Тема 7. Психологічна характеристика юридичної діяльності

1. Психологічна структура юридичної діяльності.

2. Психологічні особливості юридичної діяльності.

Однією з центральних проблем юридичної психології є вивчення і розкриття закономірностей юридичної діяльності. Це потребує, насамперед, встановлення психологічної структури діяльності, що дає можливість більш повно і глибоко вивчити всі її особливості, отже - ретельніше підготуватися до її виконання. Виявлення та вивчення психологічної структури є необхідною передумовою і для вирішення завдань наукової організації праці в системі діяльності.

Встановити психологічну структуру - означає, передусім, визначити основні компоненти даного виду діяльності, що можна зробити, лише розглядаючи людину як суб'єкт праці, пізнання і спілкування. Таке розуміння сутності людини вперше сформульоване видатним російським психологом Б.Г. Ананьєвим. Будь-яка професійна діяльність у всіх випадках складається з цих трьох елементів, тому й психологічна структура діяльності повинна базуватись на їх аналізі. Але в різних видах діяльності співвідношення цих елементів різне. Саме це й визначає самостійність психологічної структури різних видів діяльності.

Будь-яка діяльність характеризується спрямованістю, наявністю специфічних цілей; особливостями суб'єктів та об'єктів діяльності; конкретними методами і засобами досягнення мети; наявністю специфічних умов діяльності. Сказане повною мірою стосується й юридичної діяльності.

Мета (чи сукупність цілей) юридичної діяльності визначається, насамперед, необхідністю забезпечення умов для функціонування правової держави та нормальної життєдіяльності (безпеки життя і здоров'я, права власності тощо) кожного конкретного громадянина такої держави. Жоден з Інших видів діяльності не є носієм сукупності цілей, притаманних правотворчості, охороні права та правозастосуванню, що власне й визначає специфічність психологічної структури юридичної діяльності.

Об'єкти діяльності - переважно особи, які перебувають у конфліктних стосунках із законом, порушують правові норми чи є носіями інформації, значимої для розкриття та розслідування злочинів, їх профілактики. Таким особам притаманні не лише специфічні емоційні стани, але й певна сукупність індивідуально-психологічних властивостей. Сюди ж слід віднести специфічність інформації, що збирається в процесі діяльності, особливості її опрацювання та закріплення.

Особливі умови діяльності створюються тими психологічними відносинами, які супроводжують її здійснення. Вони визначаються поведінкою осіб, що порушили закон чи є носіями інформації про нього, їх ставленням до суб'єкта діяльності - працівника правоохоронних органів чи співробітника правозастосовних установ.

1. Психологічна структура юридичної діяльності

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. В свою чергу, її різновиди розрізняються за профілем (правотвор-ча, правоохоронна, правозастосувальна) та за суб'єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, пенітенціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

Змістовно психологічна структура юридичної діяльності представлена наступними основними різновидами:

- пізнавальна;

- конструктивна;

- комунікативна;

- організаційна.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної діяльності, що не визначають змісту, але створюють умови для її реалізації: 1) профілактична та 2) засвідчувальна.

При здійсненні діяльності у сфері правовідносин кожен Із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) може виступати як провідний, самостійний елемент, у тісному взаємозв'язку з іншими видами, або ж як допоміжний, що забезпечує інші види. Кожен із них може бути складовою частиною психологічної структури будь-яких видів професійної діяльності людини, специфіка ж юридичної діяльності визначається саме змістовними її характеристиками. Розглянемо докладніше кожен структурний компонент.

Пізнавальна діяльність. У психологічній структурі різних професій та видів діяльності процес пізнання має різний зміст, що визначається його метою, об'єктами, обсягом необхідної Інформації, методами та засобами, умовами реалізації пізнання, опрацювання і закріплення інформації тощо. У юридичній діяльності всі зазначені елементи суттєво своєрідні, що й надає їй специфіки. Щоб встановити істину, потрібно, насамперед, пізнати значну кількість фактів, обставин, взаємозв'язків, що стосуються як подій теперішнього, так І минулого часу. Пізнавальна діяльність необхідна для встановлення факту наявності чи відсутності правопорушення, причетності до нього певної особи та ступеню її вини, адекватно до якої визначається міра покарання. Для досягнення останньої мети потрібне глибоке вивчення особи, ЇЇ ставлення до вчиненого і лише після цього - планування заходів ЇЇ ресоціалізації.

