Психологія - Русинка Іван - Розділ 7. Властивості особистості

Які твої звичні думки, таким буде і характер твоєї душі, бо ж твої думки забарвлюють твою душу.

Марк Аврелій

Ми повинні міркувати про переваги людини не за її видатними якостями, а з того, як вона їх використовує.

Д. Раскін

Згідно з астрологічними даними, протягом двох минулих тисячоліть, які становлять епоху існування і розвитку людства (епоха Риби), ідеалом поведінки людини було повне підпорядкування вищим силам, оскільки сама вона, як вважалося, не здатна відповідати за свої думки і вчинки. Цей період відзначався завзятою релігійністю. Сьогодні людство входить у нову еру, епоху Водолія, і тут будуть панувати зовсім інші ідеали, сутність яких полягає в тому, що людина повинна знати правду, очевидно, всю правду, як вона е, а не в такому вигляді, як її намагаються подати ті, хто скоріше зацікавлений у тому, щоб її приховати, ніж розкрити її справжній зміст. Отже, сьогодні настав той момент коли людина мусить вчитися думати і діяти самостійно, вчитися шукати свою правду, яка стане фундаментом і великою спонукальною силою її життя. І це має завершитися справжнім переворотом в ідеології, сутність якого буде полягати у... відсутності будь-якої ідеології, оскільки, як уже зазначалося, скороминуща гострота будь-якої ідеологічної проблематики тільки заслоняє собою глибинні аспекти буття людини, якими вона з цієї причини не вважає за необхідне займатися.

Якщо уважно до всього цього поставитися і піддати тверезому аналізу, то незабаром з'ясується, що ідеологія - це ні що інше, як завуальована форма втечі людини від самої себе, втечі від необхідності робити власний вибір. Будь-які партії, організації, ідеологічні настанови, колективізм є для особистості своєрідним гарантом редукції, нівелювання, нейтралізації себе в масі в цілому. І при цьому людина не може або не хоче усвідомити, що цей дуже зручний спосіб відчуження від себе свідчить про її активне небажання зустрічі з собою віч-на-віч, намагання особистості покинути себе, розчинитися в чомусь і в такий спосіб уникнути відповідальності за своє життя.

Отже, замість того, щоб шукати тиху і зручну гавань якоїсь ідеологічної доктрини, яка мала б гарантувати їй покій і впевненість у завтрашньому дні, як вона собі це уявляє, чи не краще було б для вільної незалежної особистості "прорити" свій індивідуальний "тунель реальності", тобто створити власну модель реальності, про що йшлося в розділі 2, створити те, що утворює її карту світу, її особливий всесвіт, який буде наслідком нового усвідомлення нею свого "Я"; створити всесвіт, в якому їй було б цікаво і затишно, який би забезпечив їй комфортне існування і необхідні умови для реалізації її творчих можливостей повною мірою.

6 аспекті наведених вище міркувань, кожному з нас варто було б замислитися над тим, наскільки серйозно він завинив перед самим собою. Кожен із нас мусить усвідомити своє життєве призначення, яке полягає у тому, щоб не шукати якісь абстрактні істини, а самому створити істину, свою істину, яка стане опорою у цьому житті і стимулом до творчості; створити істину, заради якої було б варто жити і творити.

Як вільне створіння, людина відповідальна за реалізацію якомога більшого числа можливостей. Вона живе справжнім життям тільки тоді, коли виконує цю умову. Той, хто відмовляється прийняти виклик і створити гідне життя, наповнене сенсом, чинить те, що екзистенціалісти називають зрадою стосовно самої себе.

Що ж до співвідношення релігійних канонів і моральних приписів та їх значення в житті людини зі свободою волі і правом особистості бути незалежною і здатною самостійно приймати рішення у своєму житті, то з приводу цього можна сказати таке.

Перше, тобто релігійні ідеали й настанови, за своєю суттю незаперечні. Ми усвідомлюємо їх необхідність, сприймаємо і приймаємо їх, підпорядковуємося їм з огляду на їх авторитетність і випробувану тисячоліттями мудрість, хоч і не можемо раціонально довести їх істинність і пояснити їх справжню сутність; та, мабуть, у цьому і немає потреби, позаяк означені категорії осягаються вірою, а не глуздом, а віра, як відомо, - особливий інструмент, за допомогою якого ми не стільки пізнаємо реальність, скільки інтуїтивно осягаємо її на рівні споглядання, спираючись на особистий досвід.

