Психологія праці - Баклицький І.О. - 15.1. Розвиток і корекція особистості працівника — пріоритетне завдання психології

15.1. Розвиток і корекція особистості працівника — пріоритетне завдання психології

Множинність параметрів взаємопов'язаних макрохарактеристик працівника, який одночасно є індивідом, особистістю, суб'єктом праці, індивідуальністю, зумовлює потребу застосовувати цілісну психотехнологію формування, розвитку та корекції особистості. Це пов'язано з професіональним характером вимог до цілісної стратегії праці та життя людського. Реалізація такого підходу визначає продуктивну взаємозалежність сформованості творчого потенціалу, результатів праці та життєвої комфортності кожного без винятку.

Такий підхід [17] і Його реалізація ґрунтується на тому, що кожен працівник є суб'єктом свого життя і вибраної ним праці, конкретної професійної діяльності, повсякденного спілкування, особистого розвитку та сукупного результату життєдіяльності. Суб'єкт розуміють тут не як ідеал досягнутого, а як активного творця, який постійно прямує до ідеалу. Таке просування зумовлено інтересами людини, його бажаного оточення, колективу та суспільства в цілому. Саме так найкраще задовольняють його потреби.

На відміну від різних концепцій (наукової організації праці, ергономіки, теорії управління та ін.), які нормативно фіксують прості та складні системи — професійні, технічні, соціальні — оптимальні способи організації, акмеологічний підхід, використовуючи продуктивний досвід цих концепцій і власні рішення, у центрі досліджень має саме суб'єкта. Найважливіше завдання — допомога в надходженні та досягненні суб'єктом оптимального способу організації і цілеспрямованого функціонування як суб'єкта праці, який формується в рамках життєвої стратегії, а не перетворення його в розхідний матеріал цієї праці і знеособлення об'єкта управління.

У межах цього підходу пропонують деякі проективні методики, техніки, прийоми, які є складовими компонентами цілісної технології, психологічного супроводження праці та життя працівників, які звернулися за допомогою до психолога. Весь інструментарій, що пропонують, випробуваний і успішно застосовують для формування, розвитку та корекції найзначиміших якостей суб'єкта праці [17].

Найважливішим компонентом розвиваючої технології є активне акмеолого-психологічне консультування. Його особливість полягає в гармонійності включення в цілісну технологію соціально-психологічного супроводу життя і праці працівників. Суть цього консультування — не тільки виробити та довести до клієнта спеціальні рекомендації зі зміни певних його характеристик, які спрямовані на зниження дії психологічних факторів, що утруднюють нормальне функціонування, а й надання допомоги не тільки в "лабораторних умовах", а також у процесі повсякденного включення в життєві та діяльнісні заміри.

Акмеолого-психологічне консультування не закінчується видачею рекомендацій, а допускає спільне вироблення різних стратегій життя та праці, надання допомоги в опануванні ними як в потенційно психотравмуючих ситуаціях, так і в повсякденних умовах. Орієнтованість клієнта полягає у визначенні його творчого потенціалу, в наданні йому допомоги на шляху до власних життєвих вершин. Критерії, які використовує психолог, і поняття, якими він оперує, гуманні за своєю суттю. Вони не залежать від теоретичної орієнтації, суб'єктивізму, кон'юнктури, яку нав'язують.

Головні критеріальні зміни — це активне життя і його сенс, корисність суспільству, яку досягають на підставі продуктивного поняття, визнання неповторності та самобутньої індивідуальності людини [17; 19; 27].

Під час консультування психолог вирішує багато завдань, які пов'язані з розробленням рекомендацій морально-етичного, діяльнісно-поведінкового та безпосередньо психологічного характеру. Він орієнтує працівників на широку гаму соціально-психологічних проблем життя і праці.

