Психологія праці - Баклицький І.О. - Визначення прогностичних ознак.

Завдання психодіагностики формується питанням принципу класифікації суб'єктів дослідження: зміна принципу класифікації змінює завдання дослідження. Тому цільовими ознаками в психодіагностиці є ознаки, які дають змогу класифікувати суб'єктів дослідження на внутрішньо-однорідні групи (наприклад, 50—60 Т-балів, 61—65 Т-балів, 66—79 Т-балів).

Основна вимога при формуванні класів суб'єктів дослідження — це їх об'єктивна розрізнюваність. Формулювання задачі психодіагностики вимагає достовірної інформації про належність досліджуваних до того чи іншого класів. У багатьох випадках такої інформації немає, тоді стає безцільним таке формулювання завдання психодіагностики.

Для прикладу розглянемо завдання діагностики типів психопатій і акцентуацій характеру в підлітків. Якщо є досить вичерпні відомості та довготривалі спостереження, то клінічний метод діагностики не зовсім надійний. У підлітковій психіатричній клініці, якою керує А. Є. Лічко, провели зіставлення діагнозів лікарів-психіатрів. Вони одночасно провели незалежну оцінку типів психопатій і акцентуацій характеру в 145 випадках.

Повне збігання діагнозів у всіх лікарів простежувалося в 46 % випадків, у 55 % випадків були розходження оцінок. Особливо важкими для клінічного методу були відмінності між гіпертимними і нестійкими, нестійкими й істероїдними, сензитивними та шизоїдними типами. Отже, навіть тоді, коли експертами є лікарі однієї клініки, клінічний метод діагностики малонадійний. Він не дає змоги безпомилково визначати належність суб'єкта дослідження до того чи іншого класу (в цьому випадку психопатії й акцентуації характеру). Якщо виконати завдання психодіагностики, використовуючи тільки клінічні діагнози, то результати психодіагностики, в кращому випадку, будуть повторювати клінічні оцінки, тому їх практичне застосування буде малоефективним.

Визначення прогностичних ознак.

Прогностичні ознаки використовують для діагностики належності до класу. Розподіл ознак на цільові і прогностичні є в основі діагностики. Часто цільові ознаки допомагають класифікувати суб'єктів дослідження тільки post factum. Наприклад, патологоанатом може на розтині визначити характер патології; після закінчення спеціального навчання можна оцінити рівень підготовки спеціалістів та ін., однак діагностика post factum може не представляти інтересу. Тому вводять систему ознак, які дають змогу передбачити майбутню класифікацію суб'єктів дослідження за класоутворюючими ознаками, і завдання діагностики стає питанням прогнозу.

Вибір прогностичних ознак — найважливіша частина діагностики. Вибір повинен опиратися на теоретичні положення. Однак на практиці вибір прогностичних ознак тільки на підставі теоретичних уявлень можливий лише в окремих випадках. Тому важливими є експертні методи та інтуїтивні міркування.

З розвитком теоретичної психології все більше визнання отримує багатомірне особистісне тестування. Воно дає змогу за тією самою системою ознак робити психодіагностичні висновки для багатьох ситуацій і видів діяльності. Наприклад, різні психодіагностичні завдання, як діагностика успішності діяльності, захворювання, тип акцентуації й ін., можна розв'язувати за допомогою того самого багатомірного особистісного тесту (наприклад, 16PF).

Виявлення функції зв'язку.

Останній етап психодіагностики полягає у знаходженні правила класифікації досліджуваних за значеннями прогностичних ознак. Наприклад, як визначити, які відмінності можна вважати суттєвими, а якими можна знехтувати? Що можна вважати високим, середнім або низьким рівнем розвитку якості, яку аналізують? Відповісти на ці запитання можна, якщо поділити суб'єктів дослідження на групи, які суттєво відрізняються за мірою вираженості відповідного інтегрального показника. Таке групування суб'єктів дослідження можна виконати методами автоматичної класифікації, які призначені для розбиття об'єктів на фіксовану кількість класів [4; 6; 9].