Зі свого боку і віра сама по собі не повинна сприйматися як щось аморфне, догматичне; з плином часу вона поступово стає частиною реальності, в якій живе людина. Будучи тісно і нерозривно вплетеною в цю реальність, віра, справжня віра, яка ґрунтується на потужному досвіді душі, допомагає мільйонам людей комфортно облаштуватися в цій реальності, утвердитися в ній, а де треба - замиритися з нею. По-друге, і це найголовніше, віра, коли вона щира, допомагає людям ставати кращими, вона перетворюється на джерело духовних і душевних сил, підживлює наші найкращі надії та сподівання. По-третє, віра, як і фантазії, перетинаючись із реальністю, надають цій реальності нового виміру, нового забарвлення, нового звучання, внаслідок чого ми цю реальність розуміємо краще і здатні успішно обживатися у ній та освоювати ц об'єктивне багатство.

З іншого боку, в діалектиці між природою і соціально організованим світом людський організм трансформується, змінюючи самого себе. Іншими словами, у цій діалектиці людина породжує нову реальність і в такий спосіб породжує саму себе.

Стосовно другого твердження, а саме: що особистість - вільна у своєму виборі та має думати і діяти самостійно, то необхідно зазначити, що вона ще повинна довести і навчитися обстоювати своє право на особистий вибір розвиватися так, як вона того побажає, й організувати своє життя на власний розсуд. Щоб усе це стало можливим, людина мусить чітко усвідомити: передумовою реалізації такого задуму є насамперед наявність особистісних властивостей, які вона може і зобов'язана в собі формувати і розвивати протягом усього життя згідно з тією головною метою, яку вона перед собою поставила, яку довго викохувала у своїй душі, і свідомо й обдумано докладаючи зусиль у цьому напрямі, зобов'язана втілити в життя. І тільки після цього стане зрозуміло, чого вона насправді варта.

Можна напевно стверджувати, що тільки завдяки самій собі людина здатна творити себе, і творить вона себе і створює так, як вважає за потрібне, так, як їй підказує її індивідуальна природа і надихає усвідомлена нею та ж таки найголовніша мета її життя.

Ядро особистості, її "Я", визначається тією активною силою, без якої особистість немислима, неможлива, без якої її плани на майбутнє так і залишаються нездійсненними мріями.

Сили є у кожної людини, та ми не знаємо, де вони і як зібрати їх воєдино. Багато сил ми витрачаємо тільки на те, щоб утримувати на плаву незавершені ситуації, які колись у минулому мали для нас велике значення і хоча б якось їх контролювати, щоб вони нас остаточно не потопили.

І таку бажану реальну і тривалу силу людині може дати тільки одне - її властивості. Тільки вони можуть акумулювати всі наші сили, всі наші непізнані резерви в єдиний броньований кулак, який допоможе нам здійснити свій прорив у житті, і розчистять дорогу для успішного втілення в життя нашого індивідуального проекту.

Цілком очевидно, що головною спонукальною причиною в житті кожної людини, яка себе справді поважає, є намагання досягти успіху як у професійній діяльності, де б можна було реалізувати весь спектр своїх можливостей, так і здобути, а точніше створити, щастя в особистому житті.

Але щоб досягти успіху, необхідно бути людиною дії, треба багато й натхненно працювати. Просто знати замало. Необхідно знати і робити. Людина існує настільки, наскільки здійснює себе. І головною пружиною мозку, що спонукає людину до перетворення набутих знань у дії є ентузіазм (натхнення, віра в себе).

Стосовно людей, які не досягли успіху, то всіх їх об'єднує одна спільна риса: вони знають усі причини своїх невдач. У них завжди напоготові надійне, як вони самі себе в цьому переконали, пояснення, чому вони нічого не досягли. Замислюючись над усім цим, мимоволі запитуєш себе: чому люди витрачають стільки часу тільки на те, щоб свідомо обманюючи себе, видумувати виправдання своїх слабкостей? Якби цей час вони використовували по-іншому, за призначенням, його б вистачило, щоб позбутися цих слабкостей, які стоять на шляху їх особистого успіху, і тоді жодні виправдовування не знадобилися б.

Отже, резюмуючи можна зробити такий висновок: успіх або неуспіх у діяльності особистості залежатимуть від того, якою мірою вона буде спроможна поставити під контроль індивідуально-типологічні особливості свого "Я", а саме: темперамент, характер і спрямованість, що утворюють властивості особистості. Сюди також можна віднести й інші параметри свого "Я", які є запорукою справжнього успіху, - це насамперед формування якостей характеру і необхідного переліку знань, яких особистість набуває за допомогою самоосвіти.

Така визначальна роль названих параметрів для досягнення успіху і зумовлює необхідність розібратися в їх сутності, щоб мати чітке уявлення про те, як вони працюють, як краще їх використати у своїй діяльності і на що ми можемо розраховувати, опанувавши їх на належному рівні.

Отже, почнемо з темпераменту.

Темперамент - це загальний стиль реагування нервової системи людини на оточення; він характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, емоційності.

Темперамент - це властивість, яка забарвлює всі психологічні вияви особистості (емоції, мислення, вольові та інші психологічні процеси і реакції).

Тип темпераменту визначає різне поєднання трьох основних компонентів.

Перший компонент - сила, інтенсивність, ступінь активності нервових процесів, від чого залежить, які навантаження - і розумові, і фізичні - людина здатна витримувати.

Другий компонент - ступінь збудженості/загальмованості динамічних якостей. Вони можуть варіювати від високої збудженості та різкості до загальмованості.

Третій компонент - рухливість, вразливість, імпульсивність психічних процесів.

Найчастіше в житті трапляються чотири основні типи темпераменту:

- сильний, врівноважений, рухливий - сангвінік;

- сильний, врівноважений, інертний - флегматик;

- сильний, неврівноважений, рухливий - холерик;

- слабкий - меланхолік.

Було виявлено, що сила і рухливість нервових процесів здебільшого взаємопов'язані. Тому дослідники об'єднали компонент "сила і рухливість" в єдину характеристику - екстраверсію, тобто активність і рухливість, зверненість психіки до зовнішнього світу, на відміну від інтроверсії - слабкості, зверненості у внутрішній світ.

За цих умов отримуємо такі сполучення:

- екстраверт, нестабільний - холерик;

- екстраверт, стабільний - сангвінік;

- інтроверт, нестабільний - меланхолік;

- інтроверт, стабільний - флегматик.

Темперамент як властивість людини особливо виразно виявляється в екстремальних ситуаціях, коли, наприклад, все, що було замасковане, приховане вихованням, під тиском певних обставин проступає назовні і тоді, коли з людини спадає амальгама (різнорідна мішанина) цивілізованості, в ній оголюється дивна істота, про наявність якої вона навіть і не підозрювала. У таку мить вона і сама може здивуватися як власним реакціям на перебіг подій, так і добору засобів для подолання ситуації.

У таких неординарних ситуаціях відбувається редукція (виведення складного процесу до більш простого) вироблених способів поведінки особистості і виявляються закриті нашаруваннями досвіду природні властивості її індивідуальної організації.

У всіх виявах темперамент перетворюється у процесі формування характеру, а якості темпераменту переходять у риси характеру, зміст якого (тобто характеру) пов'язаний зі спрямованістю особистості.

Якщо темперамент сам по собі не може бути поганим або хорошим, може бути тільки хороше або погане вміння володіти своїм темпераментом, раціонально його використовувати, то стосовно характеру ми постійно користуємося висловом "хороший характер" або "поганий характер".

Слово "характер" походить від грецького "штамп", "чеканка" і означає сукупність стрижневих психічних якостей особистості, які накладають відбиток на всі її дії і вчинки; це ті якості, від яких насамперед залежить, як поводиться людина в різних життєвих ситуаціях.

Без характеру у людини нічого немає; вона сама є ніхто і не може бути нічим іншим - лише створіння з плоті, кісток і волосся. Характер, як і здоров'я, неможливо випросити, вкрасти або купити. Характер можна тільки створити, поступово і наполегливо вибудовуючи його своїми думками і справами. Цей факт приводить людину до усвідомлення того, що все залежить насамперед від неї самої, точніше від тих думок, які панують у її голові і тих зусиль, які вона здатна докласти для реалізації задуманої справи.

Характер - це особливі прикмети, риси, яких людина набуває в суспільстві, які дають змогу з певною ймовірністю передбачити її поведінку в певних умовах. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості. які складаються у спілкуванні та діяльності людини. Характер - це певна програма поведінки.

Основні параметри характеру такі:

- сила характеру - виявляється в здатності досягати поставленої мети, долаючи труднощі; відстоювати переконання, виявляти мужність, розвивати духовну енергію;

- оригінальність - індивідуальна своєрідність людини, що відрізняє її від інших людей;

- цілісність - погодженість ставлення людини до різних виявів життя;

- твердість - наполегливість у досягненні мети, обстоюванні поглядів.