Великий вклад у справу оздоровлення мікроклімату у сім'ях, колективах вносить індивідуальне консультування осіб, які звернулись до психолога, щоб позитивно вирішити конфліктні ситуації, складні життєві проблеми, набути психологічних знань і навичок. Важливе завдання психолога — виявити працівників, які мають відхилення від нормального процесу соціально-психологічної адаптації. Його професійний обов'язок — навчати тих, хто звернувся за допомогою, самостійно використовувати методи контролю та саморегуляції психоемоційного стану.

Сутність психопрофілактики полягає у формуванні психолого-педагогічними методами умов для успішного процесу соціально-психологічної адаптації працівників, попередження розвитку девіантної поведінки, а також для попередження невротичних і психотичних розладів у осіб групи ризику, у підвищенні психологічної толерантності (несприйняття) до психо-травмуючих факторів у різних стресових ситуаціях, поліпшення соціально-психологічного клімату у сім'ї, колективі, інших об'єднаннях.

У цій роботі можна виділити два важливі напрями. Перший полягає у профілактиці психотравмуючих факторів, які постійно супроводжують людину в її житті та праці (зміна обставин, умов життя та праці, виконання нестандартних соціальних ролей, екстремальні ситуації, виснаження психічних ресурсів). Другий полягає в психологічній профілактиці можливих відхилень у групі ризику, які прогнозують під час психодіагностики.

Завдання психопрофілактики на індивідуальному рівні — створити психологічні умови, які недопускають неадекватного реагування працівників, у яких яскраво виражені особистісні акцентуації. Варто використати результати вивчення цього питання за методикою К. Леонгарда. Вирішення цього завдання полегшує соціально-психологічну адаптацію як до умов праці, так і до різних життєвих ситуацій, які мають комунікативні труднощі.

На груповому рівні психопрофілактика значно допомагає оздоровленню сімейних відносин, згуртуванню колективу, встановлення етичних взаємовідносин, попередженню конфліктів (міжособистісних і взаємодії працівника з групою; керівника з персоналом, того, хто навчається, з тим, що навчає). Профілактичні заходи допомагають об'єднати членів колективу у боротьбі з негативними особистостями, у розвитку самокритичності й утвердженні високоморальних взаємовідносин, укріплення правопорядку. Психопрофілактика допомагає удосконалити стиль професійної діяльності персоналу. Засвоєння психологічно вивірених норм міжособистісного спілкування дає змогу формувати позитивні відносини всіх членів колективу до загальних і групових цінностей, послідовно виробляти вміння долати труднощі, психологічні бар'єри і прямувати до вершин у праці та реалізації життєвої стратегії.

Найскладнішою й актуальною ділянкою праці психолога є психокорекція, яку проводять під час психологічного консультування, виявленні відхилення від функціональної норми в поведінці індивідуального або групового клієнта. Через суттєві відмінності у характеристиках групової та індивідуальної психології виділяють індивідуальну та групову психокорекцію. Під час корективної дії створюються умови виникнення емоційно насичених ситуацій, у момент яких і можуть бути досягнуті психоко-рекційні цілі.

Можна виділити два напрями індивідуальної корекції. Перший — це комплекс індивідуальних заходів з підсилення регулюючих функцій психіки, розвитку емоційного самоконтролю та самоуправління, зміцнення самовладання. Другий — нормативно-цілісна корекція — полягає у внесенні відповідних напрямів в індивідуально-особистісну систему норм і еталонів поведінки, відповідно до яких працівник вносить корективи у виконання своїх життєвих і діяльнісних функцій.

У межах першого напряму з метою поліпшення психічної саморегуляції працівника треба підсилити зворотний зв'язок. Для цього найчастіше використовують спокійні ділові бесіди. Під час таких бесід психолог обговорює з працівником його конкретні вчинки, дії, ситуації. Така бесіда неефективна, якщо той, хто проводить її, безапеляційно викладе свій погляд на вчинок замість того, щоб спонукати працівника самостійно осмислити зроблене.

