Психологія конфлікту - Долинська Л.В. - Ситуаційний контекст взаємодії

Взаємодію учасників конфлікту визначає ціла низка факторів конфліктної ситуації:

1) загальний контекст конфліктної ситуації;

2) наявність у конфліктній ситуації факторів, які ускладнюють або пом'якшують гостроту протистояння сторін;

3) позиція та поведінка партнера ситуації.

Сам собою конфлікт може розвиватися у двох контекстах: конкурентному або кооперативному.

М. Дойч у своїх працях показав, що учасники з кооперативною орієнтацією прагнуть не лише задовольнити власні інтереси, а й зберегти добрі стосунки на майбутнє. У разі переважання конкурентної орієнтації індивід більше зацікавлений власною користю у цій конкретній ситуації, аніж перспективою збереження подальших стосунків.

Але кооперативність чи конкурентність стосунків визначається не лише об'єктивним характером взаємодії, а й тим змістом, якого їй надають самі учасники.

Щодо умов, які ускладнюють чи пом'якшують конфлікт, зазначимо, що психологічні та соціологічні дослідження свідчать: гострота та руйнівний характер конфліктів залежать від жорсткості соціальної структури, у межах якої вони виникають. Справді, конфлікти у тих сім'ях, де переважає авторитарний стиль спілкування батьків із дітьми, є найгострішими.

Важливим фактором є також наявність у оточенні конфліктних людей, які, не будучи безпосередніми учасниками конфлікту, зацікавлені у його посиленні або послабленні. Такий вплив доволі часто виявляється в молодих сім'ях, які проживають разом з батьками когось із подружжя.

Ситуаційний контекст взаємодії

Поведінка учасників конфлікту, їхній взаємний вплив один на одного та на вибір чи зміну стратегії реагування також були предметом досліджень М. Дойча. У його експериментах один з учасників конфліктної взаємодії повинен був застосовувати задану експериментатором одну з трьох стратегій. Стратегія "підстав іншу щоку" передбачала, що на погрози і нападки партнера помічник експериментатора реагував у альтруїстичній манері, демонстрував кооперативну поведінку. "Некаральна" стратегія полягала у самозахисті у відповідь на атаки. "Стримувальна" стратегія передбачала загрозливу реакцію у відповідь на будь-які некооперативні дії, контратаки у відповідь на атаки, кооперативну реакцію - на кооперативні дії. Решта стратегій були варіаціями стратегій на зразок "грішник, який виправився": спочатку асистент експериментатора грав дуже загрозливу та агресивну роль, а після 15 спроб різко починав вдаватися до однієї з вищезазначених стратегій.

М. Дойч вважав, що перераховані стратегії спрямовані на стимулювання кооперативної взаємодії.

За результатами експериментів він зробив такі висновки:

1) некаральна стратегія виявилася найефективнішою у стимулюванні кооперативної поведінки і приводила до найкращих результатів спільної діяльності учасників ігрової процедури;

2) щодо стратегії "підстав іншу щоку", то виявилася її значна залежність від міри конкурентності ситуації: що конкурентній прагнення учасників ситуації, то більше вони схильні експлуатувати того, хто вдавався до цієї стратегії;

3) стримувальна стратегія приводила до більш агресивної та само-захисної поведінки та зменшувала кооперативність поведінки партнера.

Численні експерименти дали змогу М. Дойчу сформулювати закон соціальних відносин:

"Характерні процеси та ефекти, які викликаються певним типом соціальних відносин, мають тенденцію викликати цей тип соціальних відносин".

Іншими словами, демонстрація кооперативної поведінки викликає у іншої сторони готовність співпрацювати, допомагати, вирішувати проблему. Навпаки, конкурентна поведінка виникає і спонукає внаслідок застосування тактики погроз і примусу прагнення отримати перевагу, посилення ворожості, жорсткість у конфлікті.

