Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Роль Теофана Прокоповича в організації богословської освіти

Як ми вже наголошували, помітну роль у формуванні позитивної традиції викладання богословського курсу в академії, у створенні системи академічного богослов'я відіграв Теофан Прокопович. На відміну від своїх попередників, він намагався чітко розмежувати, структурно відокремити богослов'я і філософське вчення. Вони відрізняються в нього і своїм об'єктом, і принципами, і методами. Так, якщо богослов'я має своїм об'єктом одкровення Боже, то раціональна філософія — логічні операції, натуральна — природне тіло, моральна — мораль і громадське життя людини. Богослов'я, за Прокоповичем, — це з методичною обгрунтованістю відібрані з різних книг Святого Письма й приведені до певного порядку для зручності вивчення божественні думки і висловлювання, потрібні для слави Божої та спасіння людини. У "Пролегомені" до курсу Теофан визначав богослов'я як науку "про богопізнання і боговшанування, дану про Бога через його слова, для його слави і для нашого спасіння". Тих, хто починав вивчати богослов'я, Теофан закликав серйозно освоїти науку діалектики, озброїтися знанням мов, особливо староєврейської — для витлумачення Старого Заповіту та грецької — для осягнення Нового Заповіту. На його думку, щоб оволодіти змістом Біблії, потрібно мати міцну віру в її божественність, прагнення освоїти її сокровенні таємниці, наполегливість у проникненні в сутність кожного її слова, бо ж одне й те саме слово може мати в Святому Письмі різні значення. І хоч Прокопович називав вчення Лютера богохульним, однак його метод богословствування був дальшим від католицької схоластики, засвоєної ним під час навчання в Римі в Колегіумі Романумі, ніж від протестантського вчення про Біблію. Висловлюючи певну схильність до теологічної традиції католицизму й протестантизму, Теофан тут же зауважував, що "істинне богопізнання існує лише в церкві, в церкві православній".

Прокопович не лише засуджував схоластичний метод викладання богослов'я, поклоніння псевдонауковим догмам і авторитетам, а й закликав професорів академії до самостійного мислення, вимагав йти не лише шляхом, прокладеним іншими ученими, а й мати самостійно сформовані наукові переконання. В академічне богослов'я мислитель вводить новий порівняльно-історичний метод, вироблений протестантською наукою й заснований не на з'ясуванні істин віри як лише логічних понять, а на раціональному вивченні Святого Письма й історії християнської церкви. Для нього не було дилеми віра або розум, а лише поєднання віри і розуму, адже якщо розум прагне до знання, то віра є опорою. Не обмежуючи себе суворими умовами системи, Прокопович ретельно опрацьовував кожний з восьми трактатів свого богословського курсу, головну увагу приділяючи трактатам про Бога та його іпостасі. У визначенні Бога Теофан часто відходить від традиційно-християнського розуміння його як особистості. На його думку, Бог існував до буття світу як найдосконаліший розум (Прокопович Феофан. Рассуждение о безбожии. — К., 1774. — С. 11). Єдиним шляхом пізнання Бога він вважав сходження до нього "від тварі", від природи. Саме тому для обгрунтування його буття мислитель використовує лише апостеріорні докази. Таких доказів у нього вісім. Перший народжується від споглядання світобудови, другий — від споглядання людини, третій — від природженості морального закону, четвертий — від наявності в людини совісті, п'ятий — від всезагальності ідеї Бога в людства, шостий — від необхідності першопричини в усього сущого, сьомий — від наявності доцільності в природі, восьмий — від незаперечності істини Святого Письма та його вражаючих пророкувань.

Теофан висміював вчення антропоморфістів, які вважали, що Бог, як і людина, має фізичні члени. У творах Прокоповича Бог виступає і як творець природи, і як гарант її збереження, і як першопричина її руху. Він — і сама сутність буття, і вираження абсолютного духу світобудови. Створивши природу, Бог "сам себе пов'язав законом" (Ничик В.М. Феофан Прокопович. — М., 1977. — С.36 — 38). На думку Прокоповича, ніхто й ніщо не може змінити закони природи. "Бог, — пише він, — сам собі не суперечить і закони свої, які одного разу ним були утверджені, ніяк не скасовує" (Прокопович Феофан. Рассуждение о нетления мощей святых и угодников Божиих. — М., 1786. — С. 85). Маючи велику кількість атрибутів, Бог, як зауважує мислитель, є не одним із них, а їх органічною єдністю. Але Бог у собі, за Прокоповичем, є незбагненним. Людина не може осягнути божественної сутності в усій її всеосяжній повноті. Бога можна пізнати лише такою мірою, якою Він сам відкривається нам. "Бог є сама мудрість, але цю мудрість, яка є в Бозі, я зовсім не знаю. Отже, що б я не думав, Бог є не те, що я думаю про нього" (Смирнов В. Феофан Прокопович. — М., 1994. — С.54). Саме тому Прокопович вважав, що визначити незбагненного Бога якимось поняттям не можна. Він піддається лише опису: це сутність єдина, духовна, незалежна, вічна, вільна, невимірна, премудра, всемогутня, вседосконала, що існує в трьох іпостасях, які суть Батько, який народжує, Син, який від Батька народжений, і Дух Святий, який від того ж Батька виходить.

Прокопович першим у Києво-Могилянській академії відокремив богослов'я догматичне від морального, спеціалізував кожне з них і чітко визначив їхнє завдання. Проте, як струнка система знання, християнська мораль викладалася в академії лише в курсах морального богослов'я Варлаама Ляшевського й Сильвестра Ляскоронського. За основу уроків вони брали Біблійний декалог і розвивали його положення щодо різних станів і випадків життя "занепалої людини".

Порівняно досконалим богословським курсом, що мав певну внутрішню логіку й належну аргументованість суджень, були лекції, прочитані в академії Сильвестром Кулябкою, котрого спудеї називали "златоблагословенним учителем". Його трактати вирізнялися самобутнім стилем і широтою матеріалу. Лектор не лише розкривав питання теми, а й акцентував увагу на тих застереженнях, які можна було одержати від противників православного віросповідання. Якщо в першому трактаті Кулябка говорить про теологію загалом, то далі переходить до з'ясування питання про Бога єдиного в бутті та його атрибути, Святу Трійцю, шляхи втілення Бога-Сина, про непорочну Діву-Марію, ангелів, навіть про антихриста. Завершував курс трактат про буття людини в стані безкорисливості.

Не всі нововведення таких професорів, як Т.Прокопович і С.Кулябка, мали послідовників у стінах академії, адже вони потребували від викладачів курсу значної праці, самостійного мислення. Простіше було наслідувати традиційне викладання теології в західних навчальних духовних установах, застосовуючи при цьому їхні методичні розробки й посібники.

Хоча професура Киево-Могилянської академії й була покликана протидіяти католицьким впливам у православ'ї, але сама вона не змогла їх уникнути. Однією з причин цього є те, що викладачі богословських курсів академії їздили на Захід — у Львів, Варшаву, Рим, Париж, в інші релігійні центри навчитися там досвіду католицьких теологів, котрі, зрозуміло, визнаючи авторитет своєї церкви, намагалися якнайбільш логічно обгрунтувати її вчення. Саме тому форма мови богословських трактатів києво-могилянців багато в чому нагадує західні схоластичні підручники. Спочатку формулюється те чи інше богословське питання й визначається його понятійний апарат, а потім вже дається відповідь на нього. Це одне або кілька суджень, кожне з яких відразу обґрунтовується уривками із Святого Письма, думками отців і вчителів церкви, богословськими аргументами схоластів. Наприкінці трактату даються можливі заперечення щодо розв'язання його проблем православним богослов'ям і наводяться можливі варіанти спростування їх.

Особливості періодів викладання богословських курсів в академії
Духовні впливи Києво-Могилянської академії
4. ПРАВОСЛАВ'Я БУКОВИНИ
Спільні корені молдавсько-українських і галицько-буковинських взаємовідносин
Спільна церква русинів (українців) і молдован
Буковинська церква в умовах австрійської влади
Церква в умовах окупації Буковини Румунією
Церква Буковини в умовах радянської влади
5. СПРОБИ УКРАЇНІЗАЦІЇ ТА АВТОКЕФАЛІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (20—30-ті роки XX ст.)
Утворення Української автокефальної православної церкви. Київський собор 1921р.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru