Психотерапія - Каліна Н.Ф. - 6.Гештальттерапія

Як психотерапевтичний напрям гештальттерапія винила у 40-ві роки XX ст. Інтегрувавши досягнення впливової на той час структурної (гештальт) психології, психоаналізу і холістичної теорії, Фредерік-Соломон (Фріц) Перлз (1893-1970) створив гнучку й ефективну систему психологічної допомоги, яка, на відміну від фройдівської, не потребувала багато часу і передбачала індивідуальну і групову роботу. Подібний до цікавої гри і порівняно дешевий, цей вид психотерапії здобув багато прихильників у всьому світі.

6.1. Загальні положення гештальтгерапії

Гештальттерапію визначають як допомогу людині в пошуку справжньої життєвості, здатності насолоджуватись життям нині, "тут-і-тепер", не відкладаючи радість і щастя на невизначене "коли-небудь потім". Бути здоровим і щасливим, задоволеним собою, упевненим у своїх силах, любити друзів і близьких, не

висловлювати їм претензій, а собі не докоряти вічними сумнівами, стати відповідальним і зрілим, залишаючись веселим і спонтанним, - основні цілі гештальттерапії.

Гештальттерапія - психотерапевтичний напрям, який оснований на синтезі психоаналітичних ідей і принципів гештальтпсихології; спрямований на усвідомлення і закінчення цілісних патернів взаємодії зі світом (гештальтів), а несвідомі компоненти і психологічні захисти розглядає як основні цілі терапевтичного втручання.

По суті гештальттерапія є наділеною екзистенційним змістом практичною філософією достовірності життя, що ґрунтується на процесах усвідомлення і контакту.

Усвідомлення і контакт

Гештальттерапія основана на уявленні про те, як поліпшити людську життєдіяльність, - "моделі просвітлення", яка споріднює гештальттерапію із дзен-буд-дизмом. Характеризуючи цю модель, учень Ф. Перлза Джон Енрайт стверджує, що існують такі фундаментально різні моделі допомоги людині у прагненні стати досконалішою:

1) патологічна модель. Відповідно до цієї моделі людину, в якої є проблеми або труднощі, розглядають як уражену або хвору, що потребує допомоги кваліфікованого фахівця. Терапію здійснюють за принципом лікування в системі відносин "лікар - пацієнт". Самолікування (читання відповідних книг, спроби вести "задушевні" бесіди з друзями) не особливо заохочується, хоч і не заперечується. Така модель характерна для класичного психоаналізу;

2) модель зростання клієнта. Вибір її зобов'язує розглядати клієнта як здорову нормальну людину, яка має змогу досягти більшого. Нормальна особистість повинна постійно розвиватися і рости - інакше настають застій і поступова деградація. Відсутність зростання - тривожна ознака, стандартним є прагнення бути вище за норму. Допомога ззовні бажана, але не обов'язкова, оскільки прагнення до зростання - природна властивість людини, як і кожної живої істоти. Процес особистісного вдосконалення потребує певних зусиль, які винагороджуються сторицею, оскільки бути вище за норму - краще, ніж бути просто нормальним. Цією моделлю послуговуються терапія на основі ідеї самоакту а л ізації, логотерапія, роджеріанство;

3) модель просвітлення. Ґрунтується на твердженні про відсутність будь-які норми, необхідності кудись іти або що-небудь робити, бо людина - досконала, завжди була і завжди буде такою. У межах цієї моделі актуальне відчуття щастя і добробуту не залежить від рівня досягнень, наявності або відсутності проблем, успішної стратегії самопрезентації тощо. Усе, що необхідно, - зсув відчуття. Він полягає в тому, щоб розглядати себе не з позиції того, що могло б або мало бути зроблене, а побачити те, що є на цей момент, "тут-і-тепер", - і насолоджуватися цим.

