Юридична психологія - Бочелюк В.Й. - 1.1. Психологія як наука. Предмет і завдання юридичної психології

1.1. Психологія як наука. Предмет і завдання юридичної психології

Внутрішній світ кожної окремої людини називають також суб'єктивним, підкреслюючи тим самим його приналежність конкретному суб'єкту, оскільки сприймає, мислить, переживає завжди певна людина. Є ще одне позначення внутрішнього, суб'єктивного світу людини — психологічний світ, психологія людини. Усі ці поняття в даному контексті синонімічні. У буденному житті для позначення реальності внутрішнього світу користуються також поняттям "душевне життя людини". Душевне життя людини, або ЇЇ внутрішній (суб'єктивний) світ,— це специфічна галузь науки психології.

Внутрішнє життя людини надзвичайно різноманітне. У своїй свідомості людина зберігає образи світу, в якому вона живе, має уявлення про оточуюче, розуміє й пояснює природний і соціальний світи. Інакше кажучи, людина особисто формує свій світогляд: картину світу і образ самої себе (образ Я) у цьому світі. Але образ світу у людини відрізняється від образу, створеного в природознавстві і суспільствознавстві. І не тому, що у даного індивіда він незрівнянно менш повний, менш адекватний і розчленований. Людські образи, уявлення і думки, за визначенням О.Н.Леонтьєва [18], упереджені, вони пронизані емоціями, відчуттями, переживаннями. У виразі "суб'єктивний світ людини" є ще один відтінок: людське сприйняття зовнішнього світу — це живе, емоційно забарвлене сприйняття, яке залежить від бажань, що є у суб'єкта, настроїв, що нерідко призводять до спотворення істинної картини навколишнього світу. Неможливо уявити собі людину, позбавлену відчуттів і переживань. Наш внутрішній досвід вчить, що предмети, які не викликають емоційного відгуку в нашій душі, залишають нас байдужими, сприймаються як зовнішній фон.

Саме наявність вищих відчуттів — сорому, розкаяння, совісті, любові і т. ін. — відрізняє людину від тварини. Цікаво, що упередженість розуму людини стала непереборною перешкодою на шляху створення штучного інтелекту, відтворюючого мислення людини. "Розумні" машини можуть багато що: швидко рахувати, перебирати безліч варіантів і знаходити оптимальні, реалізувати складні програми, але вони нездатні відчувати і переживати. Але розум і відчуття не вичерпують всього різноманіття внутрішнього світу людини. Людина мислить і ліс ради чогось; одна і та ж подія може глибоко торкнутися її відчуттів, а може залишити байдужим. Є ще один пласт нашого душевного життя, який пояснює складність людської поведінки, — це людські бажання, прагнення, наміри, інтереси, потреби. Ми завжди чогось хочемо і до чогось прагнемо. Потреби, інтереси, ідеали складають рушійні сили людської поведінки, активність устремлінь.

Внутрішнє життя людини усвідомлене. Людина усвідомлює свої думки, відчуття, цілі, вчинки. У свідомій вольовій поведінці вона здійснює владу над собою, підпорядковує одні мотиви іншим, ставить належне вище бажаного. У свідомості людини представлені інші люди, вона сама, її місце в співтоваристві.

При цьому людина стикається і з такими діями, про які вона не може дати собі ясну відповідь, рушійні причини яких не представлені в її самосвідомості. Психологічний світ людини включає в себе і несвідомі явища. До їх числа відносяться ваблення, звички, інтуїція тощо. Кожний з нас в тій чи іншій мірі замислювався над діями, спонукальна причина яких нам недостатньо зрозуміла.

Ці явища складають психологічний зміст життя людини. Кожний з психічних процесів певний внесок в багатство внутрішнього світу, визначає специфіку проявів людської суб'єктивності.

Психологічний світ кожної окремої людини унікальний і неповторний, він даний йому в безпосередньому досвіді переживань. Внутрішнє життя є те, що пережите людиною, що складає його особистий суб'єктивний досвід. Але, можливо, психологічний світ замкнутий в собі, і є лише сукупністю явиш свідомості, невидимих іншим.

