Психологія - Русинка Іван - 6.1. Співвідношення емоційної та раціональної сфер особистості

У психологічній науці дотепер домінують традиція відособлення емоційних процесів в окрему сферу - афективну, протиставлення її сфері пізнання.

Досвід підказує, що емоції не менш значущі, ніж відчуття, сприймання, мислення, уява та пам'ять. Психічне відображення (як і все на світі) завжди певною мірою включає єдність двох протилежних компонентів: знання і ставлення, інтелектуального й афективного. Отже, цілісне афективне явище завжди становить єдність двох моментів: з одного боку - певного відображення змісту, з другого - емоційного переживання, тобто специфічного забарвлення, з яким цей зміст відображається людиною.

У процесі взаємодії людини із середовищем виникають знання й емоції, які ми умовно відносимо до пізнавальної та афективної сфер. З чого випливає, що не можна здобути успіх (якщо це є метою нашого життя) тільки розумом, тому що він найчастіше є лише сховищем стереотипів, а повторюючи всім те відоме, що зафіксоване в стереотипах, не досягнеш великого успіху. Необхідно закласти основу під розкриття інших вимірів свого "Я", перш за все йдеться про частини нашого "Я", які ми знаємо щонайменше.

Якщо за основу нашого дослідження взяти модель, запропоновану К. Юнгом, яка складається з розуму, тіла (відчуття), емоцій та інтуїції, то для більшості людей ми можемо вважати розум відносно пізнаною частиною, тіло - відносно непізнаною та емоції, і особливо, інтуїцію - майже непізнаними частинами, яких начебто й не існує. Знаючи свій розум і довіряючи йому як старому знайомому найбільше, ми найчастіше саме йому доручаємо кермо влади над рештою наших частин.

Однак це зовсім не означає, що він виконує наше доручення якнайкраще, і тому ми маємо право запитати себе: а чи не пора нам навчитися зв'язуватися з іншими частинами нашої особистості напряму, уникаючи його нав'язливого посередництва?

В наш час це особливо актуально, оскільки інтелект зведений до комп'ютероподібного механізму, який використовується для гри в "підгонку" одного під інше. Постійні намагання з'ясувати, чому відбувається те або інше, заважає людям переживати те, як воно відбувається, що набагато важливіше і більш значимо для людини; справжнє емоційне усвідомлення, емоційна пробудженість блокуються заради вигадування пояснень. Але пояснення - як особливість інтелекту - ще не дає розуміння.

Ми не здогадуємося, що розум людський переоцінюється і використовується не за призначенням; особливо переоцінюють його можливості у спробі зрозуміти людську природу. Гештальтпсихологи, наприклад, на противагу усталеним традиціям закликають більше довіряти мудрості організму, розуміючи її як інтуїцію, яка ґрунтується більше на емоціях ніж на інтелекті, і скоріше на природі, ніж на понятійних системах. На їхню думку, почуття більш незаперечні, ніж розум. Людина мала б надати можливість організму самому керувати собою, не втручаючись у цей процес і не перериваючи його. Це протилежно патологічному маніпулюванню собою, контролюванню середовища за допомогою розуму, який втручається в органічний самоконтроль і порушує так його природну саморегуляцію.

За великим рахунком, психологічне здоров'я і зрілість визначаються як перехід від стану, коли організм опирався на середовище і регулювався середовищем, до опори на себе і саморегуляцію.

Отож, якщо не обмежувати безконтрольну діяльність розуму, то він, пригнічуючи природні потреби, які приносять людині здоров'я і хороше самопочуття, розвиває неприродні потреби до такого гіпертрофованого стану, що це може призвести до страждань, хвороб і навіть самогубства. Ці потреби відомі всім: гроші, пошана, престиж, амбіції, слава, влада. Якщо навіть тіло страждає від наслідків "поганого управління", то що вже казати про таку "туманну" сферу, як почуття!

Такий жалюгідний стан людини, що у суспільства вона шукає розради в тих лихах, в яких винна природа, а у природі - у тих, у яких винне суспільство. Скільки людей ні тут, ні там не знайшло полегшення своїх печалей.

Л. Вовенарг

Інтуїція, джерело творчості й натхнення, яка є вищою щодо нашого розуму, що щоденно функціонує, у більшості людей просто "спить", поступаючись місцем у повсякденності нав'язуваним розумом звичним стереотипам і пробуджується лише в крайніх, особливо небезпечних для виживання, ситуаціях, щоб підказати людині єдино правильне рішення стосовно виходу з цієї ситуації.

Р. Ошо називав інтуїцію "центром нашого єства". Будучи "де-центрованими", ми здійснюємо маятникові рухи від однієї крайності стереотипів і вірувань до іншої - безглуздої агресій і тваринних страхів, які вкорінені в нас настільки глибоко, що ми навіть не бачимо, якою мірою залежні від них, коли вони керують нашими вчинками і поведінкою.

