Управління конфліктами - Жаворонкова Г.В. - 1.4 Діалектична теорія конфлікту Ральфа Дарендорфа

Р. Дарендорф аналізує соціальну організацію будь-якого рівня, починаючи від індивідів, невеликої групи або установи, до суспільства в цілому, яку він називає "імперативно координованою асоціацією".

Для цієї організації характерний чіткий розподіл ролей і статусів ЇЇ членів, а основними рольовими позиціями, згідно з Дарендорфом, є позиції, обумовлені диференціацією владних відносин. Тобто в будь-якій організації індивіди Й групи виконують певні ролі згідно зі своєю належністю до владних щаблів.

Далі Дарендорф говорить про те, що в організації відносини влади прагнуть стати узаконеними. Отже, їх можна розглядати як відносини авторитету, де деякі індивіди або групи мають загальновизнане, узаконене або нормативне право володарювати над упорядкованим функціонуванням організації, яка підтримується за допомогою процесів, що створюють відносини авторитету і влади.

Проте влада й авторитет - дефіцитні ресурси. За них йде боротьба й конкуренція між підгрупами організації. Звідси основними джерелами конфлікту й змін в організації є дефіцит влади і авторитету.

Особливості протікання конфлікту залежать від того, якими є відношення й приналежність до влади та авторитету різних рольових підгруп і осіб.

Р. Дарендорф відзначає, що в будь-якій організації можна виділити два основні типи ролей - правлячих і керівників. Правлячі - зацікавлені в збереженні свого статусу, а керівники - в перерозподілі влади або авторитету.

За певних умов усвідомлення цієї протилежності інтересів зростає і організація ділиться на дві конфліктуючі групи.

Вирішення конфлікту спричиняє за собою перерозподіл влади. Але перерозподіл влади узаконює нові групи правлячих і керованих ролей, які знову починають конкурувати один з одним. Таким чином, розвиток організації - це ланцюг конфліктів, що повторюються, з приводу відносин влади.

^ Проведемо порівняльний аналіз теоретичних положень Маркса і

^ Дарендорфа як представників однієї наукової течії.

^ По-перше, у цих двох теоретиків схожі моделі розгортання

конфліктної ситуації і соціальної реорганізації.

^ По-друге, при зовнішній схожості загальних моделей виникнення і розвитку конфліктів у Маркса і Дарендорфа істотно розрізняються підходи до джерел конфлікту.

Маркс як джерело називає нерівномірність розподілу власності і відповідної частки влади, тобто в першу чергу - економічні причини,

Дарендорф джерелами називає ролюві відносини й нерівномірний розподіл влади, що випливає з ролювих позицій і не завжди зв'язаний, як у Маркса з часткою власності, тобто називає внутрішньоорганізаційні субкультурні причини.

По-третє, виходячи з різних підходів до причин конфлікту, відрізняються і конкретні, виражені в конкретних емпіричних категоріях, схеми виникнення конфлікту.

Дарендорф зробив спробу з'ясувати, які умови викликають перетворення перетворення звичайних груп у конфліктні групи ,а також які умови впливають на гостроту конфлікту, ступінь і темп змін, викликаних конфліктом. Відповіді на ці питання зведені в узагальнену таблицю.

Положення схеми Р. Дарендорфа:

1. Чим більше члени підгруп в організації можуть усвідомити свої інтереси й утворити конфліктну групу, тим з більшою вірогідністю відбудеться конфлікт

2. Чим більше розподіл авторитету пов'язаний з розподілом інших винагород, тим гостріший конфлікт

3. Чим менша мобільність між підлеглими й пануючими групами, тим гостріший конфлікт

4. Чим більше зубожіння підлеглих переключається з абсолютного на відносний рівень порівняння, тим більш насильницьким є конфлікт

5. Чим менше конфліктні групи здатні приходити до згоди, тим більш насильницьким є конфлікт

6. Чим гостріший конфлікт, тим більше він викличе структурних змін і реорганізацій

7. Чим більш насильним є конфлікт, тим вищі темпи структурних змін і реорганізацій