Буденне життя людини пронизано безліччю психологічних зв'язків і відносин з іншими людьми і є основою для виникнення так званої побутової психології. Побутову психологію називають також донауковою, підкреслюючи тим самим, що вона передує психології як науці. Проте, вони існують одночасно. Носіями побутової психології є конкретні люди; кожний з нас свого ролу психолог. Звичайно ж, всі люди розрізняються в плані психологічної прозірливості та життєвої мудрості. Одні вельми проникливі, здатні по ледве уловимих нюансах (виразу очей, позі та т. ін.) проникнути в настрій, стан, наміри людини. Інші не відрізняються такими здібностями, менш чутливі до внутрішнього стану співбесідника; їх психологічний досвід не такий багатий. При ньому необхідно підкреслити, що немає жорсткої належності між психологічною прозорливістю і віком людини: с діти, що добре орієнтуються в суб'єктивних властивостях однолітків, батьків, педагогів, і с дорослі, що погано розуміють внутрішні стани інших людей.

Основу побутової психології складають спільна діяльність, спілкування, реальні взаємостосунки людей. Джерелом побутової психології завжди с ті люди, з якими ми безпосередньо стикаємося. Необхідність погоджувати свої дії з діями іншого, розуміти не тільки значення слів мови, а й контекст вислову, "прочитувати" в поведінці і зовнішньому вигляді іншого Його наміри та настрій спонукає людину виділяти і фіксувати багатогранні прояви внутрішнього життя.

Спочатку знання побутової психології існують невідривно від діяльності та поведінки людини, конкретне психологічне знання ніби вплетене в живу тканину дії і вчинку. У подальшому суб'єктивні стани одержують своє віддзеркалення, починають існувати в людській мові. У мовних значеннях відбувається об'єктивування внутрішнього світу людини. У слові суб'єктивні переживання ніби відділяються від їх носія і стають доступними аналізу й осмисленню. З даною особливістю побутової психології ми стикаємося щодня. Наша мова містить велику кількість слів, що позначають психічні факти і явища. Безліч з цих слів складає понятійний апарат наукової психології. Звичайно, зміст термінів побутової психології і психологічної науки істотно відрізняється. Проте людина, що починає освоювати науку психологію, маг. як правило, свій життєвий досвід і уявлення про психологію.

Існування побутової психології ставить питання про її взаємостосунки з науковою психологією. Це питання, крім академічного інтересу, має і практичний сенс. Якщо об'єктивно наше життя пронизане психологічними зв'язками і відносинами, якщо існує в специфічних формах побутова психологія, а ми є її живими носіями, то цілком можливо допустити, що психологами ми стаємо (або не стаємо), засвоюючи психологічні уроки буденного життя. Адже називаємо ж ми психологом людину, яка володіє мистецтвом розуміти іншу людину, здатну виливати на інших, хоча добре знаємо — психологічної освіти вона не має. Нерідко знавці людської природи зовсім не знайомі ні з теоретичними основами, ні з практичними методами психології.

Особливе значення питанім про взаємостосунки побутової і наукової психології набуває в окремих професіях. Той або інший рівень психологічної культури юриста позначається на фізичному і психічному здоров'ї, продуктивності діяльності багатьох людей. У наукових роботах виділяють цілий ряд відмінностей, вкажемо на основні з них.

Існують відмінності в об'єкті побутової й наукової психології, тобто відмінності в тому, хто і що стає джерелом психологічних знань. Об'єктом побутової психології завжди виступають конкретні люди, з якими ми безпосередньо стикаємося. Індивідуальний психологічний досвід в основному і складений з досвіду спілкування та взаємостосунків з найближчим оточенням. Об'єкт наукової психології історично змінювався і включав багатоманітні прояви людської психіки.

Звідси слідує й інша відмінність побутової і наукової психології — відмінність у рівні узагальненості знань. Знання побутової психології приурочені до конкретних ситуацій і до конкретних людей, а тому мало узагальнені. Часто вони виражаються образно, метафорично. Знання наукової психології відрізняються узагальненістю, фіксують факти і закономірності поведінки, спілкування, взаємодії людей, їх внутрішнє життя. Як правило, вони виражені в поняттях. Поняття вказує на істотні й постійні властивості людської психології.