Н.В. Гришина також доповнює описані Дойчем ситуативні фактори. Вона вважає, що суттєвою детермінантою конфліктної взаємодії партнерів є попередній досвід взаємин конфліктних сторін. І справді, по допомогу до психолога щодо розв'язання конфліктів звертаються зазвичай люди, які пов'язані між собою більш чи менш тривалими стосунками - подружніми, батьківсько-дитячими, діловими чи іншими. Н. Гришина зазначає, що позитивний досвід відсутності суперечок або їх успішне вирішення в минулому стає позитивним фактором з точки зору учасників конфлікту на нову ситуацію неузгодженості, а негативний досвід попередніх стосунків має негативний вплив на розвиток нового конфлікту.

Психологічні орієнтації учасників конфлікту

Вибір стратегії поведінки у конфлікті значною мірою залежить від психологічних орієнтацій, чи настанов, його учасників.

Психологічна настанова (установка) - це відносно стійкий комплекс когнітивних та мотиваційних орієнтацій на дану ситуацію, який виконує функцію регуляції вибору стратегії поведінки та реакцій у цій ситуації.

Когнітивна орієнтація - це комплекси уявлень (очікувань), які допомагають нам на когнітивному рівні зорієнтуватися у тій ситуації, в якій ми опинилися.

Мотиваційні орієнтації пов'язані із різними типами соціальних взаємин, оскільки вони можуть містити можливість або неможливість задоволення потреб індивіда.

Моральні орієнтації пов'язані із взаємними зобов'язаннями і правами людей і передбачають, що стосунки розглядаються не лише з точки зору особистої перспективи, а і з позиції соціальної перспективи, яка враховує інших у цих взаєминах. Кожна людина зобов'язана поважати і підтримувати соціальні норми, які визначають, що є справедливим чи несправедливим у взаємодії та її результаті. Однак слід враховувати, що кооперація та конкуренція викликають різні типи моральних орієнтацій.

Особистісні фактори

Не варто забувати також і про те, що на характер орієнтацій людини у ситуаціях соціальної взаємодії впливають і її особистісні особливості. Однак ми часто схильні перебільшувати їх роль у виникненні конфліктів.

Так, дослідження, проведене Н. Гришиною, показало, що у тому випадку, коли людина опиняється у сприятливих обставинах, це не дає підстав для прояву конфліктних тенденцій її характеру або пом'якшує їх. Навпаки, загальна несприятлива ситуація може привести до конфліктної поведінки навіть цілком "миролюбних" людей. А це дозволило їй зробити висновок про те, що соціально-психологічні фактори переважають над індивідуально-психологічним серед суб'єктивних чинників виникнення конфліктів.

Соціально-перцептивні регулятори

Більшість соціально-психологічних явищ існує об'єктивно, незалежно від того, як вони сприймаються та переживаються їх учасниками. Однак конфлікт як такий починається саме з усвідомлення його учасниками розбіжностей у думках, поглядах, прагненнях. Власне кажучи, сам конфлікт залежить від суб'єктивного відображення його учасниками.

У разі виникнення конфліктної ситуації у людини формується ї образ, який є відносно цілісним.

Л.А. Петровська зазначає, що саме ці образи, ідеальні картини конфліктної ситуації, а не сама реальність, є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки учасників. Образ конфліктної ситуації включає в себе уявлення учасників про себе (свої мотиви, цілі, цінності, можливості і т. ін.), уявлення про іншу сторону (відповідно її мотиви, цілі, цінності, можливості) та уявлення про середовище, у якому складаються конфліктні відносини. Образ іншого, який виникає у людини в конфліктній ситуації, може сприяти успішному вирішенню конфлікту, а може і заважати йому.

Результати досліджень свідчать про те, що зазвичай образи "іншого" упереджені і відображають тенденцію покладання відповідальності за конфлікт на "іншого" та приписування йому "поганих" рис. Завдяки цьому відбувається знецінення позиції партнера та посилюється власна позиція. Тому протиставлення "Я - Інший" (або "Ми - Вони") виконує захисну функцію.