На пізнавальні компоненти саморегуляції недостатньо впливу. Багато вчинків мають афективний емоційний характер і формуються з неадекватного ситуативного реагування. Корекція в такому випадку полягає в розвитку так званих контролюючих емоцій — радості, сорому, а також у формуванні адекватної реакції на різні зовнішні впливи з боку керівника або колеги, члена сім'ї або випадкового ініціатора конфліктної ситуації. На практиці доведено, що лише у цьому випадку може виникнути позитивний емоційний контакт як необхідна умова саме контролюючих емоцій, а не їхній антипод — реакції стримування, гніву, агресивності, вандалізму, хуліганства.

У межах другого напряму об'єктами корекцінної роботи є здебільшого нормативні комплекси, які зумовлюють відмову від підкорення спільним принципам, мети, завданням. Така відмова виражається у різних формах — від прихованого внутрішнього опору до явного конфлікту в колективі, сім'ї, у стосунках з навколишніми. У цій ситуації працівник виявляє почуття і навіть дії протесту проти регламентації, як і статус в соціумі.

Часто ці регламентації сприймають як необґрунтовану втрату свободи, що призводить до поганих звичок, нездорових пристрастей (агресивність, пиятика, куріння, наркоманія та ін.).

Методи групової психокорекції спрямовані на розвиток комунікативних здібностей клієнта, їх рефлексивних навиків (уміння аналізувати поведінку і стан членів групи і свою власну, ситуацію і себе в ній), уміння адекватно сприймати себе і навколишніх. При цьому виробляють і корегують норми особистісної поведінки та міжособиотісної взаємодії, а також розвивається здатність гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися у різних умовах, різних групах.

Групову психокорекцію проводять як із спеціально підібраними для цієї мети групами, так і з реальними колективами, сім'ями. У таких групах успішно вирішують завдання групової згуртованості, поліпшення в них соціально-психологічного клімату, оптимізації взаємозв'язків, розвитку професійної компетентності та ін.

Як основні методи психокорекції використовують соціально-психологічні тренінги, рольові ігри, групові дискусії. Нижче опишемо технології деяких із них. Наприклад, психологу пропонують гру-дослідження "Конкурент" [17]. її виникнення зумовлене потребою у виробленні й удосконаленні методів, форм, навиків усвідомленої побудови діяльності і поведінки працівника в нових, а часто й екстремальних для нього ситуаціях партнерської, або конкурентної взаємодії. Це привело до створення ігор, які можна назвати психологічними іграми-дослідженнями.

Суть гри полягає в тому, щоб дати змогу в безпосередній, емоційній, особистісно-значимій формі виявити здатність входження в контакт з реальним опонентом для досягнення особистого успіху. В цій наближеній до реальної ситуації-грі була створена можливість реалізації відносин, які розраховані на безпосередню співпрацю опонентів. Успіх одного з опонентів може бути забезпечений тільки тоді, коли взаємодіють обоє.

Психологічне поле розгортання взаємодії — необхідність, крім лідерських якостей (здатність організовувати людей, у тому числі контролювати поведінку своїх опонентів і керувати ними), реалізовувати здатність до продуктивної інтелектуальної зосередженості і давати продуктивні інтелектуальні результати в екстремальній ситуації (дефіцит часу, емоційна напруженість, можливий ризик програшу у випадку довгих роздумів, у пошуку істинних відповідей).

Виграш у грі забезпечують безпосереднім реальним міркуванням опонентів. Саме вони визначають ситуацію виграшу або програму один одного. Коли працівник впевнений у тому, що саме його дії привели до позитивного результату спільної діяльності, то ця впевненість не дає йому реального права отримувати відповідні дивіденди.

Гра має поліфонічний характер. Кожен гравець одночасно повинен вирішувати зразу декілька завдань, які мають двоплановість. Перший план (назвемо його зовнішнім) — це власне вирішення ділового завдання, виявлення інтелектуальних і організаційних здібностей. Гравець стає суб'єктом діяльності. Паралельно розвивається план внутрішній, де учасник гри має справу з самим собою як особистістю.