Риси характеру людини мають свою структуру, яка виявляється у тому, як людина ставиться:

- до інших людей, демонструючи уважність, принциповість, доброзичливість, коректність тощо;

- справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність тощо;

- речей, демонструючи водночас ощадливість, відчуття смаку тощо;

- себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Перше, на що необхідно звернути увагу в характері людини, - це її інтереси і схильності, в яких відображається спрямованість особистості, про що йшлося трохи вище.

Інтерес - це надзвичайно велика спонукальна сила щодо набуття знань, до розширення кругозору людини, до збагачення її психічного життя. Інтерес загострює наші здібності; відсутність інтересів або їх бідність, незначність робить життя людини сірим і беззмістовним. Для такої людини найхарактерніше переживання - нудьга.

Щасливий той, хто облаштував своє існування так, що воно відповідає особливостям його характеру.

Г. Гегель

Водночас інтереси тоді можуть вважатися цінною якістю особистості, якщо об'єднані твердістю переконань. Люди без твердих переконань (тобто повної і непохитної їх впевненості у правоті ідей, які захоплюють їх свідомість) ніколи не можуть мати і твердого характеру: їх поведінка буде визначатися головним чином зовнішніми обставинами.

І навпаки, людина з сильною волею завжди вирізняється визначеністю намірів та вчинків і великою самостійністю. Ідеальним можна вважати варіант, коли твердий характер поєднується з гнучкістю розуму.

Нехай будуть сповнені добра твої слова і честі - твої вчинки: перше говорить про досконалість розуму, друге - про досконалість душі; і те, й інше постає з піднесеності душі.

Б.Грасіан

Проте необхідно пам'ятати про те, що деякі риси характеру у людей можуть бути розвинуті надміру і це приводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру, які можуть спричиняти неадекватні дії, вчинки людей, а також стати причиною конфліктів1.

Акцентуація характеру - це граничний варіант норми внаслідок посилення окремих його рис. При цьому у людини з'являється підвищена вразливість до одних стресогенних впливів за відносної стійкості до інших. Ця особливість часто виявляється лише в тих складних ситуаціях, які потребують активної роботи саме слабкої ланки. У звичайних умовах наявність акцентуацій не заважає людині в її діяльності, але за несприятливих умов може призвести до серйозних змін у поведінці, виникнення неврозів чи гострих емоційних реакцій з негативними наслідками. Наприклад, у представників нестійкого типу акцентуйованих характерів слабко розвинуті вольові якості, а тому вони часто потрапляють під вплив інших, мають підвищений потяг до розваг, різних компаній, ліниві, схильні до бездіяльності, у житті не ставлять віддалених цілей, намагаються уникати труднощів, інколи у них є потяг до пияцтва та вживання наркотиків.

Отже, як бачимо, акцентуація характеру зумовлює процеси і стиль поведінки особистості у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми. Знаючи тип акцентуації особистості, можна таким чином спрогнозувати сценарій поведінки людини, щоб уникнути з її боку вияву небажаних особистісних якостей.

Окрім опанування собою, своїм характером і темпераментом, важливим чинником у боротьбі за "місце під сонцем" є наявність гарної освіти, основної зброї сучасної епохи, без чого домогтися справжнього успіху просто немислимо.

В ідеалі завданням освіти мало б бути не стільки спорядити людину знаннями, скільки розвинути її вміння мислити на рівні рішень і дій, вибудовувати своє життя самостійно згідно зі своїм призначенням (яке ще, правда, треба вгадати), життя, в якому було б усе, що справді необхідно людині, - багатство, щастя, сім'я і праця, яка приносить людині як матеріальний добробут, визнання, так і насолоду від самого процесу.

Отже, у ситуації, що склалася, на плечі самої особистості лягає тягар розробки програми, яка, з урахуванням індивідуальних схильностей і запитів особистості, дасть змогу за допомогою власних зусиль досягти успіху як у кар'єрі, так і в особистому житті, на такому рівні та в такій формі, як може побажати сама людина.

Учись так, ніби тобі належить жити вічно; живи так, ніби тобі належить померти завтра.

О. Бісмарк

Наскільки убогість "прилипає" до тих людей, чия свідомість тяжіє саме до убогості (бідність - це стан душі, а не кишені), настільки успіх шукає тих людей, які на нього заряджені.

Щоб досягти певного успіху, необхідно бути відкритим для успіху. Бути відкритим для успіху - це здатність вийти за межі нашого імпринтованого тунелю реальності; це означає вміти виходити за певні межі особистих переконань і парадигм, які ще вчора були правильними, а сьогодні вже не відповідають вимогам часу. Бути відкритим для успіху - означає сміливо досліджувати власні інтереси і намагатися реалізувати їх, від сходинки до сходинки наздоганяти удачу шляхом глибокого оволодіння навичками самостійного мислення.