Таким чином, пізнавальна діяльність не є самоціллю (хоча це можливе в певних науках, на певних етапах тощо): вона є засобом реалізації інших різновидів юридичної діяльності, як, водночас, останні можуть стати засобами для забезпечення пізнання. Сутність пізнавальної діяльності може бути зрозуміла лише з урахуванням такого діалектичного взаємозв'язку між різними видами діяльності. Це не тільки ускладнює процес пізнання, а й призводить до його виняткової суперечливості. Здійснення воднораз Із пізнанням інших різновидів діяльності постійно виявляє нові факти, зв'язки між фактами, змінює ставлення до них.

Характерною особливістю пізнання в юридичній діяльності є високий ступінь невизначеності первісного, вихідного мислительного завдання. Мета пізнання постійно уточнюється, змінюється, що призводить до специфічного використання в пізнавальній діяльності мисленевих моделей. Чим активніше здійснюється взаємодія з об'єктом, тим продуктивніший процес мислення. Звідси можна зробити висновок, що одним із засобів активізації процесу мислення є збільшення обсягу спілкування фахівця з об'єктами, з приводу яких здійснюється процес мислення.

Але в пізнавальній діяльності у юридичному процесі можливість безпосереднього контакту з об'єктом пізнання обмежена. Суб'єкт цієї діяльності не спостерігає самої події (факту), він відтворює її за окремими деталями, штрихами, створюючи мисленеву модель. Слід також врахувати, що певні мисленеві моделі вже є у фахівця ще до початку здійснення пізнавальної діяльності у конкретній справі. З ними весь час порівнюється мисленева модель події, що пізнається. Окрім того, існує найбільш загальна мисленева модель-модель закону, роль якої виняткова при здійсненні пізнавальної діяльності.

Специфічною рисою пізнання у юридичній діяльності є спрямованість на події (факти, явища) минулого, теперішнього й майбутнього часу. Якби в ній пізнавалися тільки події минулого, не можна було б досягати багатьох цілей: викривати тривалі у часі злочини, здійснювати профілактичні функції, впливати на причини І умови, що сприяють вчиненню злочинів. У цьому багатоплановому процесі пізнання є певна закономірність: передусім, у процесі збору фактичних обставин створюється мисленева модель теперішнього, яка постійно змінюється та доповнюється під впливом встановлення нових фактів, логічного пошуку нових зв'язків між ними; через факти теперішнього пізнавальна діяльність розповсюджується на явища І події минулого, а вже на основі пізнання теперішнього і минулого здійснюється прогнозування майбутнього. Побудована модель немов би пропускає через себе всю інформацію, що надходить до суб'єкта. Відбір необхідної інформації для доповнення моделі відбувається як свідомо, так і підсвідомо, коли особистість навіть не концентрується на цих процесах.

Окрім побудування мисленевої моделі, постійного її доповнення, здійснюється й перевірка правильності як усієї моделі, так і окремих її елементів. Це необхідно тому, що значна кількість елементів моделі відтворюється зі слів інших осіб, у тому числі й тих, хто не зацікавлений у досягненні істини. Тому на момент закінчення перевірки опрацьовується декілька мисленевих моделей, що по-різному відображають певні групи фактів.

Пізнавальна діяльність є безперервним процесом побудови ймовірнісних моделей, доповнення їх перевіреними фактами, новою інформацією задля формулювання кінцевої, вихідної моделі, яка цілковито відображає подію, що відбулася, причому в межах, зазначених законом. Від цілої низки елементів та взаємозв'язків, що не мають юридичного значення, у даному випадку свідомо абстрагуються. Це зумовлює складне й специфічне переплетення пізнавальної діяльності з конструктивною, організаційною та іншими видами, створює необхідність застосувати методи психологічного впливу до інших осіб задля подальшого пізнання. Наявність та необхідність психологічного впливу - ще одна специфічна риса пізнавальної діяльності.

