Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Релігійні вірування кельтів

Кельти в першій половині V ст. до н.е. створили свій особливий стиль у культурі, що в археології носить назву латенського (від назви місця Ла-Тен, де знайдено залишки цієї культури). Прийшовши із Центральної Азії до Європи, кельти ще не мали власного пантеону богів. Для їхніх ранніх релігійних вірувань характерним було обожнення стихійних сил і природних явищ. Вони вірили, що за допомогою системи магічних дій та обрядів можна розмовляти з навколишнім світом.

Пантеон богів у кельтів сформувався шляхом синкретизму власних вірувань та елементів релігійної системи підкорених племен, у тому числі й деяких протослов'янських. У кельтських і слов'янських віруваннях можна побачити дуже багато спільного. Іноді важко відповісти на запитання, хто в кого запозичив ті чи інші культові елементи. Але тут чітко простежується наявність матеріально-ідеологічних взаємовпливів і єдність релігійних витоків.

Джерелом усього живого, символом Матері-Землі кельти вважали воду. В мові кельтів слово Русь означало воду. Це слово засвоєно в нас у назвах річок (Русиловка в Полтавській області), а також у слові русло, що означає середину річки.

Головним божеством кельтів, подібно слов'янському Перуну, був бог блискавки та грому Тараніс. Символом жіночого начала в природі була тріада богинь, які одночасно уособлювали і добро, і жорстокість. їхні зображення у вигляді дівчини, жінки, баби символізувало народження, життя й смерть.

Важливе місце в релігійних віруваннях кельтів посідає вшанування бога війни Белатукадора та пов'язані з ним воїнські обряди, серед яких центральне місце відводиться культу людської голови. Подібно до таврів (таври полоненим відрубували голови і, закріпивши їх на довгих палицях, установлювали на даху будинку з метою охорони від нападу ворогів), кельти черепами переможених у бою ворогів прикрашали свої будинки. Череп ворога мав нібито охороняти від злих сил. Ритуальним вогнищем закінчувалися похорони воїна. Разом з покійником кидали у вогонь його речі, худобу, іноді рабів. Смерть у бою була ідеалом кельтського воїна, іноді він усе життя готувався до неї.

У кельтів, як і в слов'ян, склалася своєрідна інституція жреців, пам'яті яких вони й довіряли всі свої закони, знання та вірування, через що і не залишили по собі письмових пам'яток. Римський диктатор, полководець Ю.Цезар у "Галльській війні" поділяє жреців кельтів на три групи. До першої він відносить ватів — віщунів. Другу групу складали в нього барди — поети, які прославляли богів. І, нарешті, третя група — друїди. Друїди займалися відправленням релігійних обрядів та жертвоприношенням. Вони мали абсолютну владу і були наділені правом виносити покарання, з яких найтяжче —- заборона брати участь у релігійних обрядах. Друїди — засновники своєрідної філософії, викладеної у вигляді загадок у віршованій формі. Разом з цим, у друїдів зберігаються елементи шаманства, характерні для ранніх релігійних вірувань: спілкування з душами померлих, з богами та наявність шаманського ритуалу, що полягав у перетворенні друїда на тотемну тварину, немовби символізуючи злиття мисливця і звіра. Та друїд — не просто шаман. Він і лікар-цілитель, що увібрав багатовіковий народний досвід і вільно оперує ним, і носій культури й духовності. Ось як характеризує друїдів Ю.Цезар: "Більше всього намагаються друїди переконати в безсмерті душі: душа, за їхнім вченням, переходить після смерті з одного тіла в інше, і вони думають, що ця віра переборює страх перед смертю і цим збуджує хоробрість. Окрім цього, вони багато говорять своїм молодим учням про світила та їхній рух, про велич світу й землі, про природу і про могутність та владу безсмертних богів" (Записки Юлия Цезаря и его продолжателей о галльской войне. — М., 1991. — С.112).