Психологія людини з обмеженими можливостями - Бочелюк В.Й. - Психодрама

Психодрама - це групова психотерапія й активний метод. Віденський лікар Морено описав психодраму в 1920 році. При цьому він використав такі категорії, які до нього лежали поза психотерапевтичним мисленням: гра, зустріч і театр. Цим Морено поклав початок новому психотерапевтичному методу. Психодрама - це спонтанна гра, психодрама - це зустріч, психодрама - це відображення життя в сценічному поданні, і, у такий спосіб - театр [121].

Психодрама - це терапевтичний метод, у якому психічні (психосоматичні) захворювання розуміються як прояв порушень у між-особистісних відносинах. Для лікування цих порушень використовується спонтанне сценічне їхнє зображення.

Спостереження В. В. Любота, С. В. Солопай [121] та інших свідчать про сприятливий вплив театру на розвиток уяви й виховання почуттів молодих людей з розумовою відсталістю. Від репетиції до репетиції стає усе більше помітним те, як вони вдосконалюються в адекватному вираженні емоцій і почуттів, будучи не тільки в образі персонажа, а й поза театральною грою. Бажання зіграти роль якнайкраще спонукає акторів розвивати свої рухові можливості. При цьому, слід зазначити, що практично всі вони з помітні у координації рухів. На заняттях сценічної мови спостерігається значний прогрес у розвитку мови - поліпшується звуковиговір і дикція. Підготовка спектаклю супроводжується станом емоційної піднесеності, натхнення, які, як відомо, за даними фізіологів і психологів, забезпечує те тло, на якому значно продуктивніше відбувається хід основних психічних процесів - сприйняття, уваги, пам'яті й мислення. Створення атмосфери групової згуртованості є необхідною умовою роботи режисера, це, у свою чергу, сприяє налагодженню позитивних відносин між ними, і відповідно, розвитку соціальної компетентності молоді з особливими потребами.

До спеціальних реабілітаційних методик відносяться іпотерапія, сенсорно-моторна інтеграція та заняттєва терапія (працетерапія) та інші. Як приклад, коротко опишемо деякі з них.

Іпотерапія

Іпотерапія (чи гіпотерапія, від грецького "пірров" - кінь) - це одна з методик лікування, що спрямована на реабілітацію людей з різними психофізичними обмеженнями з допомогою верхової їзди на конях.

Поштовхом до поширення лікувальної верхової їзди в країнах Північної Європи, а потім і в інших країнах світу послужила історія датчанки Ліз Хартел. Ліз була спортсменкою. Вона займалася кінним спортом, поки одного разу захворіла на поліомієліт (випадок досить рідкий для дорослої людини). Хвороба прикувала Ліз до інвалідної коляски. Спортсменка вже не сподівалася коли-небудь сісти на коня. В результаті через кілька місяців занять верхівковою їздою Ліз Хартел видужала й знову стала займатися кінним спортом і в результаті на змаганнях під час Олімпійських ігор у Хельсінкі завоювала срібну медаль. Перші спроби застосувати дозовану верхову їзду й фізичні вправи на коні для лікування й реабілітації деяких категорій інвалідів були проведені на початку 50-х років у ФРН, країнах Скандинавії, а потім Великобританії, Канаді, Швейцарії, Польщі й Франції.

Іпотерапія може бути показана при соматичних, нервових, психічних захворюваннях; травм; кишково-шлункових, серцевих захворюваннях; при ураженнях органів почуттів - слуху, зору; при різних порушеннях соціальної адаптації - проблемах спілкування, навчання й таке інше. Протипоказаннями є гострі захворювання, а також хронічні в стадії загострення захворювання дихальної, серцево-судинної систем і шлунково-кишкового тракту; цукровий діабет, у тому числі в стадії неповної й (або) нестійкої компенсації; деформації хребта (з ІІІ ступеня); ожиріння ІІІ ступеня; запальні захворювання м'яких тканин; епілепсія й епілептиформні синдроми; гострі й хронічні запальні захворювання нервової системи; гострі й хронічні запальні захворювання очей; інші гострі і хронічні в стадії загострення захворювання.