Йдеться про його здатність до саморозвитку. Той, хто грає, знає, що основна мета гри — навчання. У зв'язку з цим його внутрішнє завдання полягає в тому, щоб одночасно з виконанням зовнішнього плану тримати в голові план свого власного навчання у запропонованій ситуації, тобто виявляти та розвивати здатність до контролю і корекції свого власного стану. Тобто здатність аналізувати своє мислення, свої вчинки в процесі мислення та ігрової діяльності. Мова йде про оперативну корекцію своїх дій.

План внутрішнього саморозвитку особистості в процесі ігрових дій не менш важливий, ніж зовнішній. З одного боку, той, хто веде гру, — спостерігач — бачить актуальний рівень розвитку його учасників, з іншого, гра, як розвиваюча, дає йому змогу бачити здібності навчання, саморозвитку, самовміння. Необхідною умовою реалізації цього ігрового потенціалу є повна свобода дій гравця в рамках декількох правил: свобода вибору партнерів і конкурентів, свобода вибору стратегій і засобів досягнення мети, свобода бути активним або пасивним. Умовне покарання за програш не є сильним стимулом до виявлення активності. Активність породжується внутрішньою потребою в лідерстві, досягненні мети.

Потреба досягнення мети в цьому випадку реалізується в одній із найскладніших сфер людської діяльності — управлінні, лідерстві — в умовах постійної необхідності перехоплення управління. Свобода дій учасників і неструктурованість рольових відносин породжують у кожну одиницю часу необхідність постійного підтвердження свого лідерства, успішності своїх управлінських дій.

Умовою свободи дій є первинний стан ентропії спільності, в якій перебуває працівник. Інакше кажучи, хаос емоційних і соціальних зв'язків між людьми. Керівник, лідер — це ті, хто своїми діями долають хаос. Вони повинні постійно доводити свою інтелектуальну здатність до струк-турування ситуації. Водночас перехоплення управління — це завжди руйнування попередньої управлінської моделі (побудованої іншим лідером), тобто знову повернення до хаосу, створення загрозливої ситуації для цієї групи, що, звісно, породжує напруженість у відносинах. На цьому етапі виникає ще одна вимога до психологічної підготовки лідера, управлінця, керівника, який йде на перехоплення управління, — здатність до руйнівної дії.

При перехопленні управління (руйнівній дії) важливою умовою успішності є уміння лідера допомогти учасникам групи побачити можливість майбутнього структурування ситуації. Це може бути зроблено доброзичливим спокійним емоційним тоном (перехоплюючи управління) або логічним обґрунтуванням (з використанням емоційного тиску) того, що істинне рішення є зовсім в іншій площині відносних конкретних інтелектуальних пошуків. У будь-якому випадку, перехоплюючи управління, його автор ніби просить кредит довіри.

Ще один психологічний феномен, з яким доведеться зіткнутися при проведенні гри, — феномен ідіосинкрезійного кредиту, який дає потенційну можливість лідерові порушувати групові норми, в тому числі і ті, які сам запропонував (нав'язав) групі. Порушуються норми, які не можна порушувати рядовим членам групи. Група приймає таку поведінку лідера, тому що лише через порушення визначеного порядку можна створити дещо нове, що може бути сприятливим для подальшого розвитку групи та групових відносин, для досягнення групових цілей.

Хід гри. Зорієнтована на описі параметрів і розробленні умов гри [17]. У вступній частині учасникам гри пропонують теоретичний матеріал про потребу реалізації двох потенціалів — інтелектуального та організаційного. Пояснюють необхідність здатності вибудовувати відносини співпраці з конкурентами, оскільки це є реальним відображенням дійсності.

Рівень теоретичного вступу визначає ведучий відповідно до здатності аудиторії сприймати цю інформацію. Група ділиться на декілька мікро-груп — від чотирьох до шести. У групах вибирають лідерів (цілком можливо, що це формальний вибір, для цієї процедури не треба пропонувати дуже багато часу, достатньо декількох секунд). Потім пояснюють правила.