Побутові і наукові психологічні знання розрізняються також способами їх отримання. Побутові знання про психологію людини отримуються шляхом безпосереднього спостереження над іншими людьми і самоспостереження. Наукова психологія для отримання нових знань та їх логічної структуризації використовує цілий арсенал методів: цілеспрямоване спостереження, експеримент, тести, інтерпретацію текстів, методи практичної психології і т. ін.

Різноманіття методів отримання знань наукової психології призводить до ще однієї істотної її відмінності від побутової психології — до наявності обширного, різноманітного матеріалу, який відображає психологічні аспекти багатогранної життєдіяльності людини. Цей матеріал узагальнений, систематизований, представлений в логічно не суперечливих конструкціях, поняттях, теоріях. Психологічній науці властива усвідомлена тенденція до розчленованого опису психологічної реальності. Знання побутової психології не систематизовані, фрагментарні, часто суперечать одне одному.

Істотно різні шляхи і способи передачі знань побутової і наукової психології. Можливості трансляції буденних психологічних знань від однієї людини до іншої, від старших до молодших вельми обмежені. Тут як не можна краще застосовано правило: кожен вчиться на своєму власному досвіді і на своїх помилках. З одного боку, існують труднощі вербалізації індивідуального психологічного досвіду, вираження суб'єктивних переживань у мові для їх передачі, а з іншою — присутня певного роду недовіра до істинності відомостей, що повідомляються. Сказане легко ілюструється одвічною проблемою батьків і дітей, старших і молодших, коли підростаюче покоління не визнає загальнозначущих цінностей, норм взаємостосунків, накопиченого досвіду старшого покоління.

Науково-психологічні знання вивірені і впорядковані в наукових теоріях, Описані в наукових працях. Існують соціально відпрацьовані та закріплені способи й форми поповнення і збереження, відтворення і передачі науково-психологічних знань: дослідні інститути, навчальні заклади, наукова література і т. ін.

Зіставлення можливостей побутової і наукової психології показує істотні переваги останньої. Для продуктивної взаємодії з іншими потрібні фундаментальні психологічні знання, які узагальнювали б відповідний досвід всього людського співтовариства, а не тільки особистий досвід. Разом з тим неприпустиме зневажливе відношення до побутової психології. Узагальнений і науково виражений досвід сумісної життєдіяльності людей одержує свою значущість, коли він "пропущений" через внутрішній досвід, коли він перетворився на особисте надбання.

Поняття і концепції наукової психології впливають на побутові уявлення людей про. своє психічне життя. У розмовну мову проникають наукові поняття психології, і люди починають виражати свої суб'єктивні стани через ці поняття. В першу чергу це ті поняття, які описують динаміку і напруженість психічного життя, такі як "комплекс", "стрес", "компенсація", "заміщення" і т. ін. Великий вплив на буденну свідомість зробили, наприклад, роботи відомого психолога і лікаря, засновника психоаналізу З.Фрейда. Люди, які ознайомилися з його вченням про неврози, стали пояснювати свою поведінку, свої внутрішні переживання термінами і конструкціями психоаналітичної теорії, внаслідок цього практикуючі психотерапевти зафіксували істотне зростання відповідних неврозів.

З обмеженням предмета і появою спеціальних методів його дослідження пов'язані істотні відмінності наукової і побутової психології: 1) звідки і яким чином отримуються психологічні знання; 2) у яких формах вони зберігаються і 3) завдяки чому передаються, відтворюються.

Таким чином можливо дійти висновку про те, що побутова і наукова психологія відрізняються за п'ятьма основними параметрами (див. рис. 1.1):

Наукова ж психологія, як і всяка наука, прагне до узагальнень. Для цього вона використовує наукові поняття. Визначення понять — одна з найважливіших функцій науки. У наукових поняттях відображаються найістотніші властивості предметів і явищ, загальні зв'язки та співвідношення. Наукові поняття чітко визначаються, співвідносяться одне з одним, зв'язуються в закони.

Потрібно відзначити одну особливість наукових психологічних понять: вони часто співпадають з побутовими за своєю зовнішньою формою, тобто, просто кажучи, виражаються тими ж словами. Проте внутрішній зміст, значення цих слів, як правило, різні. Побутові терміни зазвичай більш розпливчасті й багатозначні.