Гештальттерапевти Ірвін і Міріам Польстери зараховують принцип "тут-і-тепер" до сучасного етпосу - суми основних етичних і духовних норм суспільного життя, вважаючи процес повноцінного переживання актуальної реальності єством людського існування. Такий процес у гештальттерапії називають усвідомленням.

Усвідомлення - природний безперервний контакт людини з її власним досвідом, далекий від самокритики; пряме усвідомлення себе і навколишнього світу в певний момент часу, всі відчуття, властиві людині, відокремлені від її думок і оцінок.

На перший погляд така єдність з оточенням і собою - найпростіша, але це зовсім не так. Більшість людей часто зовсім не усвідомлює, що і як вони роблять, що відбувається з ними і в них кожної хвилини. Наприклад, дівчина вирішила поїсти морозива. Відразу після виникнення цього бажання вона починає думати, як дістатися до кафе. Прямуючи туди, міркує, чи варто псувати собі апетит солодощами і скільки грошей вона може витратити на це. Згадує, як бачила вчора свого приятеля з дівчинок) в цьому кафе, і починає думати про мінливу чоловічу вдачу або про те, як непросто складаються їхні стосунки. Вона не помічає вулиць, якими іде, а коли, нарешті, приходить у кафе, всі її думки поглинені особистими проблемами. Дівчина робить замовлення механічним тоном, не глянувши на усміхненого офіціанта, - вона занурена в себе. Він приносить морозиво, вона відривається від своїх думок, дивиться на офіціанта і починає загравати з ним або відчуває роздратування його зовнішністю; механічно їсть морозиво, не відчуваючи смаку. Платить гроші, а в думках планує завтрашні справи чи згадує вчорашню сварку. Упродовж цієї півгодини дівчина перебувала не в кафе, а в т. зв. середній зоні - зоні упередженості інтерпретацій та оцінок, думок і установок, далекій від реального світу і його властивостей.

У гештальттерапії виокремлюють три зони контакту зі світом: внутрішню, утворену відчуттями від власного тіла (сухість у горлі або важкість у шлунку, поза, в якій людина сидить або стоїть, головний біль, спрага, втома тощо); зовнішню - відчуття й усвідомлення властивостей навколишньої дійсності (сіре каміння на зеленій траві, тиск автомобільних гальм, запах мокрого одягу в метро дощового дня, схилені плечі дівчинки, що йде назустріч) і середню - зону уяви і фантазії, а також численних уявних ігор із собою, граючи в які, людина неминуче програє.

Індивід, який говорить "Мені холодно" чи "Я бачу твою посмішку", перебуває у внутрішній або зовнішній зоні; "Я бачу твою глузливу (теплу, знущальну, дружню, ідіотську, нахабну, ласкаву, винувату тощо) посмішку" - в середній. Основним при цьому є не те, що людина бачить насправді (посмішка), а її страхи, фантазії, очікування або оцінки. Вона сама робить єхидну, ідіотську або дружню посмішку і відповідно поводиться. Як правило, її марно переконувати, що насправді вона зробила теплу усмішку, а не знущальну посмішку. Фраза "Я її наскрізь бачу" означає, що в полі зору мовця взагалі нікого немає, крім його власних упереджень або невротичних установок.

Середня зона - не тільки простір, у якому існують страх і упередження, заздрість і гординя, а також арена уявних ігор - триваліших фантазій на тему "Який я невдаха", "Якби не ти...", "Щастить, як утопленику" і найпоширенішої "Ой Боже, що люди скажуть". Описи цих і багатьох інших ігор є у книгах із гештальттерапії.

