Психологія конфлікту - Долинська Л.В. - 3.2. Експериментальні дослідження конфліктів у лабораторних умовах: ігрові процедури та створення конфліктів

Перші експерименти з конфліктами були досить простими у процедурному відношенні. Вони ґрунтувалися на тому, що експериментатор за допомогою спеціальних прийомів створював ситуацію, яка ставила б людину в умови конфлікту. До таких прийомів у своїх дослідженнях вдавалися О.Р. Лурія (1930), Н. Міллер (1944). Це були одні з найбільш ранніх досліджень конфліктів. Наступні автори удосконалювали методичні процедури експериментального дослідження конфлікту. Проте багато в чому їхні висхідні установки не дуже змінювалися. Таким чином зберігалася переконаність у тому, що конфлікт можна створити "ззовні".

Чи не найбільшу кількість методичних процедур для експериментального вивчення конфлікту запропонували представники бі-хев і ори стичного підходу.

Серед розроблених ними експериментальних ігрових процедур Д. Прюітт (1983) виділяє такі види:

- матричні ігри (на зразок "дилеми в'язня");

- переговорні ігри (в яких учасники вступають у комунікацію один з одним, намагаючись досягнути одностороннього чи взаємного виграшу);

- коаліційні ігри (ті, які передбачають формування учасниками коаліцій всередині групи);

- локомоційні ігри (з рухом сторін у напрямку поставленого завдання або обраної учасниками мети);

- соціальні ігри-пастки (соціальні задачі-дилеми).

Значного поширення набула так звана "дилема в'язня". Саме за допомогою цієї гри було проведено значну кількість різноманітних експериментальних досліджень. Вона грунтується на необіхевіористському аналізі діадичної взаємодії, яка розглядає соціальну поведінку як процес обміну, що детермінується співвідношенням "винагороди" та "платежу", виграшу та втрати. За Хомансом, основний принцип діадичної взаємодії звучить так:

"Індивід матиме позитивні почуття до іншого, коли втрати від такого ставлення не будуть перевищувати отримуваних від нього вигод".

Гришина вважає, що так само можна охарактеризувати і взаємини складнішого характеру - наприклад, взаємини між людиною та організацією. У таких випадках винагорода може мати складніший характер - наприклад, соціальне схвалення. Відповідно, "коли дії певної особистості не приводять до винагороди, якої вона очікує, або приводять до покарання, якого вона не очікує, тоді більш імовірно, що ця особистість поводитиметься агресивно, причому результати подібної поведінки мають більше виправдання для тієї ж самої особистості". Фотєв вважає, що це положення має для Хоманса аксіоматичне значення під час пояснення конфліктів та конфліктних ситуацій у соціальному житті людей.

Саме на цьому і заснований методичний принцип побудови "дилеми в'язня". Це задана учасникам експерименту ситуація з відповідною матрицею виграшів та втрат залежно від обраної ними стратегії поведінки.

Сутність дилеми в'язня полягає у такому. Двох людей затримано за підозрою у скоєнні якогось злочину. Але доказів недостатньо для їхнього засудження. Подальше залежить від їхньої поведінки. Якщо вони не зізнаються, їх засудять на відносно короткі терміни ув'язнення за інші правопорушення. Якщо вони обидва зізнаються, їх засудять, але при винесенні вироку врахують щиросердне зізнання; терміни ув'язнення будуть скорочені. Якщо один з них зізнається, а інший ні, то той з них, хто допоміг розслідуванню розкрити злочин, отримає зовсім незначний термін, зате інший - максимальний. Наприклад, якщо вони обидва не зізнаються, їх чекає по 2 роки ув'язнення; у випадку зізнання обох - по сім років; якщо зізнається один, він отримає 4 місяці, тоді як інший - 10 років.

Побудова "дилеми в'язня" ставить учасників експерименту перед вибором між кооперацією та суперництвом. Вважається, що кооперативним вибором буде вибір "незізнання". Він демонструє довіру до партнера, хоча і містить певний ризик. Навпаки, "зізнання" - це стратегія суперництва, спрямована на отримання переваги. Якщо один з підозрюваних не зізнається, то іншому повезе, і він, як то кажуть, легко відбудеться. З іншого боку, якщо зізнаються обидва партнери, тоді, звичайно, термін їхнього перебування за ґратами буде досить солідним, проте однаковим. Отже, обираючи стратегію "зізнання", учасник експерименту або обіграє іншого, або, щонайменше, не програє йому.

Застосування "дилеми в'язня" дає змогу виявити типи психологічних орієнтацій, які визначають поведінку досліджуваного у подібних соціальних ситуаціях. Дойч застосовував таку методичну процедуру у своїх дослідженнях. Він виділив три типи мотивів, які найімовірніше виявляються в інтерперсональних ситуаціях: кооперативна орієнтація, коли людина прагне до досягнення власного благополуччя, реалізації власних інтересів, але при цьому зацікавлена у благополуччі інших; та індивідуалістична - прагнення до реалізації власного інтересу та відсутність будь-якої турботи про благополуччя інших; конкурентна - індивід орієнтується не просто на певні досягнення для себе, але й прагне отримати при цьому більше за інших. Дальші дослідження розширили перелік соціальних мотивів, які виявляються у ситуаціях експериментальних ігор.

До мотивів максимізації загального виграшу (кооперативна), максимізації власного виграшу (індивідуалістична) та максимізації відносного виграшу (суперництво або конкуренція) було додано мотив максимізації виграшу іншого (альтруїзм). Подальші дослідження у галузі експериментальних ігор ще збільшили кількість можливих варіантів дій їхніх учасників за рахунок мотивів мінімізації виграшу іншого (агресія) та мінімізації відмінностей між власним та чужим виграшем (рівність).

Існує кілька модифікацій "дилеми в'язня". Окрім того, можуть варіюватися різні змінні. Наприклад, статус та характеристики уявного іншого, може забезпечуватися вільна комунікація та можливість реальних переговорів, відповіді іншого можуть бути спеціально підготовані експериментатором та пропонуватися обом учасникам або одному з них. Існують також інші варіанти дилем, у тому числі для багатьох учасників (наприклад, дилема спільних пасовиськ).

Унаслідок проведених експериментів було отримано дані про особистісні характеристики, які впливають на вибір типових відповідей у грі.