Стійке радісне самопочуття людини - основний критерій, який дає змогу визначити, чи вийшли ми вже на стежку успіху, чи продовжуємо плентатися курною дорогою суспільно значимих понять. Самопочуття прекрасне у людей, які довіряють своїй здатності справитися з будь-якою життєвою ситуацією, довіряють своєму майбутньому, своїй Долі. А довіряти собі можна, перш за все довіряючи своїм почуттям, бо в розумі міститься надто багато слів, образів, фантазій, які становлять не стільки наш власний багаж, скільки "осколки" стереотипів та ідеологій, які ми несвідомо "проковтнули" колись і якими нас будуть "годувати" і надалі, якщо ми свідомо не припинимо цей процес. Саме розум, обплутаний стереотипами, пригнічує наші почуття (фактично наше справжнє "Я") і щоразу готовий нам довести, що вияв почуттів не своєчасний і несприятливий для нас. Саме він іноді заважає нам дотримуватися вибраного шляху, який ми вважаємо правильним, тобто таким, що відповідає нашим духовним запитам.

Розум - це чоловіча частина нашого Я, яка придушує й аналізує, яка живе стереотипами минулого і планами на майбутнє.

Почуття - частина жіноча, та, яка сприймає і синтезує наше сприйняття з ситуацією; вона завжди живе "тут і тепер".

Всі ми, люди, чоловіки і жінки, традиційно сковуємо свою ініціативну та емоційну жіночу частину і звеличуємо чоловічу (раціональну), яка асоціюється з іграми розуму і гонитвою за односторонніми відчуттями тіла.

Між тим непізнані нами почуття, незалежно від нашого до них ставлення, живуть власним непідконтрольним і непідвладним нам життям.

У класичній психології таких почуттів п'ять: Гнів, Страх, Смуток, Радість, Щастя. Чому саме п'ять?

По-перше, ці почуття лежать в основі будь-якого іншого емоційного стану.

По-друге, ці п'ять почуттів, на відміну від усіх інших, можуть бути виражені й пережиті.

По-третє, справжні почуття дуже плинні. Якщо так звані почуття провини або образи можна відчувати роками, то реально почуття гніву або страху можна пережити за декілька секунд (звичайно, усвідомивши його і давши собі на це дозвіл).

По-четверте, класичні почуття конструктивні. Всі вони, будучи поміченими і вираженими (або усвідомленими), мають певне значення, яке допомагає нам вирішувати певні життєві завдання, що виникають під час взаємодії нашої життєвої території з оточенням.

Для зручності викладу звернімося до рис. 6.1. Суцільне коло позначає життєву територію до виникнення певних життєвих обставин, а лінія пунктиру - життєву територію після того, як ці обставини вже на неї вплинули. Жирна стрілка означає вплив цих же обставин на нашу життєву територію, а тонка - енергія наших почуттів, яка протидіє обставинам або, навпаки, рухається в одному з ними напрямку.

Наприклад, почуття гніву є типом енергії, яка протидіє вторгненню на нашу територію ззовні (рис. 6.1, а). Це саме те почуття, яке допомагає знайти сили і правильно визначити момент, щоб переконливо сказати: "Не зазіхай на мою територію, я

Рис. 6.1. Схема взаємодії життєвої території з оточенням

сам знаю, як і що мені робити". За невміння використати енергію гніву вона застигає у формі образ і відкладається у своєрідні резервуари, наявність яких робить людину або надмірно пригніченою і пасивною, або агресивною, дратівливою, нетерпимою до незвичних для неї стереотипів поведінки, несприйнятливою до всього нового. Якщо людина прожила з резервуаром таких почуттів досить довго, то вони або викликають хвороби тіла, або провокують руйнування її психіки, перероджуючись у ненависть, нетерпимість, заздрість і т. ін., походження яких для людини залишається невідомим.

Почуття страху є типом енергії, котра показує на близькість небезпеки і підштовхує нас діяти на гарантування безпеки нашої життєвої території. Вектор цієї енергії, на відміну від енергії гніву, спрямований у бік, протилежний місцю вторгнення (див. рис. 6.1, б). Тривале пригнічення страху за допомогою раціоналізації (виправдовування) веде до життя в постійному неусвідомленому страху перед невідомим, перед майбутнім і перед іншими людьми, до почуття власної меншовартості, підвищеної керованості та залежності або приводить до необхідності приховувати свій страх від себе й інших за виявами агресії.

За таких умов наші почуття - найкращі, добрі справедливі та невиражені перебувають під "подвійним прикриттям"; не тільки під тиском розуму, а й під ковпаком негативних почуттів - агресії, цинізму, ненависті, особливо у формі захисних реакцій, - найчастіше як превентивний захід від зазіхання на "святая святих" - наше "Я". Саме з цієї причини більшості з нас наприклад, легше і звичніше мати справу з гнівом, ніж з почуттями, які він приховує, точніше, захищає, тому ми охочіше виражаємо гнів, а не бажані, ближчі і ніжніші нашому серцю почуття.

Деякі люди підсвідомо живлять свою образу і ненависть, так вперто чіпляються за них тільки з тієї причини, що якщо приберуть їх, то їм доведеться мати справу зі своїм неусвідомленим і невираженим болем. Вони злі саме тому, що їм, простіше кажучи, "погано" і важко впоратися з тим болем, який їх дотискає.