Треба виконати декілька завдань (їх може бути 10—15). Умови кожного завдання викладено на декількох картках і його вирішення можливе у тому випадку, якщо картки зібрані разом і розташовані у відповідному порядку. Завдання беруть здебільшого із інтелектуальних тестів: тест заміру інтелекту Айзенка, КОТ, Амтхауера та інші досить прості інтелектуальні тести. Водночас завдання різні за рівнем складності. Є досить прості завдання (наприклад, анаграми) і досить складні (наприклад, логічні ланцюги).

Виконати завдання можна тільки маніпулюючи картками, перекладаючи їх доти, доки не буде знайдено правильне рішення. Картки одного завдання мають різний колір або помітно марковані (найкраще кольором і цифрами).

Картки розкладають у конверти (пізніше вручають лідерам груп) так, щоб у кожному конверті була хоча б одна картка кожного завдання. Так досягають рівновагу шансів груп. Крім того, в кожний конверт кладуть такий набір карток одного завдання, який допоможе мікрогрупі (команді) виконати це завдання на місці. Це дає змогу адаптуватися до такої діяльності: учасники повинні здогадатися, що так само треба буде збирати картки, які є в інших конвертах, тобто в інших команд, за схожим малюнком або схожим кольором букв. Подальші дії лідерів не інструктують. Вони можуть досить довго готуватися разом зі своєю командою, не допускаючи у своє коло учасників інших команд, розбираючи зміст конверта і виконуючи завдання, продумуючи стратегію діяльності. При поганій підготовці групи такої роботи не відбувається.

Картки дуже швидко розподіляють між учасниками групи. Кожен повинен одержати дві — три картки, тоді входить у поле гри (яке не обмежується — це може бути весь простір, в якому є команди), вступає у контакт зі своїми конкурентами, тобто представниками інших груп, шукає схожі картки і намагається реалізувати свої шанси.

Кожна картка дає шанс отримати як мінімум два бали: один — інтелектуальний, інший — організаційний.

Інтелектуальний бал дають тому учасникові, який перший запропонує правильну відповідь.

Організаційний бал дають людині, яка виявила себе організаційним лідером групи конкурентів, які виконали це завдання, тобто учасник вів координаційну роботу під час виконання цього завдання. Пропонують жорсткі правила. До посередника підходить тільки один учасник команди і розмовляє з ним тільки він. Саме ця людина виступає в ролі лідера-організатора й отримує організаційний бал.

Уявімо, що хтось із учасників команди намагається протестувати і висуває себе як єдиного організаційного лідера. У цьому випадку посередник має справу з продовженням боротьби за перехоплення управління. Тоді два учасники (перший — оскільки не забезпечив собі реального лідерства, другий — порушує статус-кво рольових відносин) отримують по штрафному організаційному балу.

Якщо людина, яка пред'являє право на інтелектуальне лідерство, дає неправильні відповіді, отримує один штрафний інтелектуальний бал. Отож, виникає ще одна стресова ситуація, яка пов'язана з мотивацією неуспіху.

Всі бали заносять у таблицю, яка відображає назву кожної команди, інтелектуальні бали — позитивні та штрафні, організаційні — позитивні та штрафні. Таблицю заповнюють персонально: записують імена інтелектуальних і організаційних лідерів у графах позитивних результатів і графах штрафних балів.

З самого початку час гри не обмежують. Після того як команди одержать пакети, починають діяти: можуть продовжувати радитися, можуть розійтися і залучати учасників команд-конкурентів.

Загалом процес гри виглядає досить хаотичним, кожної хвилини збираються групи, розходяться, знову сходяться. Гравець, який має картки від двох — трьох завдань, тримає їх при собі і бере участь у виконанні одного завдання, тоді як його намагаються втягнути в інші групи. У полі вільної конкуренції виконують основне завдання — отримати лідерські дивіденди. Якщо записати гру на відеокамеру, то після її завершення та підведення формальних підсумків можна проаналізувати отриманий матеріал. Кожен учасник матиме змогу побачити свої ефективні та неефективні способи поведінки, простежити за діями інших. Відеоогляд з погляду навчального моменту е найефективнішим засобом аналізу й узагальнення одержаного досвіду.

