Психологія конфлікту - Долинська Л.В. - 9. Вирішення та розв'язання конфліктів

9. Вирішення та розв'язання конфліктів

1. Становлення практики керування конфліктами.

2. Основні поняття керування конфліктами.

3. Психопрофілактика та попередження конфліктів.

4. Врегулювання конфліктів за допомогою третьої сторони.

5. Вирішення конфліктів у психологічній практиці: психологічні консультації та групова корекційна робота.

6. Взаємодія психолога та клієнта.

Література:

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник. - М.: ЮНИТИ, 1999.

2. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2000. - С. 283-374.

3. Ложкін Г.В., Пов'якель Н.І. Психологія конфлікту: Теорія і сучасна практика: Навч. посібн. - К.: Професіонал, 2006. -416 с.

4. Ван Еемерен Ф., Гроотендорст Р. Речевые акты в аргумен-тативных дискуссиях. Теоретическая модель анализа дискуссий, направленных на разрешение конфликта мнений. - СПб., 1994.

5. Коряк Н.М. Влияние самооценки на поведение в конфликте // Прикладные психолого-педагогические исследования в вузе. -Новосибирск, 1988.-С. 18-22.

6. Трунов Д.Г. Психологические аспекты конфликтных взаимоотношений между родителями и детьми на религиозной почве // Теория и практика социальной работы. - Пермь, 1994. -С. 72-79.

7. Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я.Л. Морено. - М., 1994.

8. Дейч М., Шикман С. Конфликт: социально-психологическая перспектива // Социальный конфликт: современные исследования: Реферативный сборник. - М.: ИСАН, 1991. - С. 70-74.

9. Кейтнеп Дж. Увядание посредничества // Социальный конфликт,

1998.-№4.-С. 52-64. Ю.Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. - М., 1994.

П.Полозова Т.А. О применении теоретико-игрового подхода к анализу внутригруппового конфликта // Личность в системе коллективных отношений. - М.: ОП АПН СССР, 1980.

12.Хасан Б.И. Конструктивная психология конфликта - СПб.: Питер, 2003.-С. 119-137.

ІЗ.Бюдженталь Дж. Наука быть живым. Диалоги между терапевтом и пациентами в гуманистической терапии. - М., 1998.

14. Перле Ф. Внутри и вне помойного ведра. - СПб., 1995.

15.Ялом И. Лечение от любви и другие психотерапевтические новеллы. - М., 1997.

Іб.Франкл В. Человек в поисках смысла. - М., 1990.

17. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник. -М.: ЮНИТИ, 1999. - С. 467-498.

18. Конфликтология. Серия "Учебники и учебные пособия". - Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.

19. Вишнякова Н.Ф. Конфликтология: Учеб. пособ. 3-е изд. -Минск: Университетское, 2002. - 318 с.

20.Чумиков А.Н. Управление конфликтом и конфликтное управление как новые парадигмы мышления и действия // Социологические исследования. - 1995. - № 3. - С. 52-53.

21. Рубин Дж., Пруйт Д., Ким Хе Сунг. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. - 352 с.

22.Скотт Дж.Г. Конфликты. Пути их преодоления. - К.: В нешторг-издат, 1991.- 191 с. 23.Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. - М.,

1999.

9.1. Становлення практики керування конфліктами

Серед науковців донині не вщухають суперечки щодо місця, яке повинна займати конфліктологія у системі наук. Однак видається очевидним, що все розмаїття теоретичних та практичних методів дослідження конфлікту мусить ставити собі за мету не лише всебічне пізнання цього складного соціально-психологічного феномену, а й виявлення шляхів нівелювання негативних наслідків конфлікту та якнайповнішого використання його позитивних можливостей. На сучасному етапі розвитку суспільства актуальною є потреба у виявленні засобів та способів попередження небезпечних соціальних конфліктів, пошук можливостей конструктивного регулювання людських взаємин. Тобто існує потреба у керуванні, управлінні конфліктним процесом.

Управління конфліктом - це цілеспрямований вплив на процес конфлікту, що забезпечує вирішення соціально значущих завдань; це усвідомлений вплив на конфліктну поведінку соціальних суб'єктів з метою досягнення бажаних результатів і обмеження протиборства межами конструктивного впливу на суспільний процес.