Суттєвою особливістю пізнавальної діяльності слід вважати надзвичайно великий обсяг інформації, що її опрацьовує кожен суб'єкт. Тут завжди присутня суттєва невизначеність у шляхах побудови мисленевих моделей Із відновлення дійсних фактів, подій, їх взаємозв'язків, що спричиняє необхідність оперування значною кількістю елементів при проведенні мислительних операцій. У зв'язку з цим вся інформація, що надходить, перевіряється ще раз із позицій її можливої приналежності до побудови даних мисленевих моделей.

Складність процесів виявлення, переробки та відбору інформації полягає також у тому, що вона не статична, а надзвичайно динамічна, постійно змінюється. Це призводить до того, що сприйняття інформації в багатьох випадках не може бути повторене. Отже, момент сприймання повинен бути одночасно й моментом вирішення питання про значущість даної ситуації для конкретної пізнавальної діяльності щодо встановлення певних фактів, явищ, подій.

Уся інформація, що надходить у процесі пізнавальної діяльності, може бути розподілена на таку, що процесуально закріплюється, та іншу, що цього не потребує. Цим визначаються можливості використання інформації у різних галузях правозастосовної та правоохоронної діяльності. Так, наприклад, для профілактичної діяльності не має значення, процесуально закріплена чи ні інформація, що є основою для виховного впливу. Але для прийняття рішення, що змінює процесуальне становище осіб, необхідна лише процесуально закріплена інформація. Тому в кожному окремому випадку попередньо оцінюється не тільки значимість інформації, а й способи її одержання та форми закріплення для майбутнього використання.

Пізнавальна діяльність не тільки має пошуковий характер: інформація почасти здобувається при протидії (явній чи замаскованій) зацікавлених осіб та в емоційно забарвлених умовах. Емоційний стан може полегшувати пізнання-за наявності позитивних емоцій, чи утруднювати його - при негативних емоціях. Тому пізнавальний процес має не тільки пізнавальний аспект, але й емоційно-вольовий, бо рішення приймається особистістю, на яку впливають не просто факти, а факти, що мають певне емоційне забарвлення (певне сприймання та переживання дійсності, ставлення до підозрюваних, потерпілих, свідків тощо). Причому умови та об'єкти пізнання здебільшого впливають на суб'єкта пізнання негативно, а не позитивно.

Основним змістом конструктивної діяльності є відбирання та композиція отриманого матеріалу, а також планування послідовності та змісту дій (поведінки).

Відбір та композиція матеріалу - це відновлення певної події за матеріальними (зміни в матеріальному середовищі) та ідеальними (пам'ять та мислення людей) слідами. Приміром, у слідчій діяльності це може відбуватися як версифікація (висунення версії) події. Слідча версія, перш за все, спрямована на створення модельного уявлення про подію злочину. Але, окрім цього, версія відіграє важливу роль у визначенні способів одержання інформації, спрямованої на з'ясування причин відомих фактів та явищ, а також на встановлення зв'язків між подіями та невідомих обставин події, що відбулася. У певному сенсі версія є планом розслідування, що складається з суттєвих інформаційних зон (факти, особи, предмети, явища), на підставі яких визначаються засоби та джерела одержання додаткової Інформації.

Суто планування складається з таких елементів:

- планування змісту майбутньої діяльності (визначення предмету, його змісту, меж та фактичних обставин, а також заходів, що мають бути реалізовані);

- планування організації перевірки версій;

- планування системи та послідовності власних дій (що та в якій послідовності потрібно виконувати);

- планування системи та послідовності дій учасників розслідуваної справи (підозрюваного, свідків, потерпілих, працівників правоохоронних та інших органів, які сприяють розслідуванню).

