Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Перші спроби наступу тоталітаризму на церкву

Церковні структури витіснялися з усіх сторін народного життя. Реєстрація будь-яких документів громадянського стану здійснювалася в загсах. Було закрито всі церкви й каплиці в державних установах тощо. І навіть трагедія голодоморів 1921—1922 та 1932—1933 рр. сприймалася вождями жовтневого перевороту як одна з чудових нагод обмежити вплив церкви на народні маси, позбавити її матеріальної бази та багатств, акумульованих церквою за століття свого розвитку.

Інструкції Народного комісаріату юстиції забороняли релігійним організаціям займатися благодійницькою діяльністю, в тому числі і на користь голодуючих. Одночасно формувалася суспільна думка про великі багатства церкви, обмін яких на хліб міг би врятувати населення. У січні 1922 р. Президія ВЦВК прийняла постанову "Про ліквідацію церковного майна", підтверджену низкою інших постанов. І хоча православна церква не заперечувала проти пожертв тих церковних предметів, які не мали богослужбового призначення, вилучення коштовних речей набуло тотального характеру: забирали всі цінні речі, в тому числі і єдино можливі для здійснення богослужінь.

Про те, що під прикриттям голоду реалізовувалася одна з форм боротьби проти могутньої на той час православної церкви, засвідчують численні факти. Так, багато відібраних речей передали губернським музеям, а найголовніше — селянам заборонили здавати зерно в обмін на цінності. Нелогічність цього кроку очевидна: продукти потрібні були негайно, а коштовності ще належало вивезти за кордон, продати та привезти таке ж зерно. Нашу тезу підтверджує і лист В.Леніна від 19 березня 1922 р., в якому він закликає якнайповніше використати голод для боротьби з церковним кліром, оскільки селянство на той час не в змозі буде підтримувати "духовенство і реакційне міщанство". Окрім того, акція з вилучення цінностей, на думку Леніна, дасть змогу ''забезпечити фонд на кілька сотень золотих карбованців... Без цього фонду ніяка державна робота взагалі, ніяке господарське будівництво зокрема... не можливе". І, веде далі вождь, "ніякий інший момент, крім відчайдушного голоду, не дасть нам такого настрою широких народних мас, який би або забезпечував нам співчуття цих мас, або, в усякому разі, забезпечив нам нейтралізування цих мас..." (Ленин В. Письмо В.Молотову для членов Политбюро ЦК РКП(б) от 19.03.1922 г.// Известия ЦК КПСС —1990.— № 4.— С.190—192). Як бачимо, ні слова про допомогу голодуючим. Головна мета акції — поліпшення економічного становища радянської держави та приниження церкви як духовної структури суспільства. Це відкривало шлях до монополії на владу, до панування в усіх сферах життя суспільства й кожної людини. Що це так, підтверджує і неспішність впровадження в дію відповідних декретів влади: в Україні аналогічні постанови ВУЦВК прийнято аж у березні 1922 р., а впроваджувалися вони в травні-червні, коли голод забрав уже тисячі життів.

До осені 1922 р. вилучення коштовностей було завершено. Знищили тисячі речей великої культурно-історичної та художньої цінності, які приймалися на вагу і оцінювалися як брухт. Зазначимо, що втрата цих виробів, окрім іншого, тягнула за собою втрати більш значні — спричиняла дегуманізацію суспільства. В цілому в економічному плані влада не отримала від цієї галасливої акції тих результатів, на які очікувала. Це породило численні судові процеси над православним кліром та активістами з мирян, котрих звинуватили! в приховуванні коштовностей. Звинувачень у цьому не уникнули ні патріарх Тихон, ні його екзарх в Україні митрополит Михаїл (Єрмаков).