Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Боротьба православних у Галичині за відновлення православної єпархії

Крім страшного лихоліття, яке спіткало українську церкву в XVI ст., внаслідок її розкладу й деморалізації правом патронату, маємо й інші, героїчні сторінки в її історії цього періоду. Це боротьба православних українців Галицької єпархії за права своєї церкви, внаслідок якої було відновлено православну єпископську кафедру у Львові.

Після скасування в кінці XVI ст. Галицької митрополії утворилася Галицька єпархія, яка стала залежною від Київського митрополита і, без призначення на неї єпископа, управлялася митрополитами через своїх намісників, місцем перебування яких служив монастир у Галичі, так званий Клирос. Унаслідок зазіхань на цю єпархію католицьких ієрархів декретом короля Сигизмунда І в 1509 р. право обирати і поставляти намісників одержав католицький Львівський арцибіскуп. Це було зроблено з метою, "щоб схизматики легше приводилися до католицької віри" й "відверталися від своїх блуді в". Православні галицькі єпархії, всупереч канонам православної церкви і навіть польським державним законам, віддали під юрисдикцію католицького Львівського арцибіскупа.

Обставини українського життя в Галичині були нестерпні. Все українське боярство тут пропало в XV — XVI ст., землі їхні відійшли до польських колоністів. Ті, що зберегли свої маєтки, змушені були перейти на католицтво й спольщитися. Православним не давали ніде ходу, навіть православної присяги в судах не приймали. В цих умовах йшов процес масового покатоличення, як тоді говорили, "для розкоші панської, для лакомства нещасного". Дрібна шляхта, бідна й темна, не мала ні впливу, ні голосу. В королівських декретах православні церкви й священики називалися "синагогами" й "попами".

Боротьбу православних у Галичині за відновлення єпархії і призначення Київським митрополитом єпископа можна ототожнити з початком національного відродження галицького громадянства. Ця боротьба почалася з 1520-х років і закінчилася в 1535 р. обранням львівського міщанина Макара Тучапського і висвяченням його Київським митрополитом на єпископа Львівської єпархії. За привілей відновити єпископство галичани дали королеві Боні 200 волів, за те, що скасовано право католицького Львівського арцибіскупа на православну Львівську єпархію, дали ще 110 волів королю, королеві й усіляким панам і, зрештою, ще 140 волів, щоб король дав грамоту православному єпископу Тучапському. Львівські міщани-українці впродовж десятиліть добивалися, щоб було скасовано всілякі несправедливі заборони: православних не тільки не допускали до міської управи, а й не приймали до ремісничих цехів, їм не дозволяли мати шинків, торгувати, жити в місті, крім малого руського кварталу, з сусідніми провулками (нині вулиця Руська у Львові), не дозволялося поза цим кварталом ходити з церковними процесіями, проводжати покійників за церковним православним звичаєм.

Львівські українці добилися скасування цих заборон, діючи енергійно, за допомогою різних високопоставлених панів і через князя К.Острозького. Зрештою, здобули собі православного владику й посадили його у Львові (1539 р.). Після 150-річного скасування Галицьку православну єпархію було відновлено. Вона стала опорою національного життя в Галичині. По цьому відразу реформуються церковні братства з чітко вираженою програмою національного, культурного, духовного відродження. Братства служили як опорні бази для організації української людності. Львівські міщани, найбільш освічені й сильні, з досвідом громадської організації, дали початок національному рухові, залучаючи до нього рештки шляхти, українське духовенство. А відроджувати й будувати було що.

Серед духовенства та віруючих відчувався великий дефіцит духовної освіти. Занедбання духовного життя сприяло поширенню релігійного формалізму, домінуванню зовнішніх форм обрядовості. Занепад духовності став причиною зростання морального зловживання, зокрема в подружніх стосунках, родинному житті. Водночас поширювався фанатизм, нетолерантність до інаковіруючих.

В умовах права патронату ці негативні явища на додаток до того, що за королівськими призначеннями на вищі церковні посади ставилися недостойні особи, відігравали надзвичайно згубну роль: вони утворювали прірву між загалом віруючих і церковною ієрархією. Зовні, юридично права й привілеї православної церкви польська влада нібито зберігала. А практично все робилося для того, щоб усілякими способами внутрішньо підкопувати життя православної церкви, в чому владі активно допомагала католицька ієрархія з католицькою правовірною польською шляхтою.

Контрольні завдання і запитання

1. Розкажіть про наслідки католицького наступу на українське православ'я всередині XIV століття.

2. Яким було становище українського православ'я під владою Литовського князівства до й після Кревської унії 1385 року?

3. Охарактеризуйте правове становище православ'я в XVI столітті.

4. Яку шкоду православній церкві завдало патрональне право "подавання хлібів духовних і столиць духовних"?

Тематика рефератів

1. Варшавська конфедерація 1573 року.

2. Криза українського православ'я в XVI ст.: причини і наслідки.

3. Правовий стан і становище де-факто православної церкви шд час польсько-литовського володарювання на українських землях.

Рекомендована література

1. Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. — Нью-Йорк; С.Бавнд-Брук;Київ, 1990, — Т.І.

2. Грушевський М. Ілюстрована історія України. — Львів, 1913.

3. Історія Православної церкви в Україні. — К., 1997.

4. Історія релігії в Україні. — К., 1997. — Т.2: Українське православ'я.

5. Макарій (Булгаков). Исторія Русской Церкви: В 12 т. — СПб., 1882—1884.

6. Прыселков М.Д. Ханские ярлыки русским митрополитам. — Петроград, 1916.

7. Розвідки про церковні відносини в Україні-Руси XVI— XVII вв. — Львів, 1900. — Т.8.

8. Українська церква між Сходом і Заходом. — К., 1996.

9. Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні. — Рим; Нью-Йорк, 1965.

10. Frajdas Т. Kosciol Katolicki nа ziemiach ruskich Korony. — Wroclaw; Warszawa, 1983. — T.I.

11. Sliwa T. Kosciol wschodni w monarchii Jagiellonow W latach 1506—1596 // Historia Kosciola W Polsee. — Poznan, 1974.— Т.П.