Самостійність мислення - це той визначальний критерій, який суттєво допомагає побачити відмінності між якостями успішних і неуспішних людей. Ця відмінність - насамперед різниця в мисленні, котра і приводить людей до різних результатів. Ні для кого не є таємницею, що сучасні системи сімейного виховання, освіти, охорони здоров'я ґрунтуються на категоріях мислення, якими оперують у повсякденному житті люди неуспішні.

Людина починає по-справжньому рости тільки тоді, коли відкинувши панцир загальноприйнятих правил й настанов, "сміє" рухатися назустріч удачі через ризик і помилки. Ризик, тільки ризик, може забезпечити людей новими і справді необхідними знаннями; тільки у стані куражу, тобто ризику, людина відчуває творче кипіння свого духу й інтелекту, ламає звичні бар'єри і жадібно проривається до нових горизонтів. Тоді у неї з'являється відвага йти за своїми пробудженими здібностями, куди б вони не вели, і жодною мірою не обмежувати себе якимись ідеологічними рамками й буденними шаблонними настановами, на які орієнтується переважна більшість людей.

Така людина не грає за правилами суспільства. Людина, яка хоче "зробити себе саму" (а тільки так воно і має бути), відкидає хибні закони суспільства, яке уважно дивиться за тим, щоб усі його члени були рівні в бідності та сірості (як писав Ніцше, "доброчесність - це означає сидіти сумирно в болоті"). Людина "високого польоту" вчиться жити за неписаними правилами успіху, до яких прийшла самостійно.

Чи знаєте ви, як прокладають собі дорогу? Блиском генія або спритністю підлоти. Треба врізатися у цю людську масу як гарматне ядро або закрастися в неї як чума... Перед могутністю генія всі схиляються: його ненавидять і намагаються очорнити, бо він усе бере не ділячись, але йому скоряються, коли він стоїть твердо; одним словом, перед ним схиляються, якщо не вдалося затоптати його в багно.

О. Бальзак

Отже, кожний, хто має твердий намір стати успішною людиною, мусить пам'ятати: насамперед необхідно навчитися відстежувати в собі категорії мислення, якими він звик користуватися і які надалі утримують його в певних межах, продиктованих минулим досвідом й установками, що домінують у суспільстві.

Як тільки звичка мислити категоріями минулого, категоріями обмежень (обмеженого здоров'я, обмеженого щастя, обмеженого кохання, обмеженої удачі) відживає себе остаточно, людина здобуває нарешті те, без чого досягнення життєвого успіху просто неможливо: власними зусиллями формує у собі такі якості, які підносять її на вершину успіху.

Зазначені якості - це властивості характеру, які кожна людина свідомо формує у своїй душі; вони, як м'язи на тілі спортсмена, напрацьовуються на щоденних тренуваннях, а потім виявляються на хвилі заслуженого успіху, який людина довго виношувала всередині себе.

Скільки має бути цих основних якостей особистості, кожна людина вирішує окремо, зважаючи на конкретну мету, а також з урахуванням індивідуальних здібностей. Нам тільки хочеться зазначити: докладаючи зусилля, ми не тільки наближаємося до поставленої мети, а й пізнаємо самих себе, тобто відкриваємо себе заново, часто з несподіваного боку. Разом із тим у процесі реалізації задуманого ми можемо виявити у своєму характері такі риси, які заради досягнення головної мети необхідно змінити.

Таким чином, щоб рух назустріч успіху був ефективним, необхідно освоїти щаблі підіймання нагору, тобто сформувати у собі такі якості душі і відшліфувати певні інтелектуальні якості, які роблять просування до успіху реальним.

Як відомо, для того щоб вивести супутник на орбіту, потрібна ракета; у цьому випадку такою "ракетою" можна вважати згадані вище якості, здатні вивести нас на траєкторію поступового особистісного зростання; вони є інструментом, який сприяє реалізації індивідом насамперед його граничних можливостей, щоб жодна з них не залишилася незатребуваною.

Отже, перша якість, з якої треба почати працювати у цьому напрямі, - це самоусвідомлення. Щоб почати рух до успіху, необхідно зробити найголовніше і найневідкладніше: вибрати себе. Це означає вибрати свою мету, своє щастя, своє бачення і розуміння світу. Таким чином, вибір означає фіксацію своєї суб'єктивної сутності.