У порівнянні із традиційним відновлювальним лікуванням іпотерапія має значні додаткові переваги. Як і лікувальна фізична культура, вона заснована на використанні біологічної функції живого організму - функції руху, що має для людини не тільки біологічне, але й соціальне значення. Іпотерапія діє на організм як єдине ціле й по своїй сутності не локалістична. Цим пояснюється успішність її застосування при різних захворюваннях. Вона дозволяє відновити й навіть поліпшити фізичний стан осіб з обмеженими руховими можливостями, а також сприяє рішенню конкретних психолого-педагогічних завдань і питань психосоциальної реабілітації й інтеграції інвалідів внаслідок ДЦП [55].

Іпотерапія дозволяє вирішувати наступні основні завдання: протидіяти негативному впливу гіпокінезії, обумовленою хворобою; розвивати фізичну активність хворого; сприяти відновленню порушених функцій; забезпечувати професійну реабілітацію, формувати нові або відновлювати втрачені навички. Заняття з гіпотерапії відбуваються в складі групи: пацієнт, методист-інструктор, коняр, кінь і при необхідності асистент для підстрахування пацієнта.

Реабілітації полягає в тому, що:

1. Забезпечення одночасного включення в роботу практично всіх груп м'язів тіла пацієнта й це відбувається на рефлекторному рівні. Тому що, сидячи на коні, рухаючись разом з ним, він постійно намагається зберегти рівновагу, щоб не впасти з коня, стимулюючи до активної роботи наявні резерви організму.

2. Викликає сильну, різнобічно спрямовану мотивацію: велике бажання сісти на коня й страх перед цим. Цей емоційний зв'язок із твариною й досить жорсткі умови їзди верхи, які вимагають активну мобілізацію становлять унікальну терапевтичну ситуацію. Керування великою, темпераментною й сильною твариною, враження від манежу або великого відкритого простору дозволяє пацієнту відчути себе вільним, дарує відчуття перемоги.

3. Сприятливий вплив тепла коня, температура якого більше на 1-1,5 градуси чим у людини, ритмічні коливання в трьох площинах, які виникають при ходьбі, масажні рухи м'язів спини коня.

4. Подібність біомеханіки ходу коня до ходи людини, робота в групі, контакт із іншими людьми, догляд за конем створюють лікувальний ефект.

На думку Г. В. Дремової, на сьогодні визначені наступні основні напрямки використання верхової їзди в лікувальних, оздоровчих і соціально-педагогічних цілях:

1. Іпотерапія для корекції різних рухових порушень, таких, як парези, паралічі верхніх і нижніх кінцівок, розладу координації рухів, насильницькі рухи й таке інше. В ортопедичній практиці були спроби застосування даного методу при корекції деформацій хребта й інших дефектів постави.

2. Лікувальна верхова їзда й вправи на коні як метод педагогічного впливу показана дітям і підліткам, у тому числі й з порушеннями інтелектуального розвитку, дітям з порушеннями в поведінці, ускладненнями в навчанні з метою педагогічної корекції.

3. Верхова їзда як спорт серед інвалідів, як спортивна діяльність, що сприяє підтримці загальної фізичної активності й реабілітації особистості.

4. Іпотерапія як призначений лікарем лікувально-гімнастичний захід, у якому на коня покладена роль живого тренажера. Застосовується в терапії рухових розладів на основі поразки центральної нервової системи, а також у комплексній реабілітації при деяких соматичних захворюваннях і в ортопедичній практиці.

5. Іпотерапія як засіб відновлення здатності до пересування в рамках післяопераційної реабілітації хірургічних хворих. У терапії внутрішніх хвороб вона використовується як елемент системи засобів лікування компенсованих захворювань органів кровообігу, порушень обміну речовин, захворювань органів дихання, при різного роду вегетодисфункціях. У психоневрологічній практиці їзда верхи застосовується при лікуванні різних депресій, неврозів, окремих психозів (під особливим лікарським контролем), а також при затримці психомоторного розвитку в дітей [55].