Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 1. РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНІХ СУСПІЛЬСТВ

1. РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНІХ СУСПІЛЬСТВ

Українському народові дісталася величезна культурна спадщина від своїх попередників. Чисельні народи проходили з Азії на захід чорноморськими степами. І якою б жахливою не була та чи інша навала, ніколи вона не призводила до винищення всього населення. Школи не рвався зв'язок поколінь. Від одного покоління до іншого передавалися господарські традиції, культурні зв'язки, релігійні звичаї та обряди.

Територія, на якій постала східно-слов'янська цивілізація, являла собою терен перехрещування культурних, політичних і, звичайно, релігійних впливів між Сходом і Заходом. Ця цивілізація зберегла і трансформувала в собі здобутки різних культур. Вона мала всі можливості для того, щоб розвивати в себе багату культуру, побудовану на слов'янському грунті шляхом синтезу обох цих впливів.

Шлях формування релігійної свідомості: від чуттєво-надчуттєвого до теїстичного типу надприродного

В релігії того чи іншого суспільства по-своєму відображався життєвий досвід людей, зберігалася система емоційно-образних уявлень і переживань, норм людського буття. Однак всі релігії виконували одну й ту ж культурно-історичну роль. Вони виступали засобом соціальної регламентації та регуляції, засобом збереження й упорядкування традицій, звичаїв і обрядів. Щоб зрозуміти світосприймання, характерне для тогочасних суспільств, потрібно усвідомити властиві їм проблеми, що були в тодішньому способі виробництва. Розклад традиційних форм виробництва та суспільного устрою завжди супроводжував зміни в релігійному світогляді. Коли відбувається розклад традиційних ідей і вірувань, тоді розвивається пошук нових форм думки, виникають прагнення до нових споглядань. Але старі релігійні традиції та вірування не знищуються, не зникають безслідно, а переходять до нової системи релігійних поглядів, адаптуються там і набувають нової значимості. Релігійна свідомість народу проходить складний шлях свого формування від чуттєво-надчуттєвого типу надприродного (фетишизм, тотемізм та ін.) через анімізм, потім через демонічний тип, провідною ідеєю якого є віра в духів, до теїстичного типу надприродного, в центрі котрого перебуває постать Бога.

Однією з найбільш істотних рис, якими відрізняються образи богів від образів фетишів, тотемів, душ і духів, є їхній двоїстий характер: у фантастичних уявленнях про надприродне тепер відображаються не тільки таємні сили природи, а й стихійні історичні сили, а важливою особливістю образів богів є їхня творча функція. Якщо, наприклад, надприродне як чуттєво-надчуттєве могло оберігати від захворювань чи викликати дощ, бути покровителем при полюванні чи носієм життя, якщо пізніше духи запліднювали тварин і рослини, були господарями гір, лісів, вод тощо, але не створювали ні вод, ні рослин, ні тих чи інших явищ довкілля, то боги творять предмети, явища й світ у цілому (Лобовик Б. А, Религиозное сознание и его особенности. — К., 1986. — С.201—203). Поклоніння "вищим силам" приводить до створення образу бога як вищої істоти. І з історичною зрілістю релігій ідея Бога перемагає все демонічне, однак не звільняється від нього повністю, а трансформує його в собі. Такий тернистий шлях у розвитку й становленні релігійної свідомості пройшов і український народ, увібравши в себе всі риси, характерні для тих стародавніх суспільств, що існували на його теренах.

Поставали і сходили з історичної арени України могутні цивілізації кіммерійців, скіфів, сарматів, готів, гуннів та інших народів, та не загубилося у віках їхнє багатоманітне культурно-релігійне надбання, а через релігію стародавніх слов'ян воно знайшло своє відображення в релігійній свідомості українського народу. Цікавою є думка Б.Ребіндера про те, що має існувати певна "національність завдяки землі'. Народ, котрий залишається на рідній землі і продовжує її обробляти, зберігає свою національність легше, ніж загарбник, який би він не був сильний та енергійний. Навпаки, "народ, який іде з рідної землі й оселяється, хоча б і в прекрасних умовах, на чужині, навряд чи збереже свої національні особливості". (Ребіндер Б. Влесова книга: Життя та релігія слов'ян. — К., 1993. — С.72—73.) Та слід зауважити, що ці "національні особливості", серед яких релігійність посідає одне з чільних місць, не відмирають, а перероджуються, інфільтруючись у менталітеті корінного населення. Таким чином, шляхом руйнації і синтезу світоглядних елементів відбувається формування нової ідеологічної системи.