Самосвідомою можна вважати лише ту людину, котра кожну хвилину розуміє, чого хоче, відповідальна за себе, звітує тільки самій собі і постійно думає над тим, як цього досягти. Водночас мусимо пам'ятати, що під час реалізації задуманого ми можемо натрапити на шалений опір тих, хто нас постійно оточує, адже вони будуть зовсім не в захваті від такого нашого рішення, бо це руйнує їх плани стосовно нас (мається на увазі можливість час від часу нас використовувати).

Друга якість, яка здатна вдихнути в нас животворний дух, якого нам так часто бракує, - це оптимізм.

Не секрет, що на світі є люди як оптимістичної, так і песимістичної спрямованості. їх основна відмінність виявляється знову-таки в характері мислення. В оптимістів воно позитивне, тобто особистість оцінює все з позитивного боку, а песиміст - навпаки - з негативного боку.

Коли людина мислить позитивно, то відразу продумує (хоч і не завжди усвідомлено) практичні кроки для втілення своїх думок у дійсність. Коли вона мислить негативно, то свідомо чи несвідомо все робить для того, щоб виправдати свою бездіяльність. Колись давши оцінку подіям свого життя, песиміст дедалі частіше неусвідомлено фіксується на ній, забуваючи про те, що життя щосекундно тече, породжуючи нові можливості і знищуючи невикористані. Той, хто мислить позитивно, у всьому намагається бачити позитивний бік і, зважаючи на це, складає чіткий план дій уже з теперішнього моменту. І тоді життя і всі події набувають для нього певного сенсу.

Якщо ви зациклилися на минулих невдачах (поразках) і звикли вважати себе переможеним, то вже не зможете переламати перебігу подій на свою користь - і тоді поразка стане вічною, оскільки змінити таку установку вельми важко. Тільки спираючись на позитивну основу, можна в найкоротші терміни погасити програму помилок та невдач і вступити на стежку видимої фази успіху. І це під силу тільки оптимістові; тільки в оптимістові пробуджуються сили, здатні привести його до творчих звершень.

І навпаки" тривале перебування в стані песимізму роз'їдає людський розум і здатне занапастити його душу отруйними думками.

Близьким до оптимізму є ентузіазм, без якого не обходиться жодне більш-менш значуще починання. Ентузіазм - це стан розуму, який надихає і спонукає до дій заради досягнення мети. Ентузіазм перебуває в таких самих відносинах з людиною, як пара з локомотивом: це життєва рушійна сила, яка спонукає до дій. Без ентузіазму людина нагадуватиме електричну батарейку, яка розрядилася.

Дозволяти собі робити те, що подобається, поки ти для всіх хороший, вміють усі. Однак більшість людей відступає від накреслених цілей, як тільки оточення починає оголошувати нас поганими. Отже, кожна людина, на противагу чинним правилам й установам, мусить вчитися бути поганою, тобто зухвалою, щоб не залежати від оцінки оточення, в очах якого ми завжди будемо поганими, якщо не йдемо назустріч його очікуванням. Сама логіка взаємовідносин з оточенням свідчить: чим менше ми здатні бути поганими, тим більше ми піддаємося тиску з його боку і тим більше стаємо агресивними, намагаючись вилити на нього всю свою негативну енергію, яка виникає, тому що ми пригнічуємо в собі природну сутність і заганяємо всередину наші істинні бажання. І навпаки, як тільки ми дозволяємо собі бути поганими, в агресії вже немає потреби.

Ви знайдете в мені ті найглибші безодні, ті широкі зосереджені душевні рухи, що їх дурні чомусь звуть пороками.

О. Бальзак

Така вже особливість суперечливої людської природи: домінування одних тільки позитивних якостей і рис характеру не дає їй можливості повною мірою розвинути свої найкращі здібності. Але весь парадокс у тому, що саме з поганих якостей часто утворюються, або народжуються і розквітають справжні таланти, тоді як чесноти з плином часу перетворюються на підводні камені, об які розбивається людське щастя. Більше того, за певних обставин колишні недоліки виблискують яскравіше за будь-яку чесноту, мимоволі приковуючи до себе пильну увагу, і за певних умов, принаймні неофіційно, схвалюються суспільством. Такий неочікуваний поворот в оцінці цих якостей іншими людьми, очевидно, пояснюється тим, що вони відкривають людину з несподіваного боку, внаслідок чого люди постають перед нами такими, якими ми їх доти не знали. Водночас деякі властивості особистості, які раніше сприймалися як позитивні, за певних обставин перетворюються на догму, яка гальмує особистісне зростання і суспільний розвиток у цілому. Коли йдеться про граничні свої вияви, то ця сама горезвісна чистота догми у кінцевому результаті за певних умов, з огляду на специфічну властивість людської психіки доводити все до абсурду, призводить до фашизму і категоричного несприйняття тих, хто її не сповідує.

Ми ж в оцінці людини мусимо вчитися відкидати будь-які ілюзії, будь-які упередження стосовно того, чим вона реально є і якою, на нашу думку, вона мала б бути, а тим більше, коли йдеться про особистість неоднозначну.

У такому випадку доцільно буде керуватися феноменологічною настановою, відповідно до якої під час сприйняття світу, речей, подій явищ і зокрема людини, рекомендується утримування від суджень про них. Здійснюючи це, той хто сприймає, вилучає з поля зору всі накопичені його пам'яттю і мисленням ідеї, думки, оцінки, судження і прагне з позиції "чистого спостерігача" без навіювань (існує припущення, що 70 % людей мислять і здійснюють свої вчинки під впливом різноманітних навіяних їм ідей і поглядів) й обмежених розумових звичок зробити для себе доступною й очевидною сутність цього предмета. Тому, хто володіє цим мистецтвом, яке феноменологи називають "епоха", відкривається новий спосіб досвіду, мислення та теоретизування, внаслідок чого ми отримуємо можливість неупереджено й об'єктивно бачити і розуміти дане, тобто предмет, явище, людину як вони є. Ця настанова реалізується за допомогою методу феноменологічної редукції, сутність якого полягає в тому, щоб відкрити у кожній індивідуальній свідомості чисту свідомість - очищену від схем, догм, шаблонів мислення, тобто того, що їй нав'язується або пропонується ззовні.

Все сказане підводить до думки про те, що ми повинні спокійно і з розумінням ставитися до того, що у голові та душі кожної людини можуть сусідити і легко уживатися речі, які не сумісні з моральними установками, що домінують у суспільстві, і для здорового глузду пересічної людини є неприйнятними: наприклад, те, що особистість - прекрасний спеціаліст, професіонал своєї справи, а як людина - неприваблива і не сприймається нами, хоча насправді, одне не стосується і не знецінює іншого. Відповідно до цього для кожної людини мають бути свій окремий підхід і своя міра оцінки, окреслена ЇЇ властивостями, межами тієї конкретної ситуації, в якій вона опинилася, і тією метою, яку вона ставить, і тими реальними вчинками, які вона здійснює.

На превеликий жаль, більшість людей демонструє дивовижну здатність, яка спантеличує інших і приводить їх у стан розгубленості, а саме ігнорувати певні види інформації, ті, які не вписуються в їх імпринтовані тунелі реальності.

Деякі люди відштовхують від себе, незважаючи на всі їх чесноти, а інші приваблюють за всіх їх недоліків.

Ф. Ларошфуко

"Погані люди виграють, коли їх краще пізнаєш, а добрі втрачають", - писав П. Ліхтенберг. За таких умов, якщо добре вдуматися і підійти до справи неупереджено, у кожної людини знайдемо чимало такого, що на перший погляд здається чеснотою, а насправді згубно для неї, і навпаки: дещо має вигляд пороку, а насправді гарантує їй благополуччя і безпеку. Всі ці парадокси дуже легко пояснюються тим, що правила моралі, як і люди, як би це важко не сприймалося, змінюються з кожним поколінням. Окрім того, треба бути готовим до того, що деякі правила моральної поведінки можуть бути підказані як чеснотою, так і пороком.

При цьому треба зазначити, що результати діяльності, в якій були задіяні порочні нахили, аж ніяк не знецінюються цим, оскільки дотепер зберігається основна вимога до оцінки певної дії - її результативність. Як говорили у Стародавньому Римі, лише та зброя священна, на яку покладається єдина надія. Отже, не варто боятись накликати на себе звинувачення в тих пороках без яких, як відомо, аж геть важко утриматись "на плаву" в певних життєвих ситуаціях, коли не все можна заздалегідь передбачити.

Оскільки людина, як пише Н. Макіавеллі, з огляду на свою природу не може мати одні тільки чесноти та неухильно їх дотримуватись, то розсудливій особистості належить уникати пороків, які можуть позбавити її безпеки, а від інших - утримуватися в міру сил, але не більше.

Якщо ми хочемо усунути людські недоліки, тоді усунемо саму людину.

