Психологія конфлікту - Долинська Л.В. - Настання конфлікту

Зазвичай супроводжується зіткненням сторін у формі демонстративної поведінки, висловлювань, а іноді й фізичних дій. Це зіткнення має гострий емоційний характер і відзначається високою мірою внутрішньої напруженості сторін конфлікту.

Необ'єктивне або неповне вирішення конфлікту може призвести до повторного конфлікту. При цьому треба враховувати, що іноді, навіть якщо конфлікт розв'язаний об'єктивно, достатньо зневажливої пози, жесту, погляду, висловлювання для виникнення нового конфлікту. Це пояснюється тим, що сформовані раніше негативні установки у стосунках сторін конфлікту продовжують діяти протягом певного часу. Тому людина мимовільно може упереджено ставитись до колишнього "супротивника", зберігати про нього упереджену думку і навіть діяти йому на шкоду.

Негативний вплив на колектив мають як сильні, так і слабкі конфлікти, які часто повторюються. Потрібно прагнути до уникнення повторних конфліктів з одного й того самого питання, оскільки конфліктні стосунки мають тенденцію закріплюватися у стереотипах поведінки. Тому цей факт треба враховувати у керівництві колективами. Для того, щоб уникнути безконтрольних реакцій, потрібно пам'ятати, що кожна особистість, яка потрапила у конфлікт, має певний поріг подразливості, переступивши через який, вона може стати тимчасово не керованою.

Зазвичай конфлікт відбувається у певній послідовності:

- поступове посилення позицій учасників конфлікту за рахунок введення все більш активних сил, а також унаслідок накопичення досвіду протистояння;

- збільшення кількості проблемних ситуацій та поглиблення первинної проблемної ситуації;

- підвищення конфліктної активності учасників, зміни у характері конфлікту в бік його посилення, втягнення у конфлікт нових людей;

- наростання емоційної напруженості, яка супроводжує конфліктну взаємодію що може вплинути як мобілізаційно, так дезорганізаційно на поведінку учасників;

- зміна ставлення до проблемної ситуації та конфлікту загалом.

При переході від потенційного до актуального конфлікт може розвиватися як конструктивний або деструктивний.

Конструктивним вважають такий конфлікт, при якому опоненти не виходять за межі ділових аргументів, стосунків і не торкаються особистісних якостей протилежної сторони.

Деструктивним вважають такий конфлікт, коли один з опонентів застосовує методи боротьби, які суспільство не схвалює, прагне перемогти партнера, дискредитуючи та принижуючи його в очах оточення. Зазвичай це викликає опір з боку іншої сторони, діалог супроводжується взаємними образами, розв'язання проблеми стає неможливим, руйнуються міжособистісні стосунки.

Відхилення конфлікту у бік ескалації чи уникання часто свідчить про наявність деструктивних процесів. Своєчасне виявлення цих процесів відіграє важливу роль в успішному розв'язанні конфлікту.

Симптоми уникання:

- зниження включеності групи у розв'язання проблеми;

- швидке прийняття навіюваних рішень;

- відмова учасників від аналізу суперечливих аспектів проблеми;

- "випадання" учасників взаємодії;

- перебування загалом більш "загрозливої" теми у центрі уваги безпечних аспектів;

- незначний обмін інформацією;

- замовкання раніше активних учасників;

- відсутність пропозицій щодо варіантів реалізації обраного рішення.

Уникання є результатом втоми учасників від конфлікту, небажання продовжувати обговорення проблеми. Це може викликати різні психологічні наслідки. Наприклад, у результаті уникання можуть прийматися неефективні та недосконалі рішення.

Симптоми ескалації:

- триваліше, ніж передбачалося, обговорення проблеми;

- повторення одних і тих самих аргументів на підтримку власної позиції;

- надмірне підкреслення наслідків недосягнення згоди;

- застосування погроз для захисту своєї позиції;

- зростання напруженості та ворожості у групі;

- відсутність ефективних рішень, хоча група видається активною,

- застосування аргументів проти особистості;

- створення коаліцій.

Процеси ескалації створюють труднощі для вироблення взаємоприйнятного рішення, сприяють затягуванню конфлікту і вимагають більше зусиль для його розв'язання.

Виникнення та продовження конфлікту, динаміка його інтенсивності супроводжуються змінами у психології його учасників, які заважають досягненню згоди. З'являється прагнення покарати, зашкодити іншому учаснику. Це виникає через переживання гніву та інших негативних емоцій щодо іншої сторони конфлікту.

Уявлення про іншого учасника конфлікту та ставлення до нього набувають негативного забарвлення. Протилежна сторона починає оцінюватися як неповноцінна у моральному аспекті. Відбувається деіндивідуалізація учасника. Його починають розглядати як представника групи, а не як індивідуальність. Часто виникає і такий феномен, як делімітизація в описі протилежної сторони у негативних соціальних категоріях, виключення її зі сфери застосування суспільних норм і правил.

Негативні уявлення мають тенденцію до самовідтворення, самопідтримки. Механізмом цього процесу є вибіркове сприймання: після формування негативних уявлень про іншого учасника конфлікту нова інформація про нього викривляється під впливом цих уявлень. З'являється "самоздійснюване пророцтво" - очікування негативної поведінки від іншого учасника конфлікту. А це викликає ворожі дії щодо нього. Розрив спілкування створює підстави для збереження негативних установок, оскільки обмежується надходження позитивної інформації про опонента. При розв'язанні конфліктів, особливо гострих та жорстких, треба насамперед виявляти та нейтралізувати вплив цих механізмів і лише потім обговорювати власне причини конфлікту.

Оптимальним для зниження конфронтації є домінування серед учасників конфлікту орієнтації на взаємодію, кооперацію. Унаслідок цього ймовірність конструктивного розв'язання зростає. Про наявність такої установки свідчить ефективна комунікація. Зявляється більше ідей, кожен учасник уважний до ідей іншого. Менше труднощів у спілкуванні та взаєморозумінні. Наявні доброзичливість, взаємодопомога, зниження ворожості у стосунках. Виникає координація зусиль та орієнтація на виконання спільної справи, порядок при обговоренні.

Отже, потрібно розглядати конфлікт як спільну проблему, яку можна розв'язати лише спільними зусиллями.

Розв'язання конфлікту - заключний етап. Він можливий унаслідок зміни об'єктивної конфліктної ситуації та шляхом зміни її образів, які склалися в учасників конфлікту.

Розв'язання може бути частковим або повним.

Часто для розв'язання конфлікту звертаються по допомогу до посередників.