Потаємне відчуття власної провини ми також доволі передбачливо прикриваємо ненавистю, яка полегшує приписування провини іншому.

Нарешті, й агресія на успіх - керівна модель поведінки більшості людей - є не що інше як підсвідомий захист від невпевненості, бажання подолати власну слабкість і завоювати певний плацдарм для подальшого просування вперед, щоб переконати іншого у тому, що ви сильні, мабуть усвідомлюючи, при цьому, що глибока ненависть - сила могутня і робить людину невразливою; це превентивний захід, сутність якого відображено у відомому вислові М. Медичі: ненавидьте і чекайте, ваш зоряний час прийде.

Однак, сучасній людині варто було б пам'ятати, що ненависть як і молитва, змінює того хто, їй віддається, а не того, хто служить їй за мету. Якщо ви пнули ногою стіну, яка опинилася на вашому шляху, то боляче буде вам, а не стіні.

Щоб краще розуміти і контролювати страх, необхідно усвідомити, що він приховує за собою, як за ширмою, три містких значення, які характеризують його як явище:

- страх як почуття, яке переживається тут і тепер;

- страх як резервуар, який впливає на поведінку і мислення людини (програми страху), коли навколо первинного страху виникли ідеї провини, залежності або власної меншовартості;

- страх як спосіб тиску ззовні (який з тим більшою ймовірністю успішний, чим більшими є резервуари накопиченого страху у того, хто піддається маніпуляції).

Якщо ми постійно пригнічені, якщо весь час відчуваємо провину, якщо у нас немає впевненості в майбутньому, якщо ми застрягли у взаємовідносинах, із яких немає виходу, як і можливості переломити їх на свою користь, то швидше за все, ми є носієм резервуару страху.

Треба зазначити: страх (і найголовніший серед них - страх перед земним життям) у більшості людей існує не як реакція на оточення, а як світогляд, який людина собі сформувала, обґрунтувала і принагідно захищає. Звідки береться цей страх? Насамперед із переконаності у тому, що цей світ для людини ворожий. Ця мислеформа пронизує всі сфери життя, визначаючи нашу поведінку від початку до кінця. Отож замість того, щоб добратися до джерел страху, усвідомити його і викорінити у собі, зусилля людини спрямовуються на те, щоб блокувати страх, його вияви, захиститися від нього втечею у свою шкаралупу або витіснити у ті самі резервуари.

Скалку можна дістати тоді, коли знаєш, де вона.

Р. Тагор

Найперше, що мала б робити людина в такій ситуації, ідентифікувати ті свої думки - страхи, які тримають її весь час під контролем і критикують до себе подібні думки з середовища, в якому вона живе, або зі сховища свого невеселого минулого. Необхідно виявити "заморожені капсули" минулих страхів і залежності, щоб потім розплавити їх і випустити "на волю", так би мовити, здійснити "детоксикацію емоцій". Найлегший шлях до цього - через усвідомлення і переживання цих почуттів; набагато корисніше глибоко пережити хворобливі емоції, ніж намагатися з/никнути їх або пригнітити. З усвідомленням і прийняттям емоцій відбувається розрядка емоційного напруження. Прояснивши їх для себе, людина, ніби очищає резервуари негативних емоцій і створює чистий простір для нових, позитивних думок, які перекривають шлях думкам-страхам, що весь час "бомбардують" нас ззовні, або тим, які до цього тримали нас у напруженні (точніше в облозі). І тоді на місце страху і провини, що тримають людину у неволі, і блокують творчий потенціал, приходять чисті почуття і витісняють їх повністю.

Почуття смутку є енергією, яка обмежує нашу життєву територію. Невиражена й не пережита (наприклад, втрата близьких стосунків), загнана в резервуари, вона може згодом призводити до нападів гострої нудьги, душевного болю, депресії, психологічної залежності.

Почуття радості, навпаки, е енергією, яка розширює нашу життєву територію, енергією, наповненою новим, матеріальним або духовним джерелом отримання задоволень, можливостей або інформації.

Відтоді, відколи існують люди, людина надто мало раділа; лише це, брати мої, наш первородний гріх!

Ф. Ніцше

І, нарешті, щастя як найвище почуття можливе лише для тих, хто пізнав природу своїх негідних почуттів і очистив від них свої емоційні резервуари.

Отже, невеликий висновок стосовно сказаного можна сформулювати таким чином: зрозуміти свої почуття можна, тільки пізнавши їх емоційну природу (видимий вияв почуття) і навчившись їх переживати в "тут і тепер", не проектуючи їх в майбутнє і не витісняючи у підсвідоме. Цього іноді досить для того, щоб повернутися до ситуацій, в яких ми, не люблячи себе, забороняли собі вираження цих почуттів як природних емоційних виявів і виразити або усвідомити їх; перше і найголовніше завдання для людини - очиститися від колишніх пригнічень.

О, якби ви досконалі були, принаймні як тварини. Але тваринам властива невинність. Хіба раджу вам вбивати свої почуття? Я раджу вам невинність почуттів.

Ф. Ніцше