Таким чином, досвідом побутової психології с індивідуальний досвід зі всіма його нюансами. Формується він випадково, і психологічні знання, необхідні людині для життя, використовуються з нього, як правило, інтуїтивно і несистематично. Наукова психологія базується на досвіді, який із самого початку є абстрагованим від багатьох деталей, понятійно-оформленим. Інші й шляхи, методи пізнання — цілеспрямованого, систематизованого, інструментальний оснащеного. Для наукового психолога вдала здогадка стає гіпотезою, що допускає експериментальну перевірку. Звичайно, експеримент можливий також у побутовій психології, і люди часто вдаються до цього ефективного засобу отримання необхідної інформації (не чекаючи відповідного випадку, а активно організовуючи його). Проте науково-психологічні експерименти відрізняються не тільки більшою строгістю своїх гіпотез, а й умовами проведення. У сучасній психології ці умови нерідко відокремлені від життєвої конкретності і навіть можуть спотворювати її. Відрізняються і результати експериментів: ученим нерідко доводиться відмовлятися від власних буденних уявлень.

Слід звернути увагу на те, що, по-перше, в наукових описах психічних явищ дослідники використовували свій особистий досвід. Проте головна цінність цих описів полягає не тільки в їх проникливості і детальності, а у тому, що вони виявилися вдалими узагальненими схемами для постановки науково-дослідних задач.

Друга відмінність побутових психологічних знань полягає у тому, що вони носять інтуїтивний характер. Це пов'язано з особливим способом їх отримання: вони отримуються шляхом практичних проб. Подібний спосіб особливо виразно помітний у дітей. Часто педагоги і тренери знаходять ефективні способи виховання, навчання, тренування, йдучи тим же шляхом: експериментуючи і вміло помічаючи щонайменші позитивні результати, тобто в певному значенні "йдучи на дотик". Нерідко вони звертаються до психологів з проханням пояснити психологічне значення знайдених ними прийомів.

На відміну від цього наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені. Звичний шлях полягає у висуненні словесно формульованих гіпотез і перевірці логічно витікаючих з них наслідків.

З викладеного можна зробити висновок, що обширний досвід побутової психології зберігається й існує відповідно до тих видів практики, з яких він одержаний і які він знаходить.

Наукова психологія систематизує знання у формі логічних несуперечливих положень, аксіом і гіпотез. Знання спрямовано акумулюються, служать базою розширення та поглиблення знайдених закономірностей, і відбувається це саме завдяки наявності спеціальної наочної мови.

Не слід розуміти точне визначення предмета наукової психології як обмеження її дослідницьких можливостей. Наприклад, наукова психологія активно вторгається в житейський досвід, справедливо претендуючи на нове освоєння суспільного фактичного матеріалу. Закономірні, тому постійні вимоги точно користуватися наявним понятійним апаратам (і лише ним), це захищає досвід від "засмічення" побутовими асоціаціями.

Третя відмінність полягає в способах передачі знань і навіть у самій можливості їх передачі. У сфері практичної психології така можливість вельми обмежена. Це безпосередньо витікає з двох попередніх особливостей побутового психологічного досвіду — його конкретного й інтуїтивного характеру.

Накопичення і передача наукових знань можлива завдяки тому, що ці знання кристалізуються в поняттях та законах. Вони фіксуються в науковій літературі і передаються за допомогою вербальних засобів. Таким чином, буденні психологічні знання, здавалося б, легко доступні. Поради людей, відточені афоризми мислителів містять згустки побутового досвіду. Проте скористатися цим досвідом не просто: буденні знання не фіксують реальних умов, в яких вони були одержані, а ці умови є вирішальними при спробі використовувати відоме іншою людиною і в новій ситуації. Тому так часто помилки батьків повторюються їх дітьми. Власний досвід, що співвідноситься з своїми можливостями і специфічними умовами, доводиться переживати і накопичувати наново. Інша справа — досвід наукової психології. Хоча він і не такий обширний як побутовий, зате містить інформацію про умови, необхідні й достатні для відтворення тих або інших явищ. Одержані знання впорядковані в наукових теоріях і передаються шляхом засвоєння узагальнених, . логічно зв'язаних положень, які служать підставою для висунення нових гіпотез. Завдяки розвитку експериментального підходу науковий досвід містить факти, недоступні побутовій психології.

