Психологія - Русинка Іван - 8.3. Мова невербального спілкування

На думку спеціалістів, більше половини міжособистісного спілкування припадає на невербальне спілкування. Слухати співбесідника означає також розуміти мову невербального спілкування (мову жестів).

Вчитися розуміти мову невербального спілкування важливо з кількох причин:

- словами можна передати тільки фактичні знання, але щоб висловити почуття, одних слів часом замало;

- знання цієї мови показує, наскільки ми володіємо собою: якщо тому, хто говорить, важко впоратися з гнівом, він підвищує голос, відвертається, поводиться з викликом;

- невербальне спілкування цінне особливо тим, що, як правило, спонтанне і виявляється несвідомо.

Хоча люди і зважують свої слова, а іноді й контролюють міміку, часто можливий "витік" прихованих почуттів через міміку, жести, інтонацію і забарвлення голосу.

Людина по-справжньому пізнається за тим, як вона сміється.

Ф. Достоєвський

Пересічна людина здатна стежити всього тільки за двома-трьома реакціями з тієї безлічі, які народжуються в її душі. Слід звернути увагу на те, що реакції, які виникають у людей мимовільно, суто індивідуальні й добре читаються тільки тоді, коли добре знаєш партнера і маєш у цьому певний досвід. Особливо цінну інформацію про людину ми отримуємо, коли у неї стимулюють особисті почуття; тоді вона з надлишком демонструє ті чи інші переживання, які легко читаються, і, що найголовніше, містять у собі інформацію, яка характеризує людину з боку ЇЇ індивідуальних властивостей.

Саме з цієї причини, коли намагаються розпізнати істинність почуття людей, то покладаються на свої очі більше, ніж на вуха, бо люди говорять, маючи на увазі, що ми їх чуємо, і відповідно добирають слова, але їм дуже важко завадити нам побачити те, чого вони зовсім, мабуть, не хочуть показувати, особливо те, що у них виривається мимовільно, під впливом емоцій.

Мудрість - це уміння чути не тільки слова людей, а й те, що вони замовчують, те про що вони, з огляду на конкретну ситуацію, мали б говорити насамперед, але чомусь говорять про зовсім інше. Але саме це невимовне, і є те, справді значиме для них, утримує їх у певних межах і визначає ставлення до дійсності.

Найголовнішого очами не побачити, проникливе лише серце.

А. Сент-Екзюпері

Вираз обличчя (міміка) - головний показник почуттів. Найлегше розпізнаються позитивні емоції: щастя, любов, здивування. Важко сприймаються негативні емоції: смуток, гнів, відраза. Як правило, емоції асоціюються з мімікою таким чином:

- здивування - підняті брови, широко розплющені очі, напіввідкритий рот, кінчики губ опущені вниз;

- страх - напівпідняті та зведені над переніссям брови, широко розплющені очі, губи розтягнуті, рот може бути відкритим;

- гнів - брови опущені донизу, зморшки на чолі зігнуті, очі примружені, губи стулені, зуби стиснуті;

- відраза - брови опущені, зморщений ніс, нижня губа випнута або стулена з верхньою губою;

- смуток - брови зведені, очі погаслі, кутики губ часто трохи приопущені;

- щастя - очі спокійні, куточки губ напівпідняті і, як правило, відведені назад.

Візуальний контакт. Необхідно знати, що окремі аспекти взаємостосунків виражаються в тому, як люди дивляться одне на одного. Наприклад, ми схильні дивитися більше на тих, ким захоплюємось або з ким у нас близькі стосунки. Жінки схильні на більший візуальний контакт, ніж чоловіки. Як правило, люди уникають візуального контакту в ситуаціях суперництва, щоб він не був зрозумілий як вияв ворожості. Візуальний контакт допомагає тому, хто говорить, відчути, наскільки ефективно він спілкується з вами, і в міру необхідності коригувати свою поведінку, щоб справити приємне враження.