Психологія праці - Баклицький І.О. - 4.2. Індивідуально-психологічні властивості суб'єкта праці

4.1. Природні властивості індивіда

Під суб'єктом праці в сучасній психології розуміють тісне поєднання властивостей індивіда й особистості. Під властивостями індивіда Б. Г. Ананьев розумів природні властивості людини, які перетворені в ході індивідуального розвитку залежно від умов зовнішнього, біологічного та соціального середовища [1; 2; 3; 4; 12]. Дослідник Б. Г. Ананьєв вважав, що необхідно вивчати людину як особистість і суб'єкт діяльності, в структурі чого функціонують природні властивості людини як індивіда про те, що "структура особистості містить структуру індивіда" [2]. Розглядаючи професійно важливі властивості, ми говоритимемо про індивідуально-психологічні властивості особистості (враховуючи при цьому властивості, індивіда, опосередковані відносинами особистості), та відносини особистості.

Природні властивості індивіда — біохімічні особливості організму, які визначають його реактивність; особливості обміну й ендокринно-гуморальної регуляції, яка приводить до різних морфологічних конституцій. Безпосередньо проникаючим до них є комплекс нейродинамічних характеристик, які містять вегетативний баланс, а також традиційні властивості нервової системи (сила, динамічність, мобільність, рухливість нервових процесів, збудження та гальмування, врівноваженість кожної із властивостей). Сюди треба віднести особливості загальномозкової інтеграції нервових процесів (синхронізації, корегентності, ЕЕГ й інші параметри), які виступають як можливі індикатори загальних властивостей нервової системи. А також функціональну асиметрію головного мозку. Виявлено, що функцією лівої півкулі е оперування вербально-знаковою інформацією в експресивній формі, а також читання і рахування. Функція правої півкулі — оперування образами, орієнтація в просторі, розрізнення складних об'єктів (зокрема, людських облич), продукування сновидінь. Дві півкулі функціонують у взаємозв'язку, вносячи свою специфіку в роботу мозку. Функціональна асиметрія головного мозку властива тільки людині, передумови її становлення передаються генетично, але сама вона, як і по* в'язана з нею мова, формується лише в соціальному спілкуванні. Залежно від конкретних умов може бути відносне домінування ліво- або право-півкульного мислення, що багато в чому визначає психологічні особливості суб'єкта.

4.2. Індивідуально-психологічні властивості суб'єкта праці

Основні характеристики нервових процесів впливають на професійну діяльність у будь-якій галузі, хоча різні професії мають вимоги до різних властивостей і їх категоричність різна.

Індивідуально-типологічні особливості мало змінюються протягом професійного шляху і належать до найстабільніших властивостей. Треба пам'ятати, що та сама типологічна властивість може мати як позитивне, так і негативне (з погляду професійної успішності) виявлення: слабість нервових процесів визначає низьку межу працездатності й водночас високу чутливість; інертні нервові процеси виявляються малими показниками швидкості нервової діяльності й міцності тимчасових зв'язків. Отже, природна недостатність у галузі одної функції компенсується перевагою іншої не менш важливої. Різні типи вищої нервової діяльності треба розглядати не як різноманітні ступені її удосконалення, а як "різні способи урівноваження організму з середовищем" [15]. Зумовлена психологічними особливостями система способів, яка складається у людині, й прагне до найкращої діяльності, називається індивідуальним стилем діяльності [в].

За допомогою цих способів, прийомів людина свідомо або стихійно компенсує слабкі сторони своїх типологічних особливостей і найкращим чином використовує свої природні переваги. Наприклад, ткалі з високою рухливістю нервових процесів виконують термінову роботу в міру її виникнення, інертні намагались захистити себе від ривків у роботі підвищеною увагою до попереджувальної роботи. Продуктивність праці нервових та інертних працівників однакова, проте досягається вона різними шляхами [4].

У поняття "індивідуальний стиль" входять не тільки зовнішні практичні способи дій, а й способи та прийоми організації психічної діяльності, наприклад, способи розумових дій, організації уваги тощо.

Найважливішим для цих способів і прийомів є своєрідне співвідношення орієнтовної та виконавчої діяльності. В одних випадках мисленнєвий план дій дуже деталізований і більше пов'язаний із процесом виконання, протягом якого змінюється дуже мало. В інших випадках мисленнєвий план дій, який складають до виконання, має схематичний характер, а в процесі виконання значно деталізується і вирізняється. У першому варіанті пізнавальна й орієнтувальна діяльність проводиться до виконання і лише потім поєднується з виконавчою. У другому — пізнавальна й орієнтувальна діяльність здебільшого відбувається одночасно і в зв'язку з виконавчою.

Залежно від основної ознаки індивідуального стилю співвідношення контрольної та виконаної діяльності є різне. Якщо пізнавальна й орієнтувальна діяльність переважно проводиться до виконання, то контролюючі дії мають важливе значення в процесі виконання. В іншому випадку їхня питома вага менша.

Обидва типи індивідуального стилю простежуються під час виконання як фізичної, так і розумової праці, в практичній і теоретичній діяльності, при виконанні завдань різної складності й у людей різного віку. Це пояснюється двома причинами. По-перше, будь-яка діяльність людини потребує органічного зв'язку й єдності орієнтувальної, контролюючої і виконавчої діяльності. По-друге, характер і форма цього зв'язку у будь-якій діяльності визначається найзагальнішими та типовими властивостями нервової системи — силою і рухливістю нервових процесів.

Наступна ознака індивідуального стилю полягає в тому, що характерні для нього способи і прийоми дії мають узагальнений характер. їх застосовує одна людина не в якій-небудь специфічній ситуації діяльності або при вирішенні яких-небудь специфічних завдань, а в різних ситуаціях і видах діяльності. Успішні індивідуальні прийоми та способи виконання формуються лише за умови активного позитивного ставлення до діяльності [6,с. 17—20].

Клімов Е. А. зазначає, що не всі працівники можуть самостійно знайти свій індивідуальний стиль, унаслідок чого виникає "стихійний природний відбір" робітників. Завдання виробничого навчання — допомогти знайти найвигідніший зразок, стиль роботи, не прагнути зробити всіх, хто навчається однаковими, стандартизуючи майже всі прийоми та засоби роботи [6, с. 219].

Індивідуальний стиль має обмежені можливості компенсації властивостей, які протидіють успіху діяльності або професійно значимі. Жоден індивідуальний стиль не може компенсувати відсутність певних задатків (музичних, художніх тощо). У деяких випадках використовувати індивідуальний стиль взагалі неможливо.

Формування індивідуального стилю вимагає осмислення вимог діяльності та доцільності застосування способів дій. Тільки за таких умов людина може свідомо вибрати способи та прийоми роботи, які відповідають її можливостям і разом з тим достатньо доцільні при цих вимогах діяльності [6].

Сенсорні та перцептивні властивості. До природних властивостей індивіда належать сенсорні функції різних модальностей у порогових величинах, які становлять сенсорну організацію людини. У трудовій діяльності можна практично використовувати всі види чутливості — зорову, слухову, смакову, нюхову. Неправильно підходити до індивіда як до випадкового набору різних видів чутливості, ігноруючи структурний характер його сенсорної організації.

Як основну характеристику сенсорики людини Б. Г. Ананьєв [1] пропонує розглядати загальний спосіб чутливості, який є властивістю сенсорної організації людини загалом. Загальна властивість у психології називається сенситивністю, яка входить до структури темпераменту. Незважаючи на різноманітні види і рівні чутливості однієї людини, сенситивність є загальною, досить стійкою особливістю особистості, яка проявляється в різних умовах при дії різних за своєю суттю зовнішніх подразників.

Тип нервової системи конкретної людини впливає на загальний характер чутливості всіх аналізаторів. Швидкість відчуття і розрізнення залежить від рухливості нервових процесів і рівноваги (у рухливих людей швидкість відчуття більша, у гальмівного типу диференціювання — точніша). Стійкість рівня чутливості залежить від сили нервових процесів, рухливості, рівноваги (найстійкіша у збудливого типу, інертна у гальмівного). Реальним засобом підвищення ефективності діяльності спеціалістів завдяки стабільному розгляду характеристики професій, де поставлено підвищені вимоги до таких якостей, як швидкість розрізнення, стійкість рівня чутливості, є професійний відбір.

Друга характеристика сенсорних процесів має більше значення для успішності професійної діяльності — рівнів чутливості аналізаторів. Загальна сенсорна людина має певні нерівномірності: може бути підвищена чутливість у напрямі просторового розрізнення або мовного відчуття, одночасно понижене сприйняття кольору зором або музичного слуху. Ці особливості можуть бути пов'язані з природним переважанням одного з аналізаторів або з домінуванням певної чутливості, яка сформувалась у результаті довготривалого професійного досвіду. Чутливість аналізаторів визначають не тільки індивідуальні особливості прийому інформації, а й перевага одного або іншого виду уявлення або уяви, пам'яті, образного мислення.

Яка стабільність такої характеристики? Численні дослідження свідчать про те, що ефективність розв'язання сенсорних і перцективних завдань значно підвищується під впливом професійного досвіду або спеціального тренування. Л. І. Селецька досліджувала зорові диференційні пороги працівників-шліфувальників. Розрізнювальна чутливість досвідчених шліфувальників виявилась у 20 разів більшою від звичайного рівня. В. І. Кауфман виявив високу слухову чутливість у лікарів-терапевтів, які для визначення діагнозу хвороби прослуховували хворих, оцінюючи тон, шум серця, легень; висока чутливість у авто- й авіамеханіків, які визначають на слух стан двигуна. Н. К. Гусів зауважив підвищення чутливості у спеціалістів-дегустаторів [6, с. 91—93].

Вивчення сенсорних навиків [3] засвідчило, що вони складаються із запасу сенсорних еталонів (уявлень) й оволодіння способами оперування образами, зокрема зіставлення з еталоном сигналу, який сприймаємо. Цікаве дослідження зробив Я. К. Пономар: якщо досвідчений спеціаліст повинен знайти пошкодження в незнайомій апаратурі, то він використовує таку саму справну апаратуру, порівнюючи їхні характеристики (зорові, слухові, кінестатичні сигнали) на рівні первинних образів [3].

Дослідження А. В. Філіпова, Ю. А. Калікінського, Я. К. Пономаря й інших свідчать, що з ускладненням техніки вимоги до сенсорних і перцеп-тивних властивостей спеціаліста не тільки не зменшуються, а й переростають у вимоги високої сенсорної культури. Найважливіший компонент сенсорної культури — культура спостереження, яка опосередкована знаннями та мисленням. Професійне вміння вести спостереження тісно пов'язане з спостережливістю як властивістю особистості: воно опирається на цю властивість і водночас розвиває її.