Четверта відмінність полягає в методах отримання знань у сферах побутової і наукової психології. У побутовій психології ми вимушені обмежуватися спостереженнями і роздумами. У науковій психології до цих методів додається експеримент.

Суть експериментального методу полягає у тому, що дослідник не чекає збігу обставин, в результаті якого виникає явище, що цікавить його, а викликає це явище сам, створюючи відповідні умови. Потім він цілеспрямовано варіює ці умови, щоб виявити закономірності, яким дане явище підкоряється. З введенням у психологію експериментального методу психологія сформувалася в самостійну науку.

Нарешті, п'ята відмінність, і разом з тим перевага, наукової психології полягає у тому, що вона має в своєму розпорядженні обширне, різноманітне накопичення унікального фактичного матеріалу, недоступному у всьому своєму обсязі жодному носію побутової психології. Матеріал цей накопичується і осмислюється, зокрема в спеціальних галузях психологічної науки.

Отже, наукова психологія є системою теоретичних (понятійних), методичних і експериментальних засобів пізнання й дослідження психічних явищ (донаукових), вона є переходом від необмеженого і,різнорідного опису цих явищ до їх точного наукового визначення, до можливості методичної реєстрації, експериментального встановлення причинних зв'язків і закономірностей, забезпечення спадкоємності результатів.

Тепер, коли ми переконалися в цілому ряді переваг наукової психології перед побутовою, доречно поставити питання: а яку позицію наукові психологи повинні зайняти по відношенню до носіїв побутової психології?

Уявимо собі поряд з освіченим фахівцем-психологом якого-небудь мудреця, що необов'язково живе сьогодні, якого-небудь старогрецького філософа.. Цей мудрець — носій багатовікових роздумів людей про долі людства, про природу людини, її проблеми, щастя. Фахівець-психолог — носій наукового досвіду, якісно іншого. Так яку ж позицію він повинен зайняти по відношенню до знань і досвіду мудреця? Питання це не безпідставне, воно неминуче рано чи пізно встане перед кожним фахівцем: як повинні співвідноситися у нашій голові, у нашій душі, у нашій діяльності ці дві позиції?

Існує помилкова позиція, яку, втім, нерідко займають психологи з великим науковим стажем. "Проблеми людського життя, — говорять вони, — ні, я ними не займаюся. Я займаюся науковою психологією. Я розбираюся в нейронах, рефлексах, психічних процесах, а не в муках творчості".

Чи має ця позиція деякі підстави? Зараз ми вже можемо відповісти на це питання: так, має. Ці деякі підстави полягають у тому, що згаданий науковий психолог вимушений в процесі своєї освіти зробити кроку в світ загальних понять.

Пошана і увага до побутового досвіду, його знання застережуть ще від однієї небезпеки. Річ у тому, що, як відомо, в науці не можна відповісти на одне питання без того, щоб не виникло десять нових. Але нові питання бувають різні. ї це не просто слова. У науці існували і існують, звичайно, цілі напрями, які не знаходили відповіді. Проте перш ніж остаточно припинити своє існування, вони якийсь час працювали вхолосту, відповідаючи на питання, які породжували десятки інших питань.

Розвиток науки нагадує рух по складному лабіринту з багатьма тупиковими ходами. Щоб вибрати правильний цілях, потрібно мати, як часто говорять, хорошу інтуїцію, а вона виникає тільки при тісному контакті з життям.

Таким чином, науковий психолог-юрист повинен бути одночасно хорошим побутовим психологом. Інакше він не тільки буде малокорисний науці, а й не знайде себе в своїй професії, просто кажучи, буде нещасний.

Отже, наукова психологія, по-перше, спирається на побутовий психологічний досвід; по-друге, "витягує" з нього свої задачі; нарешті, по-третє, на останньому етапі ним перевіряється.