Якщо протягом 10—20 хв. у руках учасників е ще картки з невиконаним завданням, то ведучий попереджує, що до кінця гри залишилося декілька хвилин. Подібна стресова ситуація загострює напруженість відносин і дій учасників гри. Повідомлення про лідерство тієї чи іншої команди слугує тій самій задачі. Отже, ведучий стає активнодіючим подразником, спільним учасником гри. До нього звертаються у спірних питаннях. Позиція ведучого залишається незмінною: при некоректному ставленні гравців один до одного і спробі використати ведучого як арбітра, карає штрафними балами обох, навіть трьох або чотирьох зачинателів і продовжувачів конфліктної ситуації.

Запроваджується ще один параметр цієї гри — здатність до незалежних автономних дій під час вирішення проблемних ситуацій.

Гра припиняється тоді, коли виконано всі завдання, або після закінчення визначеного терміну. Групи розташовують по місцях, у таблицях підраховують суму штрафних і нагородних балів, за їхньою різницею визначають команду, яка перемогла. Після того як вгамуються зовнішні емоції радості та суму, учасникам гри пропонують розглянувши те, що відбулося з погляду ефективності або неефективності дій. Дуже важливо побачити ті реальні форми і способи дій, які допомогли команді-переможцю досягти успіху. Що робили ті, хто отримав найбільшу кількість балів, як вони діяли, як вступали в контакт, що їм допомогло реально виконувати лідерські дії, досягнути того, щоб їхнє лідерство не спричинило сумнівів у присутніх. Саме цей фактор найчастіше є вирішальним під час підведення підсумків.

Цікавими є дії протилежних сторін, тобто тих, які уступили і, програючи, віддали свої дивіденди, реально зароблені бали. Коли, на якому етапі відбувся відступ, на якому етапі той чи інший учасник переставав виявляти активність, наполегливість, а часом і необхідну агресивність для отримання виграшних балів? Чим вони керувалися, якщо уступали, коли реально усвідомлювали своє право на отримання балів? Чи це є внутрішньою особистісною установкою або ситуативною розгубленістю, втомою, відсутністю досвіду взаємодії у складних, проблемних, конфліктних взаємостосунках? У будь-якому випадку учасник гри повинен усвідомити це і зрозуміти, з чого реально складається ситуація його успіху або неуспіху.

Завдання ведучого в процесі аналізу гри — заохочувати учасників до активних рефлексивних дій, водночас дати особистий захист людині, яка відчуває себе в програші, або учасникові, який змушений захищатися від нападу інших, від звинувачень у некоректності, грубості, нетактовності, особливо якщо він формальний переможець (за балами). Йдеться про формальний, тому що збереження доброзичливих відносин не є тільки гуманістичною установкою. Збереження доброзичливих відносин — це збереження потенціалу подальшої взаємодії з майбутніми партнерами в професійній діяльності, оскільки навчальна діяльність — це лише змодельована професіональна діяльність.

Далі варто розглянути можливі варіанти змін у правилах гри. Вони можуть бути зумовлені ситуативними моментами в роботі з тими або іншими групами. Наприклад, для підсилення ігрового емоційного напруженого потенціалу гри можна ввести момент відчуження груп: пропонують не декілька секунд, а три або п'ять хвилин на обговорення. У цей час мікрогрупи вибирають назву лідера, його захисника, навіть обирають девіз, підкреслюючи свою автономність, агресивність щодо інших груп.

Інші варіанти правил або змін під час гри залишаються на розгляд ведучого.

Розглянемо ще один підхід сучасних психологічних технологій. Цей підхід спрямований на розкриття, реалізацію та розвиток індивідуалізації працівника, оптимізацію його взаємовідносин з іншими людьми. Сучасна психологія володіє досить широким спектром психотехнологій, які застосовують у навчальному процесі.