Планування має декілька етапів: 1) орієнтовне планування, коли усвідомлюються й оцінюються можливості досягнення поставленої мети; 2) організаційне планування, коли визначаються всі умови, обставини та організаційні різновиди майбутньої діяльності; 3) планування виконання -полягає в мисленевій побудові системи діяльності та її компонентів; 4) планування самоконтролю - оцінювання та зіставлення одержаних результатів, регулювання подальшого ходу розслідування.

Таким чином, у найбільш широкому сенсі під конструктивною діяльністю розуміють планування дій для досягнення мети. У зв'язку з цим конструктивна діяльність завжди тією чи Іншою мірою є попереднім мисленевим уявленням ходу І результатів дій та обов'язковим компонентом будь-якого виду діяльності.

Але конструктивна діяльність у юридичній практиці має свої відмінності: елемент передбачення завжди охоплює лише певну частину чи етап досягнення загальної мети. Така особливість визначається пошуковим характером пізнання, де кожен новий факт може змінювати, доповнювати уявлення, що склалося, змінювати планування наступних дій.

Конструктивна діяльність нероздільно пов'язана з комунікативною. Планування майбутніх взаємовідносин дозволяє завчасно вивчити їх суб'єктів, визначити лінію власної поведінки, висунути гіпотези щодо можливої поведінки Інших осіб, визначати декілька варіантів своєї поведінки залежно від можливих змін ситуації, деталізувати проміжні та кінцеві цілі спілкування тощо.

У юридичній діяльності слід завжди мати на увазі необхідність конструювання та його обов'язкового сполучення з іншими компонентами психологічної структури. Без урахування цього не може бути досягнута загальна мета. Під час аналізу помилок пізнання видно, що вони значною мірою є результатом ігнорування чи неповного здійснення конструктивної діяльності, що може мати місце як при мисленевому відтворенні майбутніх дій по досягненню результату, так і в прийнятті рішення за результатами аналізу та синтезу зібраних фактів.

Юридична діяльність не обмежується лише пізнанням та комунікативними зв'язками. Обов'язковими є розробка та вживання активних заходів для ліквідації фактів порушень закону, покарання та ізоляції від суспільства злочинця, для унеможлив-лення повторення порушень закону. Усе це є проявами конструктивної діяльності у юрисдикційному процесі, спрямованої на прийняття позитивних рішень, зумовлених як правами, так і обов'язками відповідної уповноваженої державою особи.

Особливість конструктивної діяльності виявляється також у тому, що вона в усіх випадках регламентована законом. Для прийняття рішення на провадження певних дій завжди необхідне попереднє з'ясування їх порядку та умов відповідно до правових норм. Як стверджує А. В. Дулов, конструктивна діяльність є мисленевим співставленням ситуації з певною нормою закону, прийняття рішення про можливість (необхідність) застосування передбачених нею повноважень. Найбільшою мірою конструктивна діяльність знаходить застосування при співвідношенні конкретної ситуації (пізнання обставин злочинних дій) з нормою кримінального закону, при вирішенні питання про винність особи, при визначенні міри покарання. Цей аспект конструктивної діяльності у найбільш завершеному вигляді реалізується у вироку суду.

Одним із обов'язкових компонентів психологічної структури юридичної діяльності є комунікація - професійне спілкування. Основою вирішення будь-яких складних завдань у більшості галузей науки і практики є кооперація зусиль, тобто одночасно здійснювана взаємодія, що може бути досягнуте тільки завдяки спілкуванню. При спілкуванні люди обмінюються інформацією, здійснюють необхідний вплив один на одного, навчаються та обмінюються досвідом. Дуже часто досягнення мети неможливе без попереднього впливу однієї особи на іншу, без попередньої складної комунікативної діяльності. За словами О.О. Бодальова. пізнання та взаємний вплив людей один на одного - обов'язковий елемент будь-якої свідомої діяльності.

