміти мову іншого.
При еферентній моторній афазії порушується принцип послідовності, хворий може вимовляти окремі звуки, але не в змозі об'єднати їх у слова.
При аферентній моторній афазії у хворих спостерігається порушення здатності вибирати потрібні звуки, в пошуках потрібного звуку вони весь час збиваються на близькі за артикуляцією. Буває також порушене самостійне письмо і письмо під диктовку.
Семантична афазія - порушення розуміння логіко-граматичних конструкцій (типу: батьків брат, братів батько, осінь перед зимою тощо). Поєднується з порушеннями лічби, просторового мислення.
Сенсорна афазія - порушення здатності розрізняти звуковий склад (труднощі в розумінні усного мовлення).
Амнестична афазія - порушення здатності називати предмети, тимчасом як можливість характеризувати їх зберігається. Якщо хворому підказати початкове слово або букви, він згадує потрібне слово.
До порушень мовлення належить афонія (від грецьк. а - заперечення + phone -звук, голос) - нездатність голосно говорити. Хворий може шепотіти. Нерідко спостерігається при невротичних станах.
При різних розглядах мовлення виникає порушення письма - аграфія. Вона виявляється або в повній втраті здатності писати, або в грубому перекрученні слів, пропусках складів і літер, у нездатності сполучати літери та склади в слова. Спостерігається при органічному ураженні певних відділів головного мозку. У виникненні розладів писемного мовлення можуть відігравати значну роль і психічні фактори. Наприклад, зміна особистості при шизофренії позначається на почерку, він стає незвично вигадливим.
До порушень мовної діяльності належить і дизартрія - розлад артикуляції, що виявляється в нечіткому вимовлянні звуків (особливо приголосних), сповільненому або уривчастому мовленні, заїканні. Дизартрія спричинюється порушенням руху м'язів, що беруть участь у вимовлянні певних звуків. Прискорене або сповільнене мовлення з'являється при паркінсонізмі, після енцефаліту і пов'язане з тими змінами особистості, що спричинені захворюванням. Заїкання може виникнути внаслідок органічних захворювань, але може бути і при функціональному розладі нервової системи (наприклад, внаслідок переляку). Здебільшого воно є формою неврозу, характерним симптомом якого є страх відкрити перед присутніми недолік свого мовлення. Страх утруднює корекцію хворого і посилює заїкання. Психотерапія заїкання має враховувати особливості особистості хворого і його ставлення до дефекту. Слід переконати хворого в тому, що недоліки його мовлення можна виправити.
До функціональних розладів і порушень нормальної діяльності периферійних механізмів мовлення можуть спричинитися труднощі у вимовлянні окремих звуків. Ці дефекти часто зустрічаються у дітей дошкільного віку. Підростаючи, дитина звільняється від недоліків. Але в деяких випадках, щоб усунути недоліки, потрібне медично-педагогічне втручання. Спеціалісти, які виправляють порушення мовлення, називаються логопедами. Вони за спеціально розробленими методиками коригують розвиток мовлення дитини.
Логопедія (віл грецьк. logos - слово, мовлення + paideia - виховання, навчання) - галузь педагогіки, яка вивчає порушення мовлення і розробляє методи їх корекції та профілактики. Оскільки в основі багатьох дефектів мовлення лежать патологічні зміни в периферійній або в центральній нервовій системі, а також і в самих органах, логопедія тісно пов'язана з медициною. Логопедичну допомогу подають у дитячих поліклініках, психоневрологічних диспансерах, у неврологічних відділеннях лікарень, у санаторіях для тих, хто заїкається, в інститутах отоларингології, у спеціальних слухово-мовних яслах і денних логопедичних стаціонарах. Крім того, в країні існують школи для глухуватих, школи для дітей з порушенням мовлення, садки для дітей з розладами мовлення.
Логопедія вивчає і займається корекцією багатьох дефектів мовлення, таких як афонія, деякі види агнозії, дизартрія, афазія, заїкання. Логопедична терапія провадиться як комплексна терапія з розвитку мовлення, мислення і всієї особистості хворого. Велика увага приділяється профілактиці розладів мовлення. З цією метою в педагогічних інститутах на факультетах з дошкільного виховання введено курс логопедії. Крім того, ведеться санітарно-просвітницька робота з населенням: роз'яснюються види розладів мовлення і методи їх попередження.
Одяг і його значення для ефективності спілкування
Культура спілкування
Засоби комунікативного процесу
РОЗДІЛ 5. Соціальні групи
Психологія міжособистісних стосунків
Соціально-психологічний клімат у колективі
Особливості статевої і вікової структури колективу
Лідер і лідерство
Психологічні особливості управління конфліктом