Зв'язок наукової психології з практикою характеризується точністю постановки прикладних задач і методів їх рішення. Як правило, такі задачі породжувалися труднощами, які виникають у непсихологічних галузях, а їх усунення виходило за межі компетенції відповідних фахівців. Зазначимо також, що прикладні - галузі могли з'являтися незалежно від становлення загально психологічної науки.

Галузі психології можна розрізняти за декількома критеріями. По-перше, за сферами діяльності (зокрема професійної), потреби яких обслуговують, тобто за тим, що робить людина: юридична психологія, психологія праці, інженерна, педагогічна та ін. По-друге, за тим, хто саме цю діяльність виконує, є її суб'єктом і разом з тим об'єктом психологічного аналізу: людина певного віку (дитяча і вікова психологія), групи людей (соціальна психологія), представник тієї або іншої національності (етнопсихологія), пацієнт психіатра (патопсихологія) і т. ін. Нарешті, галузі психології можуть визначатися за конкретними науковими проблемами: проблема зв'язку порушень психіки з мозковими ураженнями (нейропсихологія), психічних і фізіологічних процесів (психофізіологія).

Зрозуміло, що, як уже вказувалося, психолог-практик — це не просто побутовий психолог. Звичайно, він далеко не завжди має готові зразки рішення задач і повинен вивчати, винахідливо використовувати повсякденний досвід, та все ж для нього цей досвід оформлений концептуально, а задачі досить чітко розділені на вирішувані і нерозв'язні. Слід підкреслити, що відносна автономія прикладних галузей від їх загальних психологічних підстав дозволяє встановлювати власні практичні зв'язки з іншими науками — соціологією, біологією, фізіологією, медициною та ін.

Нарешті, існують і такі психологічні тести, де грань між науковою й побутовою психологією важко встановити. Так, у керівництві по діловому спілкуванню даються конкретні практичні поради щодо адекватної соціальної поведінки, взаємодії з іншими: людьми, які роблять контакти успішними. З одного боку, це свого роду "підручники" побутової психології, з іншого — систематичний перелік результатів, що дає матеріал для наукового дослідження.

Таким чином, положення психологічної науки визначається її двома різноспрямованими традиціями. Перша з них — прагнення стати природничо-науковою дисципліною, друга — зайняти місце побутової психології. Обидві ці цілі незбагненні, але кожна з них породжує свої конкретні задачі.

З одного боку, в порівнянні з побутовою психологією наукова є спеціальною дисципліною, яка володіє понятійним і методичним апаратом для вивчення психічного життя людини, законів її* організації і розвитку. Точність і регулярність фіксації одержуваного досвіду, можливість строгої перевірки і направленого відтворення зближують її з природничими науками. З іншого боку, психологічна наука має особливості, пов'язані із специфікою об'єкта вивчення — його здібністю до внутрішнього віддзеркалення своїх станів. Буденні уявлення людини про себе, будучи засобами і результатами вирішення реальних життєвих задач, можуть бути стійкими й існувати незалежно від їх наукових пояснень. Гуманітарний аспект психології полягає не тільки у вивченні, а й у практиці створення цих уявлень як способів подолання конфліктних ситуацій, осмислення і продуктивного розвитку життєвого досвіду.

Наукова і побутова психологія, зберігаючи принципові відмінності, вступають у необхідні взаємні зв'язки. Психологічна наука, розвиток якої можна, вслід за Л. Є. Рубінштейном, представити у вигляді піраміди, сильна своєю основою. Побутове осмислення різноманітної психологічної реальності не зникає з появою спеціальної науки і є, навпаки, постійним джерелом її життєдіяльності. Разом з тим наукові досягнення активно проникають в буденне життя, пропонуючи нові, ефективні засоби запам'ятовування її законів, виховання і розвитку особистості.

Наукова психологія в цілому — це спроба усвідомити, регулярно осмислювати, відтворювати й удосконалювати існуючий і такий, що постійно розвивається, досвід психічного життя сучасної людини.