В комунікативній діяльності можна виділити деякі загальні елементи, пізнання яких дозволяє більш повно вивчати особливості комунікації в конкретній галузі. Якщо комунікативні зв'язки між людьми розглядати за загальними принципами процесу передачі та отримання інформації, то ці елементи будуть такими:

1) джерела передавання інформації. У процесі спілкування кожна з сторін є джерелом інформації для іншої, причому ця інформація надзвичайно різноманітна - вона надходить не тільки за допомогою слова, але й від особливостей мовлення (швидкість, модуляції та тембр голосу тощо) та зовнішнього вигляду людини, її одягу, міміки, пантоміміки тощо;

2) канали передавання інформації- згідно з раніше сказаним, залежно від умов може використовуватись один або ж декілька з них. Так, фахівець може прагнути сприйняти інформацію лише через зміст мови або ж доповнює її "зчитуванням" не-вербальних сигналів, одночасно використовуючи ще й письмові зображення, пред'явлення певних об'єктів тощо;

3) канали прийому інформації- людина здатна сприймати інформацію, що надходить від різних органів відчуття, тобто активно й одночасно користуватись одним каналом чи декількома. Повнота сприймання інформації у даному випадку прямо зумовлюється кількістю каналів, через які йде сприймання;

4) контроль як за передачею інформації, так і за ЇЇ отриманням -здійснюється за допомогою так званого "зворотного зв'язку". Зворотний зв'язок при спілкуванні забезпечується одержан-ням інформації від особи, яка є партнером по спілкуванню. Це можуть бути реакції у формі словесного підтвердження розуміння переданої інформації, а також певних невербальних проявів. Причому зворотний зв'язок не обов'язково означає згоду з інформацією, реагування може бути й негативним;

5) переробка інформації, що здатна видозмінювати сутність самого спілкування, збільшувати чи зменшувати можливості взаєморозуміння один одного, створювати умови для продовження спілкування або ж його згортання чи повної відмови від нього.

Однією з характерних особливостей комунікації в юридичній діяльності є те, що вона реалізується не тільки в теперішньому часі, а й значною мірою орієнтована на майбутнє. Це не тільки процес обміну інформацією, "взаємодія зараз", вона визначає певне ставлення до особи надовго. З урахуванням теперішнього (чи минулого) ставлення відбувається оцінювання конкретної поведінки, повідомлюваних фактів та доказів.

Проблема комунікативних зв'язків має велике значення для здійснення правоохоронних та правозастосовних функцій. Стосунки між слідчим і підозрюваним, між судом і звинувачуваним та їх вплив на вирок повинні ретельно вивчатися, бо без цього неможливо правильно зрозуміти всі особливості перебігу психічних процесів кожного з учасників. Без розуміння відносин, що складаються на різних етапах діяльності, не можна також достатньо обґрунтовано аналізувати весь процес взаємодії та конкретні дії по встановленню об'єктивної істини, шляхи і засоби ресоціалізації правопорушників (злочинців) та вирішувати інші завдання правосуддя.

Комунікативний процес завжди є взаємовпливом, взаємодією людей, причому стосовно юридичної діяльності в цілому йому притаманний високий рівень регламентації та контролю. Відносини регламентуються таким чином, щоб забезпечувався в основному односторонній психологічний вплив (від суб'єкта діяльності до її об'єкта), щоб захистити фахівців-юристів від спроб тиску, шантажу та провокацій з боку зацікавлених осіб. Цій меті слугують певні процесуальні норми, надані працівникам владні повноваження та професійно-психологічна підготовка, спрямована на формування необхідних властивостей і якостей. З урахуванням зазначеного, процес комунікативної взаємодії повинен свідомо регулюватися в односторонньому порядку, що не виключає, а навпаки, передбачає накопичення професійного досвіду, збагачення позитивних якостей особистості фахівця в результаті спілкування з особами - носіями негативних якостей, пізнання негативних аспектів життя.