У Києві є спеціалізований інститут розвиваючих психотехнологій, який очолює І. В. Легкодух. Мета роботи цього інституту — використати вітчизняні та закордонні психотехнології для розкриття індивідуальності людини, проведення психокорекційної допомоги, а також допомоги внутрішньому розвитку груп і організаційних структур.

Основою для інституту є міжнародна програма психологічного розвитку дорослих людей "Особистість і людські відносини" (РRH) [15].

Міжнародна навчально-дослідницька програма психологічного розвитку дорослих людей "Особистість і людські відносини" РRН.

Програма спрямована на допомогу саморозвитку людини і розкриття її неповторної інивідуальності, усвідомлення цінності своєї особистості, лікування психологічних травм минулого, які перешкоджають виявити вроджені задатки (обдарованість), звільнення її творчого потенціалу, становлення її самостійним і відповідальним господарем власного життя, засвоєнні ціннісного досвіду людства і свого життєвого призначення, а також на допомогу внутрішньому розвитку груп: організаційних структур, щоб створити сприятливі умови для росту залучених до них осіб.

Нині ця програма є унікальним інструментом інтегрального відтворення особистісного та соціально-значимого досвіду сучасної гуманістичної психології, психотерапії та психопедагогіки. Методика спрямованого психоаналізу в поєднанні з тестовим методичним забезпеченням допомагає ввести цей досвід безпосередньо в тканину особистісного досвіду тих, кого навчають.

Загальнодоступна мова навчальних посібників і коментарів ведучого дає змогу донести цей досвід до будь-якої людини незалежно від рівня освіти, соціального становища, ступеня підготовки, виду діяльності, а також ідеологічної й релігійної належності.

До загальнопедагогічної частини програми входить низка тематичних навчальних курсів (близько ЗО), які розбито на чотири цикли: "Самоусвідомлення", "Життя в групах", "Психологічна співдія", "Сім'я та виховання".

Курси проводять у групах до 20 осіб протягом шести днів по 7 годин. Після навчального курсу учасники мають змогу продовжувати роботу в так званих групах супроводу, які збираються один раз на місяць.

Роботу за програмою "Особистість і людські відносини", яку розпочали у Франції 20 років тому, проводять у багатьох країнах світу, на всіх континентах (Україна — співробітники Західного відділення Інституту особистості і людських відносин СПІД Мей і Вінсент Хілі, з 1991 р. кожної весни та осені в Києві — перша у Східній Європі). В Києві постійно працюють вісім груп супроводу, в яких беруть участь близько 70 осіб.

Ввідний навчальний курс "Хто Я" проводить Мей Хілі (США).

Мета, Цей навчальний курс розрахований на те, щоб допомогти Вам виявити стійке ядро своєї особистості. Виявивши це стійке ядро, яке люди називають своїм "їством", або своєю "суттю", Ви знайдете надійну основу для подальшого росту, бо Ваша суть є зосередженням можливостей розвитку.

Навчальний курс розрахований на те, щоб допомогти Вам досліджувати найважливіші елементи своєї особистості та характеру, їх взаємодії.

Чіткіше усвідомлюючи можливості розвитку своєї особистості та механізм її функціонування, Ви зможете краще розпоряджатися своїм життям.

У першій частині курсу досліджують шість найважливіших елементів особистості, які впливають на поведінку. Вивчають їх як психологічні реалії, тобто як об'єкти безпосереднього сприйняття:

а) власний образ себе — існуючі у нас уявлення про себе;

б) образ інших людей — оскільки вони є в нас;

в) власну сутність, або свою суть — стійке ядро нашої особистості;

г) власне "Я" — психологічну інсталяцію, яка відповідальна за прийняття рішень;

ґ) власну сприйнятливість — особливості нашого реагування на те, що зараз відбувається;

д) власне тіло — оскільки воно слугує джерелом наших сил. У другій частині розглядають висхідні психологічні установки та правила прийняття рішень, які допомагають розвитку особистості.

Методика, Роботу проводять у малій групі впродовж шести днів по 7 годив. Робота ґрунтується на методі керованого самоаналізу, який дає змогу учасникам досліджувати відповідні психологічні реалії на матеріалі особистісного досвіду.

Учасникам роздають методичні матеріали, які є ключем до пояснення їх особистісного досвіду, який досліджують під час навчального курсу. На всіх курсах навчальної програми кожен працівник навчає сам себе. Навчальний курс — це час, який присвячений роботі над собою, а не просто засвоєнню готового знання. Навчальним матеріалом є досвід, який треба пережити, відкриваючи себе для себе. Ось чому цей навчальний процес називається процесом самопізнання, саморозвитку.

Інститут пропонує програму інтенсивної психологічної підготовки для спеціалістів у галузі освіти.

Прикладні психотехнології: тренування особистісної діалогічності.

Програма відеокурсу спрямована на розвиток психологічної здатності вступати у відносини розвиваючого діалогу з самим собою, іншими людьми, оточенням. Допомагають:

а) підвищити свою ефективність у різних ситуаціях взаємодії з людьми;

б) навчити краще слухати, відчувати та розуміти інших людей і відповідно продуктивніше будувати власну поведінку;

в) опанувати технології вирішення міжособистісних протиріч і конфліктів;

г) розширити діапазон практичних вмінь конструктивної взаємодії в умовах бесіди, дискусій, зборів, публічних виступів, переговорів у відносинах "керівник—працівник", "керівник—група працівників" та інших;

ґ) розвивати вміння надавати психологічну допомогу та підтримку тим, хто її потребує;

д) виробити вміння протистояти спробам інших людей маніпулювати Вашим станом і поведінкою;

е) розвивати здатність особистими зусиллями допомагати продуктивному ходу взаємодії між людьми, збагачувати свій арсенал знань, умінь і навиків, які потрібні для створення атмосфери співпраці та співтворчості в групах і колективах (навчальних, виробничих, сімейних та ін.;

є) ознайомитися з деякими принципами організації "спільнот, що самонавчаються";

ж) оптимізувати взаємовідносини з самим собою;

з) навчитися краще орієнтуватися у власному внутрішньому світі (своїх станах, потребах, можливостях, зонах особистих труднощів та ін.);

и) одержати досвід вирішення внутрішніх особистісних протиріч і конфліктів, гармонізації внутрішнього світу;

і) збільшити діапазон засобів самовираження;

ї) навчитися бути відкритим новому досвіду;

й) відкрити доступ до своїх потенційних можливостей, які не застосовувались, і навчитися особистими зусиллями спонукати їх до розвитку;

к) розвивати здатність до самовизначення та цілетворення в умовах підвищеної міри невизначеності та ризику;

л) опанувати деякі стратегії досягнення успіху;

м) просунутися в усвідомленні феномена "особистий вибір — особиста відповідальність — особиста свобода";

н) отримати навички взаємодії зі своїми глибинними психологічними структурами, що дає змогу вирішувати ширший спектр проблем (особистісний ріст, підвищення стійкості до стресів, профілактика дистре-сів, вироблення оптимальних форм поведінки в складних життєвих ситуаціях, підвищення творчого потенціалу та ін.). Пройшовши курс навчання, Ви збільшите діапазон своїх можливостей, підвищите свою практичну компетентність у галузі людських відносин, розвинете здатність створювати середовище, яке може розвиватися (для самих себе і тих, хто контактує з Вами).

Навчання відбувається у середовищі, яке створюється вчинками і відносинами членів навчальної групи (10—15 осіб), а також ігровим моделюванням значущих ситуацій взаємодії, рольовими іграми, груповими дискусіями, психотехнічними вправами; використовують відеотехніку та інші засоби інтенсифікації зворотного зв'язку; використовують вправи та методики, які розроблені в рамках гештальттерапії та психосинтезу; підвищує ефективність спілкування і прийняття рішень. Для підвищення взаєморозуміння можуть бути використані прийоми, які розробили в рамках НЛП-підходу. Реалізація цих прийомів у процесуальному плані повинна утворювати три етапи: 1) приєднання; 2) закріплення; 3) ведення.