За допомогою алгоритмів автоматичної класифікації вісь кожного інтегрального показника розбивають на потрібну кількість упорядкованих інтервалів. Наприклад, поділ результатів одномірної класифікації суб'єктів дослідження на 10 класів. Результати класифікації подають у вигляді таблиці. В кожному класі наводять одну десяту долі навантаження на фактор запитань шкали (bi). У таблицях наводять такі характеристики класів:

1) нижні межі класів (-0,264);

2) верхні межі класів (-0,211);

3) відстань між межами класів (0,063);

4) середнє значення класу (-0,230);

5) відсоток, доля (%) суб'єктів дослідження в класі (3,00).

Критерієм якості класифікації слугує мінімум середньозваженої дисперсії класів:

Алгоритм автоматичної класифікації, призначений для виділення фіксованої кількості класів, яке задає дослідник, враховуючи змістовні міркування і вид розподілу значень інтегрального показника.

Для розв'язання задачі класифікації з успіхом використовують алгоритм "розпізнавання образів" [1; 6; 9].

У цьому випадку кожен суб'єкт дослідження, який підлягає класифікації, описують набором із т чисел (т-мірним вектором або крапкою в т-ному просторі). Правило віднесення суб'єкта дослідження до того чи іншого класу формується алгоритмом у процесі "навчання" на прикладах, які відібрані з кожного класу. Правило діагностики формують у вигляді набору логічних функцій від значення прогностичних ознак, які становлять вхідний вектор або рівень поверхні, що поділяє в тримірному просторі ознак крапки, яка належить до діагностованих класів. Коли навчання закінчено, проводять екзамен. Екзамен — це процедура перевірки правильності діагностичного правила, сформованого на етапі навчання. Здебільшого екзамен проводять на новій вибірці суб'єктів дослідження, які не брали участі у навчанні.

Приклад. Хворі на хронічний алкоголізм. Вивчали завдання дослідження ранньої діагностики хронічного алкоголізму. Дослідження проводили у двох групах суб'єктів: здорових і хворих на хронічний алкоголізм. Вибірка здорових — 90 осіб, хворих — 128. Суб'єктів дослідження обстежили за допомогою ПДТ Ям польського.

Для подання матеріалу програмі розпізнавання образів "Кора-3" його розбили на дві частини: матеріал навчання (96 осіб) і матеріал екзамену (122 особи).

Кожен суб'єкт дослідження в матеріалі навчання і екзамен був представлений 10 ознаками (параметрами), які відповідали 10 факторам нижнього рівня. Знання ознак суб'єктів дослідження в більшості випадків розбили на три інтервали і закодували (00 — низькі, 01 — середні, 11 — високі значення ознаки). У результаті кожного суб'єкта дослідження подавали 20-розрядним двійковим кодом, в якому "1" в розряді свідчить про те, що значення ознаки потрапило в цей інтервал; "0" — значення ознаки не потрапило в цей інтервал.

Матеріал навчання подавали в машині у вигляді двох матриць М1 і М2 однакової розмірності: 20 х 48 (кількість розрядів х кількість суб'єктів дослідження). Матриця М1 відповідає здоровим суб'єктам дослідження, а матриця М2 — хворим на хронічний алкоголізм.

Після отримання матриць М1 і М2 починаємо пошук кон'юнкцій, які відрізняють одну групу суб'єктів дослідження від іншої. їх шукають так. Вибирають три стовпці (і,j,k) у матриці і розглядають комбінацію нулів та одиниць у цих стовпцях. Наприклад, в і-му стовпці (тобто в і-му розряді) стоїть "0", j-му — "1" і k-му — "1". Перевіряють, в якій кількості досліджуваних у матрицях М1 і М2 у відповідних стовпцях (і, j, k) стоїть таке ж поєднання нулів й одиниць (тобто 011). Одержані числа порівнюють із порогом К (у цьому випадку К = 16). Якщо виявиться, що така комбінація нулів та одиниць трапилася К і більше разів в одній матриці і жодного в іншій, то цю кон'юнкцію вважають інформативною і записують у пам'ять машини. Суб'єкти дослідження, які мають у рядах (розрядах), що розглядають, таку комбінацію нулів і одиниць, називають охарактеризованими цією кон'юнкцією (011).