Юридична психологія (від лат. juris – право) — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих правом відносин. На початку свого виникнення під впливом розвитку експериментальної психології наприкінці XIX — початку XX ст. були проведені перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології. Основні зусилля були спрямовані на вивчення психології свідчень свідків і допиту (О. Провині, Р. Гросс, Д. Марбе, В. Штерн та інші), діагностики причетності до злочину (К. Юнг та ін.), судової і слідчої роботи, психологічних основ професійного відбору і навчання юристів (Р. Мюнстерберг). Дослідження з юридичної психології стали інтенсивно проводитися в 20-х pp. XX ст. Були виконані численні роботи щодо вивчення психології злочинців і ув'язнених, побуту злочинного світу, закономірностей формування свідчень свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії і методики судово-психологічної експертизи (О. Е. Брусиловський, М. Н. Гернет, М. М. Гродзинський, Я. А. Канторович, А. С. Тагер та ін.), проведені оригінальні дослідження по виявленню психологічними методами слідів злочину (О. Р. Лурія). Значно активізувалися наукові дослідження в галузі юридичної психології, уточнений її предмет, сформульовані юридичні принципи (А. В. Дулов, О. Р. Ратинов та ін.). Систему сучасної вітчизняної юридичної психології складають кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми злочинної поведінки і особистості злочинця; судова психологія, що охоплює широке коло питань, пов'язаних з судочинством; виправна психологія, яка вивчає проблеми виправлення правопорушників; правова психологія, яка вивчає правосвідомість, принципи її виховання та причини деформації. У юридичній психології застосовуються всі основні методи психології (експеримент, спостереження, бесіда, анкетування та ін.), розробляються і специфічні для даної галузі знань методи (наприклад, психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи і т. ін.).

Юридична психологія досліджує цілі і методи психологічного дослідження особистості як суб'єкта права.

Юридична психологія використовує методи і методологічні принципи загальної і соціальної психології. Структура ж юридичної психології, коло досліджуваних нею проблем визначаються логікою правового регулювання. Практичні рекомендації у юридичній психології строго співвідносяться з нормами матеріального і процесуального права.

Об'єктом вивчення юридичної психології є конкретні типи людей і їх спільності як суб'єкти правової активності в межах існуючих процесів правового регулювання.

Предметом юридичної психології є дослідження і виявлення психологічних фактів, закономірностей та механізмів реалізації людьми активності в області правотворчості і право реалізації, а також психологічне забезпечення праці юристів у різних сферах правової реальності.

До основних завдань юридичної психології відносяться:

по-перше, методолого-теоретичне: розробка відповідно до вимог загальної наукової методології і гносеології проблем об'єкта, предмета, методологічних принципів, історичного розвитку, категоріального апарату, структури і взаємозв'язку даної дисципліни з суміжними науками, створення соціально-психологічної методики дослідження проблем боротьби із злочинністю і психологічного забезпечення юридичної діяльності;

по-друге, аналітичне: дослідження психологічних закономірностей і механізмів розвитку правосвідомості, злочинних діянь індивідуального й групового характеру, психологічної сторони процесу виправлення засуджених, проблем ефективності психологічного забезпечення правового регулювання та формування особистості суб'єктів юридичної діяльності;

по-третє, прогностичне: вироблення науково обґрунтованих припущень про можливу динаміку детермінації, психологічні закономірності зміни правосвідомості й злочинності як соціальних явищ, про тенденції розвитку особистості окремих категорій злочинців і злочинних груп, експертно-психологічні оцінки та прогнозування ефективності правового регулювання;

по-четверте, практичне: розроблення і впровадження рекомендацій юридичної психології, спрямованих на підвищення ефективності правотворчої, виправної, правоохоронної й пенітенціарної діяльності, на професійний розвиток індивідуальних і колективних суб'єктів юридичної праці, участь фахівців-психологів у юрисдикційному процесі, в проведенні судово-психологічних експертиз, психологічного консультування і психокорекційної роботи з людьми з девіантною поведінкою.

Розглянуті основні завдання є віддзеркаленням загальних функцій юридичної психології, її подальший розвиток обумовлений зовнішніми соціальними замовленнями юридичної практики і внутрішніми наочно-логічними закономірностями.