Уявна гра-монолог "Як-небудь проскочу на іспиті"

"Ну ось, не встигла зайти, а він (викладач) так зиркнув. Він мене весь семестр не любив, він любить тільки таких, що на першій парті сидять, у рот йому заглядають І всі визначення червоною пастою підкреслюють. Господи, так і знала - саме цей проклятий білет, найскладніший. Питання геть безглузді. "Проблема волі в психології" - я якраз на цій темі не була, із Сергієм ми тоді у парку гуляли... А Нінка як строчить! Мабуть, зуміла шпору дістати, а я сиджу незручно, йому все видно буде. Даниленко пішов відповідати, голосу нього противний, скрипучий. Що ж там із цією волею? Спробую почати з третього питання, тут треба на гуманізм напирати - пам'ятаю, як він на лекції розпинався, що всі ми - особистості. Що-небудь наплету. Теж мені професор - сам-то себе вважає генієм, а піджак завжди у крейді, і кишені відстовбурчуються...

Ну що він пристав - не "по суті", "буденні житейські уявлення замість наукових знань", "не володієте спеціальною термінологією" - наче я сама не знаю. Розповіла ж дещо. Навіщо взагалі ця термінологія - щоб йому на шматок хліба було чим заробляти? "Яку тему найкраще знаєте?" - ще й знущається. Ніяку - всі однаково. Темперамент - це про Гіппократа: рідини там - чорна жовч, жовта... о, у меланхоліка - слизота переважає. А далі? Учила ж... Іван Петрович Павлов визначив властивості темпераменту... Або нервової системи? Собаки у нього... От собака, націлився двійку ставити. Цю сесію я точно не здам. Сльозу пустити, чи що? Все одно не допоможе. А сьогодні в гуртожитку всі святкувати будуть, радіти. Ну все, годі байдикувати, від завтра сідаю за навчання. Краще з післязавтра - завтра справи. Як-небудь обійдеться. Батькам поки нічого не скажу. Плакала стипендія..."

Описи подібних уявних ігор наявні в романах Дж.-Д. Селлінджера, С. Беллоу, Ф. Сатан - це один з улюблених прийомів психологічної прози останніх десятиліть XX ст. її персонажі, уміло "списані" зі звичайних людей, втратили здатність контактувати з навколишньою дійсністю, підміняючи цю взаємодію безцільним і нескінченним перебуванням у середній зоні. Найпростіший спосіб перервати такий монолог - поставити собі декілька простих запитань: "Що я зараз роблю? Про що думаю? Що я в цю хвилину відчуваю? Чого хочу?". Лише так можна перервати уявні ігри і перейти до свідомого контакту з оточенням.

Контакт - це взаємодія людини з навколишнім світом. Він можливий і без усвідомлення, але усвідомлення не буває без контакту. Для того щоб жити і задовольняти свої потреби, людина має контактувати з реальним світом. Контакт без усвідомлення не залишає місця для психічних переживань - вражень, думок і почуттів. Подібно до того, як людина не відчуває простирадла під час сну, вона не сприймає навколишнього світу без усвідомлення. Перебуваючи в середній зоні, людина усвідомлює лише те, що вигадувала сама, і така ілюзорна реальність "виймає" ЇЇ зі світу і розміщує в тісному коконі млявого, нецілісного, невротичного існування. Тому разом із принципом "тут-і-тепер" Ф. Перлз застосував також вислів "тепер-і-як", вважаючи, що ця формула краще передає суть гештальт-підходу, його інтерес до феноменології, сутності психічних переживань, а не до пояснення їх причин і обставин виникнення. Така терапія дає змогу повернутися від думок і розмов про речі (це явище називають ебаутизмом (англ. about - про щось, про когось)) до самих речей. Головне - не втратити безпосередності переживання, причетності до того, що відбувається в цю мить.

6.1. Загальні положення гештальтгерапії
Усвідомлення і контакт
Взаємодія і формування гештальтів
6.2. Концепція психологічного захисту
6.3. Розв'язання міжособистісних і сімейних проблем
7. Когнітивні напрями
7.1. Сутність і особливості когнітивної психотерапії
7.2. Раціонально-емотивна терапія
7.3. Когнітивна модель А. Бека
8. Екзистенціальна психотерапія
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru