Основи психології - Вітенко І.С. - РОЗДІЛ 5. Соціальні групи

Структура соціальної організації життя і діяльності може бути відображена схемою:

Психологія міжособистісних стосунків

Більшість проблем міжособистісних стосунків розглядаються при вивченні предмета "соціальна психологія". Це галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, зумовлені фактом об'єднання їх у соціальні групи; виявляє психологічні закономірності взаємин особистості і колективу, визначає психологічну сумісність людей у групі; вивчає такі явища, як лідерство, згуртованість, процес прийняття групових рішень, проблеми соціального становлення особистості, її самооцінки, стійкості, навіюваності; ефективність впливу засобів масової інформації на особистість, особливості поширення чуток, моди, шкідливих звичок і обрядів. Соціальна психологія має практичне значення для багатьох галузей психологічної науки, у тому числі й медичної.

Вважають, що соціальна психологія як наука виникла у 1908 p.; тоді одночасно у працях англійського психолога У. Макдугалла та американського соціолога Е. Росса з'явився термін "соціальна психологія".

Знання основ соціальної психології полегшить керівнику пошук оптимальних шляхів і способів впливу на поведінку як окремої особистості у складі групи, так і групи в цілому. Відсутність таких знань, як правило, призводить до суб'єктивізму в управлінській діяльності.

Соціальна спільність людей може бути представлена великими і малими групами. Вони є не лише показниками чисельності колективу, але й об'єктами соціальної психології з певним набором ознак і властивостей.

Велика група - це кількісно необмежена умовна спільність людей, виділена на основі певних соціальних ознак.

До великих груп відносять класи, нації, народності. Це об'єкти, що вивчаються соціологами, етнографами, політологами.

Мала група характеризується невеликою кількістю контактуючих індивідів, об'єднаних спільними цілями або завданнями.

Великі й малі групи можуть бути реальними та умовними. Реальні групи - об'єднання людей на основі реальних стосунків (ділових, особистісних). Умовні групи - об'єднання людей на основі певної умовної ознаки (вік, стать, національність).

До класифікації груп включають також мікрогрупи (діади, тріади). З урахуванням суспільного становища групи поділяють на формальні та неформальні, за рівнем розвитку - на колективи (високий рівень), корпорації, асоціації та дифузні групи (низький рівень). За значущістю особистості групи поділяються на референтні (високий ступінь впливу) та групи належності.

Дещо відокремленим предметом вивчення як соціальної психології, так і інших дисциплін (кримінології тощо) є група - безструктурне скупчення (натовп) людей, які не мають чітко усвідомлених спільних цілей, але пов'язані одне з одним подібністю емоційного стану і спільним об'єктом впливу.

Натовп поділяють на чотири види: оказіональний - складений із людей, втягнутих у натовп із цікавості; конвенціональний - оснований на цікавості до якоїсь розваги; експресивний - тут підґрунтям є загальне вираження ставлення до певної події; діючий натовп, який поділяють на агресивний, панічний і повстанський.

Окремі особливості натовпу ми розглянемо нижче.

Під терміном колектив (від лат. collectivus - збірний) розуміють групу людей, об'єднаних загальними ідеями та задачами, які досягли у процесі соціально бажаної спільної діяльності високого рівня розвитку. В колективі, за умови ідеального розвитку, більшість його членів отримує моральне та матеріальне задоволення.

Інтегруючою основою колективу е принципи колективізму (виявлення інтересу до справи і потреб інших, доброзичливі стосунки тощо). Для колективу характерна згуртованість, що характеризується системою внутрішньогрупових зв'язків, підґрунтям яких є ступінь збігу установок членів групи і оцінок ними ідей, цілей, завдань і шляхів їх реалізації.

Разом з інтегративними ознаками в колективі спостерігається і диференціація - поділ членів групи на службово-адміністративній, правовій, лідерській, морально-етичній чи іншій основі.

Будь-який внутрішньогруповий поділ колективу (формальний чи неформальний) насамперед повинен враховувати можливості співробітництва і взаємодопомоги, а також здатність до саморегуляції і творчості.

Кожен член колективу, володіючи комплексом соціальних установок (під цим терміном розуміють стійку доцільну діяльність особистості, спрямовану на об'єкт, яким є група людей у складі колективу), впливає на колектив. Одночасно він сам знаходиться під впливом колективу.

У цьому випадку використовується термін "конформність" (від лат. confortnis-подібний, відповідний) - психологічна характеристика піддатливості людини реальному або вигаданому тиску групи, що призводить до зміни поведінки і мотиваційних установок. При цьому спостерігається первинна розбіжність позицій особистості із думкою групи.

Цікавий експеримент щодо дослідження ступеня конформності проведений американським психологом С. Еша. Різні його модифікації застосовуються як метод "підставної групи" під час тестування менеджерів. Суть методу в тому, що досліджуваному показують два відрізки майже однакової довжини. Потрібно визначити коротший з них, не беручи відрізки в руки. Попередньо асистенти експериментатора показували довший відрізок. Тестований, якщо він має схильність до конформності, під впливом колективної думки, не довіряючи власним очам, також указує на довший відрізок. Почуття конформності сильно розвинуте у натовпі.

Конформність слід відрізняти від колективізму, Людина, схильна до конформності (конформіст), найчастіше займає позицію угодництва, за умови якої спрацьовує механізм інерції.

Колективіст відстоює свої позиції свідомо і аргументовано, часто всупереч загальній думці.

У будь-якому колективі формується колективна психіка. її проявом є загальні почуття, думки, колективні реакції і настрої більшості. Психологи називають це колективістською ідентифікацією, що найяскравіше виявлено у співчутті і співучасті, коли кожен член колективу емоційно реагує на горе і радість членів групи.

Колектив має історію, минуле, справжнє і майбутнє, чого не має натовп або кліка (група людей, яка переслідує корисливі цілі).

Певні обставини, частіше економічні, призводять до виникнення групового егоїзму, тобто інтереси конкретного колективу виділяються і шануються на противагу інтересам суспільства. Досліджуючи колективну рефлексологію, В. М. Бехтєрєв дійшов висновку, що суспільна свідомість визначається не завжди і не лише вихованням, але й тим, що століттями нагромаджувалося в людях, стало складовою їх інтелекту. Тривалий час вітчизняна наука не приділяла належної уваги питанням психоаналізу особистості і колективу. Як результат, суспільство виявилося непідготовленим до вибухонебезпечних виявів групового егоїзму, асоціальних дій, міжнаціональних конфліктів. Груповий егоїзм - явище соціальне, що завдає моральних і матеріальних збитків суспільству. У колективах він виявляється у період налагодження економічних механізмів, нових форм господарювання. Саме в цей час формуються численні суперечності між інтересами суспільства та інтересами трудових колективів.

У медичних закладах явище групового егоїзму найчастіше спостерігається за умови невимогливості керівника.

Згідно із запропонованою психологами диференціацією, група може складатися із колективістів, індивідуалістів, претензіоністів, наслідувачів, пасивних, ізольованих.

Колективісти - це члени групи, головними для яких є колективні дії. Індивідуалісти - пряма протилежність колективістам. Спілкування для цих людей - тягар, подолати який вимагає службова необхідність. Претензіоністи можуть бути і колективістами, і індивідуалістами. Визначальна їх риса - марнославство, необґрунтована образливість і бажання, щоб їх розуміли з півслова, співчували їм. Такі люди найчастіше потрапляють до опозиції. Наслідувачі - категорія осіб, у яких слабко виражена самостійність. Вони наслідують лідера майже у всьому, аж до жестів, міміки. Часто присвоюють чужі думки. Пасивні - члени групи, нерішучі у своїх бажаннях і діях. Намагаються триматися осторонь від колективу. Байдужі до радості і горя колег. Ізольовані - люди, які своїми діями, висловлюваннями відштовхують від себе багатьох членів групи, колективу. До ізоляції їх може призводити власна нетактовність. Вони нещирі у діях.

Колектив як об'єкт управління характеризується певними показниками. Найінформативнішими з них є зрілість колективу, рівень взаємопізнання і характер стосунків у ньому.

На мікроклімат колективу значний вплив має комфортність кожної особи, яка входить до нього, та задоволення спільною діяльністю.

В. О. Сухомлинський, характеризуючи структуру колективу, говорив, що це складна конструкція, де переплітаються думки, почуття, прагнення, інтереси, захоплення найрізноманітніших людей. Тому у виробничих колективах, крім формальних груп, передбачених структурним поділом, можуть утворюватися неформальні групи. Ця соціальна спільність, яка формується на підґрунті міжособистісних стосунків, не має офіційного статусу. Об'єднання людей відбувається з урахуванням спільних інтересів, а також міжособистісних симпатій.

Неформальні групи, де є неформальний лідер, можуть перетворюватися у референтні групи з порівняно жорсткими загальноприйнятими орієнтирами. Суть референтності полягає в тому, що особистість у своїй діяльності і поведінці орієнтується не лише на симпатії і антипатії щодо окремих осіб, але й на колективні цілі, думки, оцінки. Отже, референтна група - це мала соціальна група, що реферує цінності суспільства і за нормами якої живе і діє індивід, який входить до складу цієї групи. Термін "референтність" започаткував американський психолог Г. Хайман у 1942 р. Референтність відображає ступінь сприйняття членами групи емпірично сформульованих цілей, цінностей, норм, еталонів. Члени референтних груп надають великого значення престижності своїх груп, а стосовно інших членів колективу часто займають позицію відчуженості.

Соціологи виділяють три варіанти впливу референтних груп на колектив: генеративний (здоровий у соціальному відношенні); деградивний (негативний); пристосовницький з ознаками соціальної мімікрії.

Керівникові бажано знати про групи у колективі, оскільки їх дії, крім позитивних, можуть мати антисуспільний характер, особливо за умови негативного лідера.

Чи завжди колектив правий? Доведено, що для групового мислення характерні переоцінка, зайвий оптимізм. У такому разі сильний колектив, де є критика, вільний обмін думками, менше помиляється, рідше підпадає під вплив хибної оцінки оточуючого середовища. Доведено, що оптимальною для управління за умови максимального застосування соціально-психологічних методів є група із 7-8 осіб. До складу її повинні входити чоловіки і жінки різного віку з різними темпераментами і характерами. Чим різноманітніший за складом колектив, тим простіше ним управляти.

Суть демократичних основ організованості колективу полягає у соціальній спрямованості його дій в ім'я кожної людини і загальногрупової дисципліни кожного члена групи в ім'я усіх. Умовно велику групу людей, об'єднаних, за висловом В. М. Бехтєрєва, моноідеєю, можна розглядати як натовп. Відзначимо деякі структурно-психологічні особливості натовпу.

Натовп не має внутрішньої структури, властивої колективу або кліці. Глибокий психологічний аналіз натовпу провів О. В. Петровський. Він дійшов висновку, що натовп - це спільність, яка нівелює інтелект. Вона може висунути лідером посередність. У натовпі дуже розвинутий автоматизм наслідування. Розум підмінюється емоціями. Натовп потребує зміни вражень, лозунгів, збуджуючих дій, а не переконань. Дії натовпу не завжди передбачувані.

У натовпі легко приживаються люмпенізовані особи. Фантом спільності перетворюється у груповий егоїзм, що складає підґрунтя для диктату індивідуалізму. Лідер перестає співвідносити свою популярність з реальними справами. Звідси неможливість передбачити дії натовпу, його лідера. Натовп не має своєї політики, не пропонує складних конструктивних рішень. Він захищає винного, легко впадає у гнів на адресу "ворога", основуючись на двох феноменах. Перший - це підвищена навіюваність людини у натовпі. Другий - потреба натовпу у простих рішеннях, пов'язаних із лозунгами "Хай живе!" і "Геть!".

У натовпі добре виявляється ефект Латейна: ймовірність допомоги людині, яка потрапила в біду, обернено пропорційна кількості свідків цієї біди. Натовпу не властива така якість, як інтелігентність. Чим безглуздіша видумка, тим більше шансів на успіх у натовпу вона має. Натовп не має пам'яті. Якості натовпу можуть бути у некерованих зборів - "міні-натовп". Про це повинен пам'ятати керівник.