Г. Трасе

Хоч там як, ми не повинні особливо перейматися думкою переважної консервативної більшості з приводу негативного сприйняття нею нашої поведінки. Так завжди було, є і буде, що люди з їх упередженнями всюди й у всьому намагатимуться каталогізувати всіх, хто відрізняється від них і не поділяє їх поглядів і стереотипів мислення і накласти на них суспільне тавро за те, що ті ухиляються від установлених стандартів, без яких самі вони просто не уявляють своє існування.

Таких людей залишається тільки жаліти; у цьому питанні вони є безнадійними, позаяк вивільнити їх розум і серце із пелюшок упереджень і стереотипів, у які їх свого часу сповила сім'я, а потім закріпило суспільне середовище, - завдання надзвичайно складне і зазвичай майже не піддається вирішенню.

Найправильніше застосувати до нашого світу мірило тієї життєвої філософії, яка поглядає на нього з веселою посмішкою і поблажливим презирством.

Л. Вовенарг

Отже, зважаючи на логіку попередніх міркувань, кожна особистість мусить мати за правило робити тільки те, що вважає правильним вона сама, дозволити собі бути поганою, нехай навіть її поведінку сприймають як виклик. Звичайно, найближче оточення і соціум взагалі навряд чи будуть у захваті від цього, оскільки, як ми вже зазначали, це веде до відхилення від установлених ними стандартів. Хоча, варто зазначити, що переважна більшість не може не захоплюватися цим: як відомо, всі охочі до незвичного, бо воно ласе і для смаку і для розуму. Десь у глибині душі, потаємно від людських очей, вона заздрить цьому, хоча б із тієї причини, що сама на таке не здатна.

А з іншого боку, хто має право нас судити? Засуджують завжди тільки слабкі; той, хто справді сильний, завжди буде намагатися досягти більшого або принаймні рівного становища з тим, хто досягнув вершини. Якщо нас і повинно щось серйозно турбувати, так це аж ніяк не суспільна думка, а насамперед наша мета, до якої ми маємо прагнути усіма фібрами своєї душі, наша вища мета, яку ми самі обираємо і якій підпорядковуємо всі свої сили.

Водночас обов'язком самої людини має бути здатність викорінити в собі ті механізми керованості та залежності від оточення, які заважають їй серйозно і відповідально займатися собою і реалізовувати свої корінні інтереси, які тільки по-справжньому і дорогі для неї.

З давніх-давен відомо, що незалежність ґрунтується найбільше на вмінні сказати "ні".

Наше невміння бути поганими і говорити "ні" там, де цього вимагає ситуація або наші інтереси, активізує в нас програми керованих, бо всі ми виросли в атмосфері батьківської влади. І це, можливо, найбільша наша вада, яка несе із собою найбільшу загрозу. В подальшому ми вирвалися з-під опіки батьків, але не з-під влади програми управління нашими потребами1. Естафету керування нами підхопили держава, громадська думка, мораль, норми, правила, засади сім'ї тощо. Однак, розпізнавши механізми нашої керованості, ми зможемо викорінити їх у собі лише тоді, коли наберемося рішучості вирватися з-під влади загальноприйнятих моделей і стереотипів поведінки. Саме ці стереотипи, сформувавшись у минулому, утворюють для нас своєрідну клітку, яка, хай навіть золота, стримує наше особистісне зростання і не дає можливості з'єднатися зі своїм справжнім внутрішнім "Я", джерелом радості, мудрості, натхнення, духовного зростання і творчості.

У нашому житті завжди є простір для найважливіших і перспективних занять, але побачити це здатний лише той, хто не намагається заповнити свій час і психологічний простір загальноприйнятими речами і не витрачає сили на те, щоб досягти свого загальноприйнятими методами2. Тому головним кредом особистості такого масштабу завжди повинно бути "Я хочу так, і аж ніяк інакше!", навіть коли в обмін на слухняність обіцяють комфорт і суспільне визнання.

Йти вперед - означає втратити душевний спокій; залишитися на місці - означає втратити себе... У найвищому розумінні рух вперед означає осягнення себе.

С. К'єркегор

Будь-яке життя, коли його ведуть по-справжньому, - це ризикована справа, а отже, схильність діяти ризиковано за певних обставин - це властивість, яка має стати домінантною в організації поведінки особистості.

Щоб досягти у цьому світі чогось видатного, по-справжньому значущого, потрібно наважитися ризикнути, тому що найгірше для людини - ніколи і нічим не ризикувати. Наші сумніви у цьому плані - наші зрадники, бо вони часто змушують нас програвати там, де ми могли б виграти, і так заважають нам пробувати. Той, хто нічим не ризикує, нічого не робить,