Сугестивні технології маніпулятивного впливу - Петрик В.М. - 6.2. Чорний піар і чорна риторика

6.2.1. Чорна риторика - маніпулятивна технологія чорного піару

Риторика - один із важливих розділів піару. Ще Аристотель визначав риторику як "здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного предмета". Риторичні знання, що сформувалися в еллінській культурі, стали надбанням мистецтва публічного спілкування, аргументування й т. ін., сприйнятим людством.

Трансформація риторичних настанов, ігнорування правил гри - знак історично зумовленої зміни суспільної свідомості, а також не завжди виправданого зниження ролі моральних принципів у політичній й інших видах комунікації.

Риторика до XX ст. уважалася мистецтвом навіювання й розглядалася разом із етикою. У Давній Греції громадяни відкрито виражали свої думки й брали участь у прийнятті політичних і юридичних рішень. Афінська система піддавана засудженню будь-яку людину, що підозрювалася в негідних діях, позбавляючи її права привселюдно виступати. Люди вивчали риторику майже як систему освіти, а то і як спосіб життя. У своїй "Риториці" Аристотель сформулював концепцію довіри (етоса) як форму доказу й спосіб навіювання. Етос як доказ, закладений у самому виступі, надає аудиторії інформацію про характер і добру волю. Вирішальне значення для вивчення риторики має аудиторія, логічна побудова досягається при її участі й залученні до дискусії. Аристотель розглядав цю систему як спосіб захисту істини та справедливості від неправди й обману. Перший викладач риторики в Римській імперії Квінтиліан уважав, що ідеальний оратор повинен бути доброю людиною, яка вміє гарно говорити. Таку ж точку зору відстоював св. Августин у V ст. н.е. У "Християнській доктрині" він наполегливо наголошував на тому, що істина повинна бути головною метою будь-якого громадського обговорення.

Вивчення сугестії в риториці протягом століть підкреслювало відданість істині при розкритті дійсних намірів і щиру зацікавленість благом аудиторії. С.Джоуетт, В.О'Доннел, автори дослідження "Пропаганда й навіювання", дійшли висновку, що "ті країни, у яких установилися тоталітарні режими, більше не дали світу скільки-небудь значних теорій риторики, у результаті історія риторики навряд чи включає вивчення пропаганди, крім посилань на зловживання риторичними технічними прийомами для досягнення нечесних цілей. Нацисти в Німеччині мали "Майн кампф" Гітлера й щоденники Геб-бельса як керівництво в пропаганді, але ці джерела не є частиною історії риторики, оскільки, як уважають фахівці, у риториці важлива насамперед етика".

Піар, риторика, як і чорний піар, чорна риторика, базуються на комунікативних властивостях мови, її невичерпних можливостях. Кожна вимовлена фраза становить у цьому випадку мовленнєвий учинок - поведінку людини, виявлену через мовлення, що є відбиттям її внутрішніх настанов і переконань. Подібний підхід базується на таких положеннях:

o Апеляція або вимоги, що містяться в нашій мові, ініціюють дію, і саме це є її основною функцією.

o Мова допомагає нам послідовно керувати своїми діями не тільки через перспективні цільові стратегії, але, як не дивно, через проголошення зовсім утопічних ідей, здебільшого за допомогою виставляння оцінок, винесення суджень шляхом вигідної маніпуляції або ефективної мотивації.

o Наше мовлення замінює дію. Наприклад, проголошені пункти передвиборних програм депутатів найчастіше не бувають реалізовані: останні легко будують утопічні плани й зазнають поразки при спробі упровадити їх у життя, ігноруючи той факт, що за словом повинна йти справа

o Наше мовлення легітимізує наші дії.

o У мовленні ми підносимо свої вчинки у вигідному світлі або підводимо словесну базу під власну дію чи бездіяльність.

o Наше мовлення саме є дією: усяка зловмисна неправда, будь-яке брехливе свідчення, кожне окремо взяте образливе висловлення підкреслюють злочинність дій, ініційованих словами.