Перші спроби організації практичної роботи, спрямованої на попередження та розв'язання соціальних конфліктів здійснив К. Левін, саме він став засновником "Журналу соціальних проблем" та Спілки психологічних досліджень соціальних проблем. В останні роки життя він сформулював так звану парадигму активного дослідження. Сутність цієї теорії полягала в тому, що дослідження треба здійснювати планомірно, причому дослідницькі плани можуть і мають піддаватися корекції на основі постійної оцінки. Обов'язковим є постійний зворотний зв'язок результатів дослідження між усіма сторонами, серед них і клієнтами. Дослідники, практики та клієнти мають постійно кооперувати свої зусилля; потрібно брати до уваги відмінності у ціннісних системах та структурах влади всіх учасників дослідження, застосовувати принципи, які керують соціальним життям та груповим прийняттям рішень. Важливо також застосовувати активне дослідження одночасно з метою розв'язання проблем і породження нового знання. К. Левін був палко переконаний у тому, що в разі правильних дій ученого тісний зв'язок із практикою дасть свої плоди для розвитку теорії.

На сучасному етапі розвитку конфліктології основну увагу приділяють практиці керування конфліктами та їхньому розв'язанню.

М. Дойч та його колега С. Шикман чітко сформулювали положення, на які мають спиратися спеціалісти у галузі конфліктології:

1. Загальна тенденція полягає у помилковому сприйняті конфлікту інтересів (так само, як і інших конфліктів) як конфліктів виграшу-програшу за своєю природою. Насправді такими є лише частина конфліктів. Потрібно розвивати технології, які допомагатимуть людям побачити та усвідомити спільні цілі, навіть тоді, коли вони мають справу з протилежними інтересами.

2. Якщо конфлікт не є за своєю природою конфліктом виграшу-програшу, треба розвивати та підтримувати кооперативну орієнтацію стосовно розв'язання проблеми. Така орієнтація має фокусуватися на інтересах різних сторін (а не на їхніх позиціях) та стимулювати пошук рішення, яке відповідає їхнім законним інтересам.

3. Повний, відкритий, чесний та взаємно шанобливий комунікативний процес треба посилити так, щоб сторони могли ясно висловлювати та емпатійно розуміти інтереси одна одної. Такий процес зменшить кількість помилок у розумінні, які приводять до захисних дій та розвитку орієнтації на виграш-програш. В останні роки соціальна психологія розвинула успішні технології стимулювання такого комунікативного процесу та зменшення неправильного розуміння і провокацій, які часто властиві для комунікації між сторонами у конфлікті.

4. Потрібно стимулювати розвиток широкого діапазону вибору для розв'язання проблем у разі розходження інтересів сторін конфлікту. Останнім часом набувають поширення техніки, які допомагають людям збільшити різноманіття, новизну та діапазон альтернативних можливостей, доступних у ході вирішення проблем.

5. Потрібно розвивати більш тонке усвідомлення норм, правил, процедур і тактик, а також зовнішніх ресурсів та засобів, які підтримують переговори доброї волі та запобігають уникненню, відходу від переговорів, нечесним вивертам та експлуатації осіб, втягнутих у конфлікт. Існують ресурси та ефективні процедури роботи з багатьма загальними проблемами та безвихідними ситуаціями, які часто призводять до деструктивного розвитку конфлікту. Тому потенційно корисною є участь третьої сторони - радників, медіаторів, миротворців та арбітрів, і відомі ефективні способи спонукання людини до переговорів, всупереч її внутрішньому опору.

У викладених положеннях відображено всі сучасні ідеї щодо розуміння конфліктів та роботи з ними.

Зазначимо, що найвищого рівня розвитку сучасна конфліктологія досягла у США: там працюють спеціальні дослідницькі, практичні та навчальні центри, а практична конфліктологія стала професією.

В Україні об'єктом уваги спеціалістів часто стають проблеми розв'язання трудових, сімейних, правових конфліктів, а також конфлікти у владних структурах.