Психологія сексуальності - Діденко С.В. - 4. Сексуальна поведінка

Сексуальність людини реалізується через її сексуальну поведінку, яка передбачає активність, певну систему дій у задоволенні сексуальних потреб. Вона має не лише біологічну, а й соціально-культурну зумовленість, може по-різному контролюватися свідомістю, спричинювати різні наслідки для її суб'єкта й осіб, на які вона спрямовується.

4.1. Сутність та особливості сексуальної поведінки

Сексуальна поведінка є передумовою статевої репродукції, важливою складовою для встановлення стосунків між партнерами, отримання приємних відчуттів, підтримання почуття особистої гідності та особистого здоров'я.

Сексуальна поведінка - поведінка, спрямована на стимуляцію сексуального збудження або розширення сексуальної активності через зміни сексуальних реакцій та підвищення сексуальної чутливості.

Індивід може створювати, змінювати сексуальну поведінку для отримання або утримання свого сексуального збудження. Своєю специфічною сексуальною поведінкою

він може спонукати партнера до сексуальної активності. У нормі сексуальна поведінка людини спрямована на самозадоволення, однак вона ще повинна стимулювати спільну сексуальну поведінку. Тому складовими її є вияв індивідом сексуальної активності і сприймання ним спрямованої на нього сексуальної поведінки іншого індивіда.

Сексуальна поведінка, яка супроводжується задоволенням, розвивається за принципами позитивних підкріплень, що формують умовно-рефлекторні зв'язки. Вироблення умовних сексуальних рефлексів підкріплюється неповторністю, багатством та різноманітністю почуттів, які виникають в особистості. Вони є стимулом розвитку та основою для ускладнення, збагачення сексуального життя. Із набуттям сексуального досвіду в людини посилюється прагнення до вишуканих статевих контактів, пошуку нових почуттів. Збагачення сексуального життя може набувати різних форм, обумовлюватися різними факторами і по-різному виявлятися. Сексуальна витонченість досягається багатьма способами, спрямованими на посилення емоційної напруги, отримання максимальної насолоди під час сексуального контакту. Вона може бути наслідком підвищеної або зниженої статевої потреби.

Формування, збагачення сексуальних умовно-рефлекторних зв'язків найхарактерніші для періоду статевого дозрівання та юнацького віку, коли сексуальні потреби є багатозначними, можливості їх задоволення - значно меншими, а диференційні механізми - ще недостатньо сформованими. Із дорослішанням ця ситуація змінюється. Сексуальні потреби знижуються, а можливості їх задоволення у дорослих підвищуються. Відповідно, посилюється значення диференційних механізмів, зокрема у зв'язку з набутим особистим досвідом.

У становленні та розвитку сексуальної поведінки важливу роль відіграють умови формування поведінкових стереотипів. Так, оргазм може наставати як нагорода або підкріплення. Тому поведінка, яка стимулює оргазм, буде закріплена і може заміняти іншу поведінку, не підкріплену оргазмом. В одних випадках поведінка первинно підкріплена оргазмом, в інших - позитивні умови можуть формувати специфічну сексуальну поведінку навіть тоді, коли вона не буде підкріплена оргазмом. Це може виявлятися як соціальне підкріплення у формі схвалення, спрямованого від сексуального партнера, і як взаємні специфічні почуття при статевому акті. Поведінка, наслідком якої є покарання або фізичний чи моральний біль, руйнує взаємини між партнерами. Так, виникнення болю під час статевого акту внаслідок недостатнього змащення статевих органів може бути причиною нечастих занять сексом і втрати сексуального бажання. Покарання, як доводять дослідження, менш ефективне, ніж винагорода. Наприклад, батьки можуть сварити і карати дитину за мастурбацію, однак вона не припинить отримувати задоволення в такий спосіб, а швидше за все, буде обачнішою.

Як і будь-яка інша поведінка, сексуальна поведінка має рушійні, або мотиваційні, компоненти. Найважливішою зміною, що відбулася на останніх етапах розвитку людини, є посилення впливу більш розвинених мозкових центрів на сексуальну поведінку порівняно з раннім періодом розвитку, коли вона цілком залежала від гормонального контролю. Це не означає, що гормони не впливають на сексуальну поведінку людини, але їх значення набагато менше, ніж у тварин. Наприклад, самки тварин мають шлюбні ігри тільки протягом дітородної фази їх овуляційного циклу. А жінки можуть виявляти активну сексуальну поведінку не лише в цей період, а й у фазах до і після менструації, коли ймовірність запліднення невисока. Сексуальною поведінкою керують складні механізми центральної нервової системи, які забезпечують одночасно стимулювальний та ін-гібувальний (стримувальний) впливи на неї.

Поведінка, яка здається сексуальною, у своїй основі може і не мати сексуальної спрямованості (проституція; мастурбація, що має на меті звільнення від фізичного або психологічного болю). Отже, сексуальна поведінка може мати мотиваційний компонент, який спрацьовує на двох рівнях: 1) мотивованість людини на сексуальні пустощі без попередньої сексуальної активності або спрямованості; 2) формування сексуального потягу на основі сексуальної поведінки з використанням енергії для досягнення бажаного або утримування від нього.

Сексуальна поведінка людини подібна до поведінки тварин перед і в момент спарювання. її моделі побудовані відповідно до сценарію, який ґрунтується на попередньому досвіді: людина знає, що, коли і як робити, тобто дотримується етикету сексуальної поведінки. Наприклад, у деяких культурах під час залицяння (гетеросексуальні пари) люди починають з того, що тримаються за руки, цілуються, торкаються одне одного, потім переходять до генітального збудження, орально-генітальної стимуляції, на закінчення - до статевого акту. Однак такий ритуал може бути непридатним для представників інших культур.

Культурне різноманіття моделей сексуальної поведінки ускладнює визначення її "норми". Простіше визначити "ненормальність" сексуальної поведінки, але і в цьому разі наявні значні культурні відмінності. Так, у культурі Заходу будь-яка сексуальна поведінка, що спричинює небажані фізичні або психічні травми, сприймається як "ненормальна" . В інших культурах практикують садомазохістські стосунки, асоціюючи їх із сексуальною активністю.

Однією з помилок у ставленні до різних форм сексуальної поведінки була спроба зменшення діапазону сексуальних проявів, які вважали нормальними, і встановлення дуже вузьких меж між нормальною та "ненормальною" сексуальною поведінкою. Унаслідок цього багатоманітність людської особистості, виражену в різних проявах сексуальності, сприймали як патологію. Тільки дотримання (недотримання) основних норм дає підстави розглядати сексуальну поведінку як здорову, девіантну або збочення. Будь-яка сексуальна дія, яка не виходить за межі цих норм, є нормальною. Багатоманітність проявів особистості, що відрізняють одну людину від іншої та роблять її неповторною, зумовлюють і форми вияву сексуальності. Однак шкалу індивідуальних відмінностей стосовно сексуальності почали застосовувати нещодавно.

Відносність у сприйнятті норми сексуальної поведінки обумовлена не лише особистісними, а й соціальними факторами. Відповідно до цього проблеми нормальної і "ненормальної" сексуальної поведінки не існує. Є проблеми свободи та ступеня її обмеження, проблема терпіння і нетерпіння певних її форм суспільством, релігією тощо. Як і будь-який інший вид поведінки людини, сексуальна поведінка радикально змінюється залежно від того, яке значення вона має, які бажання задовольняє і яку мету переслідує. Інтимні стосунки при цьому можуть мати такі прояви:

1) релаксація (лат. relaxatio - зменшення, ослаблення). Метою її є розрядка статевої напруги, фізіологічне задоволення, яке не залежить від конкретного партнера, може досягатися і шляхом мастурбації;

2) прокреація (лат. pro - префікс, що позначає прихильника чогось і crea tio - створення). Метою сексу є народження дитини. Наприклад, самотня жінка, яка не має шансів створити сім'ю, хоче народити дитину-спадкоємця - "для себе". Буває, що один із партнерів хоче прив'язати до себе іншого за допомогою дитини;

3) рекреація (лат. recreatio, букв. - відновлення). Головне при цьому - відчуття насолоди. Для цього партнери можуть задіювати ігрові аспекти сексу, беручи до уваги бажання, почуття;

4) пізнання. За таких інтимних стосунків людина задовольняє свою статеву допитливість;

5) комунікація (лат. communicatio - зв'язок, повідомлення). У такому разі секс слугує засобом подолання самотності, злиття двох самотніх в одне ціле. Це - "статеве кохання";

6) сексуальне самоствердження. Найбільше воно притаманне юнакам або дорослим, які невпевнені у своїх сексуальних можливостях;

7) засіб для досягнення позасексуальної мети. За допомогою інтимних стосунків людина може отримати матеріальну вигоду, змінити своє соціальне становище, статус та ін.;

8) засіб підтримання певного ритуалу, або звичка. Наприклад, подружні поцілунки можуть не мати еротичної забарвленості, однак акцентувати на стійкості, стабільності стосунків;

9) компенсація (лат. compensatio - урівноваження). Воно виникає за відсутності справжньої емоційної близькості.

Безліч мотиваційних схем сексуальної поведінки є свідченням її складності. Кожний із цих мотиваційних проявів є відносно незалежним, відповідно до нього змінюється послідовність психосексуальних реакцій. Крім того, у процесі розвитку стосунків один мотив може переходити в інший, змінюючи природу міжособистісних взаємин (флірт може перейти в серйозні стосунки; кохання - у ненависть).

Отже, сексуальна поведінка є складним феноменом, який не можна звести лише до фізіологічних процесів, емоційних реакцій, ситуативних дій, його потрібно розглядати в системі загальних регуляторних механізмів особистості.