Основи психології - Вітенко І.С. - РОЗДІЛ 4. Спілкування як специфічний різновид діяльності

Характеристика спілкування як форми діяльності людини

Людину оточує не лише предметний світ, а й інші люди. 1 з тим, і з іншими вона перебуває у безпосередньому взаємозв'язку. Ці взаємини встановлюються і розвиваються через працю, спілкування, навчання, тобто через діяльність. Спільна діяльність неможлива без налагодження контактів між людьми та обміну інформацією, тобто без спілкування. Спілкування - це форма психологічного взаємозв'язку людей у процесі спільної життєдіяльності; процес становлення та розвитку контактів між людьми.

Головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через спілкування людина формує свої стосунки з іншими людьми. Спілкування є умовою, без якого фактично неможливе пізнання дійсності, воно є обов'язковим компонентом тих видів діяльності, що передбачають взаємодію людей (рис. 4.1). Люди різного рівня культурного розвитку і різного віку можуть спілкуватися завдяки стійкості психологічних закономірностей спілкування.

Спілкування включає в себе численні духовні та матеріальні форми життєдіяльності людини і є її потребою. Ця потреба пояснюється насамперед соціальною природою людини.

Рис.4.1. Спілкування є обов'язковим компонентом для взаємодії людей

Потреба в людських зв'язках, у спілкуванні дуже велика і за гостротою не поступається спразі або голоду. Тільки психічно хворі відмовляються від реальних зв'язків з людьми, не бажають приєднуватися до якоїсь людської групи, але при цьому задовольняють свою потребу в спілкуванні за рахунок патологічної фантазії.

Об'єднуючись у малі групи, спілкуючись у процесі спільної діяльності, люди обмінюються інформацією. Спілкування є необхідною умовою формування особистості. Все життя людина спілкується з іншими людьми.

Крім потреби у спілкуванні і людських зв'язках, можна назвати ще одну з важливих соціальних потреб - потребу в самоствердженні. Людина прагне посісти суспільно значуще місце в групі. Якщо ж це не виходить, то вона ладна підкреслювати свою порочність або знедоленість. Так, тяжкохворий почуває себе значнішою особою, ніж ті, чиє захворювання легше.

Обидві ці потреби формують соціальну орієнтацію людини, тобто її уявлення про свою позицію в групі. Спілкування завжди визначається системою суспільних відносин, але в структурі і в динаміці спілкування не можна різко відокремити особисте від громадського. Спілкування так само соціальне і індивідуальне у найважливішому засобі спілкування - мові, індивідуальним проявом і механізмом якої є мовлення. Слово має подвійну функцію - воно і знаряддя мислительної діяльності, і засіб контакту, тому має велике значення в життєдіяльності людини.

Отже, спілкування у найбільш стислому вигляді можна визначити як складний процес взаємодії двох чи більше людей, які знаходяться між собою в процесі інформаційного обміну. Тим часом для здійснення спілкування необхідні як мінімум двоє. Уточнення це аж ніяк не довільне, тому що не всяка зовнішня мова є спілкуванням. Не можна вважати спілкуванням розмову хворого галюцинаціями із вигаданими співрозмовниками: він спілкується не з іншою особистістю, а з проекціями власної несвідомої психіки. Таке хворобливе зниження природної людської потреби у спілкуванні з реальними людьми у психології називається аутизмом. Тобто спілкування, і це треба підкреслити, завжди соціальне. Потреба у спілкуванні не тільки фізіологічна, але й соціалізована надзвичайно. Довербальні примітивні форми спілкування досягають найбільшого розвитку в тих тваринних співтовариствах, що мають найбільш складну соціальну організацію. У принципі спілкування властиве усім живим істотам, але лише у людини воно опосередковане мовою.

Якщо справедливе ствердження, що спілкування завжди соціальне, то справедливе й зворотне. Важко сказати, яке соціальне явище не служить одночасно і спілкуванням, тобто іншими словами, не є передачею інформації. Наприклад, читання газети не можна вважати безпосередньо живим спілкуванням, але опосередковано воно служить передачею повідомлень, думок, настроїв та почуттів від одних конкретних людей до інших.

Цілком виключити спілкування у людському співтоваристві неможливо, тому що всяка поведінка в присутності іншої людини вже є комутацією. А вона може здійснюватися і мимоволі - за допомогою міміки, жестів, ходи, ритму подиху тощо.

Якщо існує потреба у спілкуванні, то повинні існувати й визначені функції, якими наділена ця діяльність. Спонукальні мотиви до спілкування різні. Враховуючи різні потреби, розрізняють наступні функції спілкування:

1. Контактна - встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому та передачі повідомлень.

2. Інформаційний обмін.

3. Спонукальна стимуляція активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання тих чи інших дій.

4. Координаційна - взаємне узгодження спільних дій.

5. Розуміння - не тільки адекватне сприйняття змісту вербального повідомлення, але й почуттєве розуміння партнерами один одного (своїх намірів, переживань, відносин).

6. Обмін емоціями - стимуляція у партнера визначених почуттів і настроїв.

7. Встановлення відносин - усвідомлення свого місця в системі рольових, статутних, ділових та інших відносин у суспільстві. Розлад цієї функції, нездатність почувати своє місце у суспільстві відрізняє таку прикордонну особистісну патологію, як психопатія.

8. Маніпулятивна - надання впливу, націленого на зміну установок, думок, рішень, намірів партнера.

До психологічних функцій спілкування відносять також:

а) забезпечення психологічного комфорту;

б) задоволення своєї потреби у спілкуванні;

в) функцію самоствердження.