Визначимо деякі поняття, необхідні для розуміння технік і прийомів чорної риторики й чорного піару.

Риторика - мистецтво спілкування; наука про ефективне застосування мовних компонентів під час публічного спілкування; сукупність технічних прийомів, що дозволяють домогтися колегіального рішення на свою користь або просто вибити землю з-під ніг опонента.

Техніка - практичні навички, певні знання, майстерність, здібності того, хто їх застосовує.

Діалектика - здатність вести діалог і переконувати партнера по дискусії у своїй правоті. Це мистецтво переконання й разом із тим готовність вирішувати проблеми за допомогою спілкування, коли консенсус досягається в процесі взаємного пізнання.

Діалектика передбачає, що мовець точно формулює думки, правильно трансформує їх у слова й переконує аудиторію або конкретного співрозмовника, орієнтуючись на їхню точку зору, прагнучи з позицій відносин партнерства дійти згоди й взаєморозуміння.

Еристика - техніка й метод ведення суперечки; здатність надати незаперечну аргументацію, що дасть змогу здобути принципову перемогу в суперечці.

Рабулістика - мистецтво витонченої аргументації, яке дозволяє подати предмет обговорення або послідовність думок у потрібному світлі, що не завжди відповідає дійсності.

Чорна риторика - маніпулювання всіма необхідними риторичними, діалектичними, евристичними й рабулістичними прийомами для того, щоб спрямовувати бесіду в бажане русло й підвести опонента або публіку до бажаного висновку чи результату.

Якщо риторика використовує аргументоване переконання, то чорна риторика ґрунтується на сугестивних лінгвістичних технологіях.

Фахівці з чорної риторики визначають її як "убрану в слова домінанту переможця, переконливу завдяки послідовному використанню всіх засобів й інструментів, доступних у мовній сфері: вербальних, паравербальних і невербальних, тобто мовних, тілесно-мовних сигналів і сигналів, що супроводжують мовлення". При звертанні до комунікативних технік, методів й інструментів варто враховувати, що самі по собі вони нейтральні; чесними або нечесними вони стають лише під час використання, перетворюючись на білу чи чорну риторику.

"Перекручування" правил риторичного діалогу в чорній риториці можна вбачати в небажанні слухати й чути іншого, у презумпції недовіри до опонента, нав'язуванні йому форми й ритму спілкування, небажанні вибрати повноцінну для обох сторін спільність. Відомий публіцист І журналіст Вольф Шнайдер описав суть політичних процесів, що приводять до трансформації риторики в чорну риторику: "Техніка зваби, головними користувачами якої сьогодні стають реклама й пропаганда, спочатку називалася риторикою, винайшли її греки. І голосніше за все вона звучала на афінських і римських форумах, пізніше - у британській палаті громад, у французьких національних зборах й у берлінському Палаці спорту. При цьому той факт, що мистецтво говорити є мистецтвом вмовляти, не тільки не оскаржувався, але й сприймався як дійсність - від Аристотеля й Цицерона до Шготтшеда, Геллерта і В.Йенса; єдине, що було потрібно від оратора, - служити справедливості... Таким чином, після молитви й наказу риторика становить третю більшу галузь мови, що не інформує, а швидше, утворює прірву, яка викликає жах. Практично всі мовні прийоми, якими користувалися Птлер і Геббельс, були відомі ще в античних школах красномовства".

У сучасній теорії комунікацій розроблено принципи організації чорної риторики. Найбільше повно вони сформульовані в книзі "Чорна риторика" К.Бредмайера, за яким чорна риторика - це вміння маніпулювати всіма риторичними методами й методами впливу на особистість або аудиторію; відрізняти, в яких контекстах і за яких обставин аргументи комунікантів нічого не означають або, навпаки, є вирішальними; усувати суперечності й "задавати тон" у кожній розмові; нейтралізувати негативне мислення й поведінку співрозмовника, перевести розмову в позитивне й конструктивне русло; кмітливо та елегантно усувати пастки; у конфронтаційних ситуаціях поводитися впевнено.