Мабуть, кожна інформативна кон'юнкція характеризує суб'єктів дослідження тільки одного класу (здорових або хворих), тому формують два списки кон'юнкцій.

Після відбору усіх інформативних кон'юнкцій (і, j, k), їх порівнюють за діагностичною силою. Кон'юнкцію А вважають сильнішою порівняно з кон'юнкцією B, якщо вона характеризує тих самих суб'єктів дослідження, що й кон'юнкція B, і хоча б на одного суб'єкта дослідження більше. Кон'юнкції А і B називають еквівалентними, якщо вони характеризують тих самих суб'єктів дослідження. Із списків інформативних кон'юнкцій викреслюють усі, стосовно яких знайдено сильнішу кон'юнкцію, а з еквівалентних залишається лише одна.

Коли відбір кон'юнкцій закінчено, проводять екзамен. У машину вводять дані нових суб'єктів дослідження, приготованих для екзамену у вигляді матриці. Для кожного суб'єкта дослідження підраховують, скільки в його даних трапилось відібраних кон'юнкцією першого класу М1 (здорові) та скільки другого класу М2 (хворі на хронічний алкоголізм). Кожна кон'юнкція (і, j, k) (табл. 6.22—6.24) "голосує" за один із двох класів. Питання віднесення суб'єкта дослідження до групи здорових чи хворих вирішується "більшістю голосів" [27].

Таблиця 5.22. Результати діагностики хронічного алкоголізму за індивідуально-психологічними особливостями особистості

Таблиця 6.23. Кон'юнкції ознак, які "голосують" за здорових суб'єктів дослідження (Н — низькі, С — середні, В — високі значення особистісних ознак)

Таблиця 6.24, Кон'юнкції ознак, які "голосують" за хронічний алкоголізм (Н — низькі, С — середні, В — високі значення особистісних ознак)

Як видно з табл. 5.25, результати досить вражаючі, навіть на новому матеріалі вдалося одержати 79,5 % правильних діагнозів. Варто зауважити, що у лікарів повна відповідність була лише в 45 % випадків.

Таблиця 5.25. Інформативність особистісних факторів у завданнях діагностики здорових і хворих на хронічний алкоголізм

Цей результат можна покращити, якщо кожну з вибраних кон'юнкцій взяти з деякою вагою Хі9 пропорційно до її сили, і підрахунок "голосів" замінити обчисленням суми X,. Видно, що підрахунок кількості "голосів" еквівалентний випадку рівності ваги кон'юнкцій.

Списки інформативних кон'юнкцій наведено в табл. 5.28 і 5.24. Самі кон'юнкції (див. табл. 5.23 і 5.24) можна розглядати як опис обстежуваних груп суб'єктів дослідження (здорових і хворих на хронічний алкоголізм) у просторі особистісних ознак, які вимірюють ПДТ Ямпольського. Однак треба пам'ятати, що це неповний, а диференційований опис, тобто виділені кон'юнкції розрізняють лише ці дві групи суб'єктів дослідження. Наприклад, відмінності між хворими на епілепсію і на хронічний алкоголізм можуть бути в іншій системі ознак, тобто вимагають іншого набору кон'юнкцій.

Для оцінки інформативності ознак у завданні діагностики здорових і хворих на хронічний алкоголізм можна скористатися і підрахунком частот. Ці дані наведено в табл. 5.25. Наведені числа показують скільки разів цей фактор ПДТ входив у кон'юнкцію.

Як видно з табл. 5.25, найбільш інформативним є фактор 1 (невротизм). Він увійшов у 20 кон'юнкцій: у 9 таких, що "голосують" за здорових суб'єктів дослідження, і в 11 — за хворих на хронічний алкоголізм. У кон'юнкції, яка "голосує" за хворих на алкоголізм, фактор "невротизм" є із високими значеннями, а в кон'юнкції, яка описує здорових суб'єктів дослідження, — з низькими, тобто на відміну від здорових, хворі на хронічний алкоголізм характеризуються вищим рівнем невротизації і психічного виснаження. Цей результат, імовірно, є відображенням астено-невротичних розладів, які спочатку виявляються у похміллі, а в міру прогресування захворювання займають одне з перших місць серед хворих на хронічний алкоголізм.

Другий за інформативністю — фактор 2 (психотизм) входить у чотири кон'юнкції, які характеризують здорових, і у вісім, що характеризують хворих на алкоголізм. За цим фактором вищі оцінки мають здорові суб'єкти дослідження. Це свідчить про значне зниження напруженості внутрішнього життя, про відсутність або ослаблення суб'єктивних переживань, про байдужість, безініціативність і внутрішню пасивність хворих. Близький результат одержали при обстеженні хворих на шизофренію за допомогою ММРІ. Високі оцінки за шкалами параної, психастенії і шизофренії зауважили лише у достатньо збережених хворих. У хворих з апатично-абулічними (вольовими) дефектами оцінки за цими шкалами не переходили меж середньої норми.

Третім за інформативністю є фактор 6 (загальна активність). Він входить до шести кон'юнкцій, які описують здорових, і до п'яти, що описують хворих на хронічний алкоголізм. За цим фактором високі оцінки мають здорові, а низькі — хворі, що свідчить про їхню пасивність, безініціативність, ослаблення спонукань до діяльності. У хворих на хронічний алкоголізм слабо виражено прагнення до досягнення успіху, вони уникають зайвої відповідальності, ухиляються від виконання додаткових обов'язків, охоче допускають, щоб їх роботу виконували інші люди.

Аналогічно характеризує хворих і четвертий за інформативністю фактор 5 (розгальмованість). Він входить до семи кон'юнкцій опису хронічного алкоголізму і в три кон'юнкції опису здорових. За цим фактором хворі на хронічний алкоголізм мають нижчі оцінки, що свідчить про звуження кола інтересів і послаблення потягів. Усе здається їм нудним і сірим, ніщо не захоплює, не пробуджує бажань. Вони не бачать нічого привабливого у подіях, які захоплюють оточуючих, їхні захоплення пов'язані лише з алкогольною ситуацією.

Отже, обидва фактори (загальна активність і розгальмованість) свідчать про зниження життєвого тонусу, падіння рівня активності та послаблення спонукань у хворих на хронічний алкоголізм порівняно зі здоровими.

Наступним за інформативністю є фактор 7 (несміливість). Він входить у вісім кон'юнкцій: п'ять разів в кон'юнкції, які "голосують" за хворих на хронічний алкоголізм і три рази — за здорових. За цим фактором у хворих нижчі оцінки, ніж у здорових, тобто хворі на хронічний алкоголізм відрізняються меншою несміливістю і сором'язливістю, більшою легкістю і вільністю поведінки. Мабуть, менша несміливість — результат акумуляції розгальмовуючої, ейфоризуючої дії алкоголю, зниження критичного ставлення до своєї поведінки. Ця риса може бути в основі описаної багатьма авторами синтонності алкоголіків.

У літературі велику увагу приділяють опису морально-етичного зниження поведінки алкоголіків. У цьому дослідженні цей бік особистості характеризується фактором 4 (совісність). Цей фактор увійшов у чотири кон'юнкції: дві характеризують хворих і дві — здорових. Здорові від хронічно хворих алкоголіків відрізняються вищим рівнем добросовісності, обов'язковості, поваги до соціально-етичних норм і вимог.

Інші фактори ПДТ, що залишилися, входили в кон'юнкції значно рідше: три рази використали фактор 3 (депресія), два рази — фактор 10 (жіночість) і по одному — фактори 8 (комунікативність) і 9 (естетична вразливість).

Особистісні зміни при алкоголізмі описували багато авторів і в більшості випадків вони не були першими. Основна цінність проведеного дослідження полягає в тому, що воно дало змогу побудувати формалізоване діагностичне правило, яке дає змогу виявити групи ризику, зокрема майбутніх хворих на алкоголізм у популяції загального типу за допомогою багатомірного психо-діагностичного тесту. Одержані результати можна використовувати при масових дослідженнях з метою раннього виявлення хворих на алкоголізм і профілактики цього захворювання.