Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 1. ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЙ В УКРАЇНІ

1. ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЙ В УКРАЇНІ

Історія змін конфесійної карти України

Релігійна карта України ніколи не була моноконфесійною. Навіть у часи давньої України-Русі, окрім богів, яким поклонявся весь східно-слов'янський світ (наприклад, дателю буття Дажбогу), серед деяких племен побутувало поклоніння ще й місцевим богам.

Спроба Володимира Великого створити єдиний пантеон богів для всієї Русі-України врешті залишилася нереалізованою, оскільки ця штучна релігія не мала відповідного суспільного підґрунтя для свого поширення, не виконувала тих суспільних функцій, потреба в яких у країні назріла. Звернувшись як правитель країни з метою реалізації цих суспільних завдань до християнства і ввівши його державницькими засобами шляхом "хрещення Русі", Володимир відтак ще більше ускладнив картину релігійного життя, хоча й прагнув здолати поліконфесійність. Протягом двох-трьох століть нижчі верстви населення, насамперед село, залишалися переважно язичниками. Верхи швидко охристиянилися. З часом своєрідну уніфікацію релігійного світу в Україні провели самі українці, поєднавши в двовір'ї язичництво і християнство. В такій синкретичній формі християнізоване язичництво практично й донині виявляє релігійність більшості українців, хоча вони це часто не усвідомлюють і заявляють про свою приналежність до певної традиційної християнської конфесії.

Нові зміни в релігійну конфігурацію України вносили постійні перерозподіли або відторгнення її земель недружними державами-сусідами, активна місіонерська діяльність католицької церкви та різних протестантських течій країн Європи. Так, католицизм в Україну (переважно в Галичину, на Волинь і Поділля) принесли поляки, а протестантські віровизнання, зокрема лютеранство, баптизм і адвентизм, на її південь — німці-колоністи. Разом з міграцією із Західної Європи в Україну євреїв сюди прийшов іудаїзм. Саме тут виникла така його містична течія, як хасидизм. Мусульманські громади появилися на українських теренах в часи татарських завоювань. Проте найбільш помітну зміну в релігійну карту України внесла Берестейська унія 1596 р.: вона конфесійно розділила українців на православних і греко-католиків, що згодом привело до регіоналізації країни на Схід і Захід.

Строкату релігійну карту здавна має Крим. Якщо християнство сюди принесли у свої міста ще давні греки, а іслам прийшов разом з появою татарського улусу (XIII ст.), то корінні кримчаки та караїми мали тут свій автохтонний культ.

Толерантність українців до інших релігій дала можливість знаходити на їхніх теренах притулок послідовникам різних гнаних у сусідніх країнах, переважно в Росії, конфесій. Відтак ми зустрічаємо в себе старообрядців різних толків, духоборів, молокан. З Польщі на Волинь ще в XVII ст. прийшли соцініани.

За часів колоніального поневолення України Росією, коли в духовному житті домінувало своєрідне поєднання в ідеї "православної Русі" царизму і православ'я, закони держави не лише всіляко протистояли поширенню нових вірувань, а й обмежували діяльність усіх інших конфесій, окрім православної, яка мала статус державної. Визнаними в країні були католики, лютерани, реформати та вірмено-григоріани, а також іслам, ламаїзм та іудаїзм. Дозволялася діяльність без будь-якої підтримки держави (із певними обмеженнями в правах) баптизму, менонітству, старообрядництву. Забороненими в Росії були опозиційні до православ'я течії, зокрема духобори, молокани, старообрядці-безпопівці, хлисти, скопці та ін.

На українських землях, які перебували у володінні Австро-Угорщини й Польщі, відносно успішно в XIX — на початку XX ст. розвивалася мережа православних і греко-католицьких парафій. Поглинувши в 20-х роках XX ст. Північну Буковину, Румунія ліквідувала тут самостійну православну митрополію і включила її до складу своєї православної церкви. На Закарпатті в цей час діяли Мукачівські православна та греко-католицька єпархії. Особливу підтримку з боку мадярських властей одержувала реформатська церква.

В останній чверті XIX ст. почалася еміграція українців (переважно із західних земель) до різних країн світу, але в основному до Північної і Південної Америки. Еміграція була спричинена важкими політичними, соціальними й матеріальними умовами життя в умовах колоніальної залежності і пошуками чогось кращого. Відтак у країнах українського розселення появляються українські православні й греко-католицькі парафії, баптистські й адвентистські громади, а з часом — і церковні структури цих конфесій.

Своєрідний бум конфесійної диференціації в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, до якого вона 70 років належала, спостерігався у 20—30-ті роки XX ст. В цей час на грунті православ'я тут виникають обновленські течії, іоаннти, федорівці, істинно-православна церква, апокаліпсисти, єговісти-ільїнці, підгорнівці та ін.

У першій половині XX ст. на українських теренах виникає ряд кеносистичних сект, зокрема інокентіївці (Одещина), леонтіївці (Волинь), мальованці (Київщина), митрофанівці (Кіровоградщина), мурашківці (Полісся). Особливістю їх є віра в "живого Бога", ім'я якого звучить у самій назві течії.