Специфічною особливістю комунікації в юридичній діяльності є також її примусовий характер: об'єкти часто залучаються до взаємодії без урахування наявності у них такого бажання; закон зобов'язує їх робити це під загрозою застосування певних санкцій, що не може проходити безслідно, особливо на початкових стадіях спілкування. На усвідомлення примусовості впливає, підсилюючи його, наявність упередженого ставлення до правоохоронних органів у цілому, причини якого ми не будемо тут аналізувати. Упередженість, у свою чергу, зростає внаслідок нерівноправності в спілкуванні, наявності утиску особистих прав, що зумовлюється суттю слідчих, судових та інших дій, та залежності об'єктів взаємодії від її суб'єктів.

Слід ураховувати, що в професійному спілкуванні відбувається не тільки вивчення певною посадовою особою об'єкта, а й останній дуже уважно слідкує за поведінкою працівника (особливо це стосується підозрюваних, звинувачуваних), а інколи й спеціально збирає інформацію про нього. Специфічний стан цих осіб, специфічні цілі та умови спілкування, наявність визначених процесуально чи непроцесуально форм спілкування -все це неминуче призводить до вельми загостреного сприйняття інформації і може породжувати відповідний стиль і тактику взаємодії, що виявляється в конфліктності.

Наявність у психологічній структурі конструктивної діяльності не виключає діяльності організаційної, що спрямована на створення оптимальних умов для здійснення інших компонентів діяльності. її необхідність визначається такими особливостями здійснення юридичної праці:

1) множинність та багатоплановість-встановлення фактів, їх аналіз, прийняття рішення, здійснення виховних та профілактичних функцій тощо. Усе це стає можливим лише за умови строгої організації, тобто узгодження та координації дій всіх учасників цього процесу;

2) пошуковий характер пізнання - ніколи не можна точно прогнозувати, яким чином та які саме факти будуть встановлені; факти не просто вивчаються, їх спочатку потрібно віднайти, причому часто при протидії зацікавлених осіб;

3) висока інтенсивність мислительного процесу, що характеризується необхідністю вирішення численних завдань за короткий проміжок часу;

4) циклічність, різний ступінь напруженості й інтенсивності діяльності, що призводить до нерівномірності повсякденного навантаження (розумового та фізичного).

За відсутності організаторської діяльності зазначені умови можуть призвести до небажаних наслідків, зокрема, до змін в особистості та неможливості ефективно здійснювати професійні функції.

Стосовно кожного компоненту юридичної діяльності організація проявляється по-різному. Так, організація пізнання означає впорядкування процесу сприймання й переробки інформації, що надходить, створення умов для її збереження та систематизації. Залучення інших осіб потребує забезпечення їм відповідних умов та здійснення загального керівництва, оптимального розподілу функцій. Особливої уваги потребує самоорганізація - визначення загальної та часткових (проміжних) цілей, оптимальної послідовності дій, врахування індивідуально-психологічних особливостей динаміки процесу працездатності тощо. Здійснення організаторської діяльності передбачає також наявність умінь розчленувати кожну дію на відповідні складові елементи, що є неодмінною умовою організації діяльності інших осіб, контролю за їх діями. Організація виявляється також у керівництві процесом комунікації на будь-якому етапі правоохоронної та правозастосовної діяльності.

Одним із допоміжних компонентів структури юридичної діяльності є профілактика - правове виховання громадян для попередження порушень закону та вплив на правопорушників (злочинців) із метою недопущення ними протиправних дій надалі. У більш загальному плані профілактична діяльність може вважатись різновидом виховання, в якому цілі, умови та об'єкт мають свою специфіку; відрізняються й принципи такої виховної роботи. Це зумовлюється, насамперед, особливими якостями людей, що є носіями негативних рис характеру і антисоціальних установок.

При здійсненні профілактики вплив може спрямовуватися на конкретну особу (правопорушника), на групу людей, на суспільство в цілому. Це потребує збору та розробки певних матеріалів, здійснення загально профілактичних заходів, організації та керівництва діяльністю громадських організацій тощо.

Всі види профілактичного впливу на осіб із антисоціальною спрямованістю можна поділити на такі групи:

1) вплив при проведенні дізнання, на стадії досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи - здійснюється працівником органу дізнання, слідчим, прокурором та судом, а також особами і соціальними групами, що залучаються до даної діяльності, з обов'язковим врахуванням специфічних умов та процесуальної регламентації;

2) вплив в установах виконання покарань;

3) вплив у трудових колективах, де перебуває особа після відбуття покарання - як сукупність зусиль адміністративних органів, громадських організацій, колективу в цілому та окремих його представників.

З урахуванням існуючих відмінностей на різних етапах здійснення правосуддя і неоднакових можливостей по реалізації виховної функції, слід розрізняти: загальні цілі профілактичної діяльності та конкретні цілі профілактичної діяльності на даній стадії здійснення правосуддя. У свою чергу, конкретні цілі характеризуються процесуальними умовами даної стадії, кінцевими завданнями, тривалістю контакту з об'єктами профілактичного впливу, умовами цього контакту та низкою інших обставин. Виховна (профілактична) функція має різний обсягу діяльності посадових осіб, але вона завжди присутня і є обов'язковим компонентом юридичної діяльності.

Суттєвою особливістю юридичної діяльності є те, що вона майже в усіх випадках потребує відповідного закріплення, засвідчування одержаних у процесі пізнання фактів. Істина встановлюється не лише для досягнення певної віддаленої мети (суспільного розвитку наукового прогресу тощо) чи задоволення власної зацікавленості, але задля переконання інших осіб у існуванні певних фактів, для можливості перевірки правильності прийняття певних рішень на основі даної суми фактів. Усі досягнуті результати повинні бути закріплені, збережені для їх сприймання та оцінки в подальшому: діяльність не завершується збором фактів, вони переходять від однієї особи до іншої, від однієї стадії юридичного процесу до наступної. Пізнання є не самоціллю, а лише засобом досягнення мети.

Засвідчувальна діяльність супроводжує не тільки процес пізнання істини, але й прийняття та реалізацію рішень, пов'язаних із правовими повноваженнями суб'єктів юридичної діяльності. Обов'язковість дотримання законів (Конституції України, КК та КПК України), обмеження прав людини, утому числі позбавлення її свободи, потребує виключної уважності та виваженості. Письмове засвідчення (аналіз фактів та співставлення їх із нормами закону) покликане гранично обмежувати можливість прийняття помилкового рішення під впливом негативного емоційного стану чи будь-якої іншої причини, а також полегшує наступний процес перевірки правильності збору й оцінки фактів (доказів).

Таким чином, засвідчувальна діяльність полягає в наданні всій одержаній інформації спеціальних, передбачених законом форм (протокол, постанова тощо), причому найбільше значення вона має в слідчій та судовій діяльності як найбільш процесуально регламентованих. При здійсненні засвідчувальної діяльності слід враховувати такі психологічні чинники:

1) надходження Інформації відбувається, як правило, в ситуації зовнішньомовної взаємодії та розуміння. Тому професійно значимою рисою фахівця-юриста є професійна культура мовлення, яка полягає в чистоті мови, точності побудови речень, володінні тембровими та інтонаційними характеристиками, відсутності формально-суттєвих, лексичних та артикуляційних дефектів;

2) досить часто викривлення інформації, її спотворення виникає через неправильне розуміння жаргонних висловів і сленгів, притаманних певним соціальним прошаркам та групам. Необхідно врахувати також національні діалекти, звичаї та ритуали спілкування;

3) особливі вимоги висуваються до процедури оформлення процесуальних документів: а) бездоганність мислення у граматичному, стилістичному, юридичному відношенні, лаконічність висловлювань; б) збереження особливостей лексикону співбесідника, при можливості - коментування інтонаційних характеристик мови та їх мімічного супроводу; в) небажаність одночасного вислуховування та запису, оскільки графічне оформлення думок не тільки потребує переключення уваги (це не автоматична діяльність), але й перериває психологічний контакт.