Юридична психологія забезпечує розуміння юристами поведінки людини як суб'єкта правовідносин, виявляє особливості психічної діяльності різних суб'єктів правовідносин, їх психічних відносин в різних ситуаціях правозастосування і право охорони, сприяє розробці рекомендацій з удосконалення правового регулювання життя суспільства, сприяє пізнанню закономірностей взаємодії людини з навколишнім середовищем, вивчає особливості і умови формування соціально адаптованої і девіантної поведінки особистості, озброює юриста системним аналізом поведінки злочинця, структурним підходом до організації слідчої і судової діяльності органів правозастосування і правоохорони.

О.В.Тімченко [15] вказує на те, що на сучасному етапі розвитку юридичної психології можливо окремо виділити екстремальну юридичну психологію як науково-практичний розділ який вивчає психологічні закономірності діяльності правоохоронних органів при виникненні надзвичайних обставин і ситуацій, пов'язаних з підвищеним професійним ризиком, небезпекою для життя та здоров'я, та розробляє науково обґрунтовані заходи психологічного забезпечення професійної та функціональної надійності персоналу при виконанні задач в умовах, що потребують граничної мобілізації фізичних, психологічних і моральних якостей особистості.

Виділення екстремальної юридичної психології як окремого науково-практичного розділу юридичної психології він пов'язує з особливими морально-правовими аспектами діяльності правоохоронців в ризико-небезпечних ситуаціях оперативно-службової та службово-бойової діяльності.

Фактично екстремальна юридична психологія здійснює синтез основ психологічних знань з питань діяльності особистості в особливих умовах і основ норм права, які регулюють поведінку та взаємовідносини між індивідами, між особистістю та суспільством в умовах надзвичайних обставин і ситуацій.

При цьому предметом екстремальної юридичної психології є вивчення загально психологічних закономірностей функціонування психіки та життєдіяльності індивіда в зоні граничних можливостей організму, особистості, групи, соціуму, а також удосконалювання управління та практичної діяльності правоохоронних органів у кризових та надзвичайних обставинах і ситуаціях.

Виходячи з викладеного О.В.Тимченко визначає такі основні завдання сучасної екстремальної юридичної психології як окремої галузі юридичної психології:

— визначення оцінки напруженості праці та психофізіологічної "вартості" основних видів правоохоронної діяльності;

— визначення факторів професійної незадоволеності серед працівників правоохоронних органів України та основних функціональних порушень психічної сфери особистості, що виникають у правоохоронців в процесі оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

— вивчення психологічних особливостей дій працівників правоохоронних органів у ризиконебезпечних ситуаціях оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

— дослідження психологічного впливу різноманітних стрес-факторів оперативно-службової та службово-бойової діяльності на правоохоронців;

— розроблення новітніх методів і психотехнологій в межах екстремально-психологічної підготовки правоохоронців;

— удосконалення професійно-психологічної підготовки персоналу, працівників правоохоронних органів України щодо забезпечення особистої безпеки та виживання в ризиконебезпечних ситуаціях оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

— вивчення психологічних особливостей забезпечення правопорядку в умовах надзвичайних обставин і ситуацій;

— вивчення психологічних особливостей управління працівниками правоохоронних органів у кризових та надзвичайних обставинах і ситуаціях;

— психологічне забезпечення переговорної діяльності при проведенні контр терористичних операцій та звільненні заручників;

— психологічний супровід попередження та припинення групових порушень громадського порядку;

— діагностика, профілактика та корекція негативних психічних станів, що виникають у правоохоронців під впливом ризиконебезпечних ситуацій оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

— надання екстреної психологічної допомоги правоохоронцям, які зазнали сильного психотравмуючого впливу при виконанні професійних обов'язків;

— розроблення сучасних методів постекстремальної роботи з правоохоронцями, психологічне забезпечення відновлю вального періоду діяльності особового складу після виконання складних задач оперативно-службової та службово-бойової діяльності;

— розроблення сучасних методів надання психологічної допомоги правоохоронцям, які застосували табельну зброю та спеціальні засоби для припинення правопорушень;

— організація психологічної допомоги пораненим працівникам та членам їх сімей, а також членам сімей загиблих правоохоронців при виконанні службових обов'язків.

Методологічну основу екстремальної юридичної психології можуть скласти концептуальні підходи щодо вивчення психологічного (професійного) стресу (В.О. Бодров, Л.О. Китасв-Смик, А.Б. Леонова, Н.І. Наєнко, Г.