Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Зростання релігійної мережі в роки перебудови

У повоєнну добу, хоча Конституція УРСР формально і гарантувала свободу совісті, релігійна діяльність в Україні всіляко обмежувалася. Офіційно зареєстрованих налічувалося майже 10 релігійних течій. Якщо на початку 20-х років в Україні храми були в кожному селі, навіть на більшості хуторів, то наприкінці 40-х років їх залишилося втричі менше. Державна політика войовничого атеїзму, здійснювана з 1954 р. і до середини 80-х років, призвела до значного скорочення релігійної мережі. Так, якщо в 1958 р. в Україні закрили 64 церкви, або в 6,4 раза більше, ніж попереднього року, то в 1960 р. їх закрили уже 747, а це в 12,1 раза більше, ніж в 1958 р. Новий закон про релігійні культи значно ускладнював можливості реєстрації чи відкриття нових парафій або громад і водночас спрощував процедуру закриття їх. Україна завзято виконувала вказівку союзних урядових структур про зняття з реєстрації релігійних громад. На початок 1961 р. кількість діючих тут церков і молитовних будинків зменшилася до 7192. Хоча тотальне скорочення й мало загальноукраїнський характер, та найбільше воно зачепило Вінницьку, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Львівську, Одеську, Полтавську, Хмельницьку, Черкаську й Чернігівську області. Лише в 1962 р. в Україні було знято з реєстрації 1144 релігійні громади. Скорочення мережі відбувалося переважно за рахунок сільських парафій. Із знятих з реєстрації громад в 1959—1964 роках 81% — сільські.

Посилений опір віруючих політиці "релігійних скорочень" привів до того, що в період "відлиги" темпи закриття церков і молитовних будинків дещо уповільнилися. Так, у 1963 р. було знято з реєстрації 526 культових об'єктів, а в наступному році — лише 257. У 1965 р. релігійна мережа навіть зросла на 4 одиниці і налічувала вже 4540 церков і молитовних будинків. Однак на цей рік у повоєнні два десятиліття було знято з державної реєстрації 4847 церковних приміщень православної церкви Московського патріархату з урахуванням при цьому того, що вона в 1946 р. одержала частину храмів від поглиненої нею після сумнозвісного Львівського собору греко-католицької церкви. Паралельно йшов процес скорочення мережі громад інших конфесій.

Стало не вистачати служителів культу. В Україні залишився лише єдиний духовний заклад — православна семінарія в Одесі. Закрилися семінарії в Києві і Луцьку. Інші конфесії в повоєнний час взагалі не мали своїх навчальних установ.

З монастирів залишилося лише 7 в Російській православній церкві. У 1960 р. закрили навіть Києво-Печерську лавру. Виходив тільки один духовний журнал — "Православний вісник", надсилалися в Україну "Журнал Московской Патриархии" та "Братский вестник" (Церква ЄХБ). Закрито було в Україні всі фабрики з виробництва церковної утварі й атрибутики. Усе це завозилося з Росії.

Зняті з реєстрації культові споруди або передавалися якійсь світській організації, і вона їх перебудовувала для своєї мети, або залишалися закритими і через недогляд поступово руйнувалися (таких було більше тисячі двохсот), або ж розбиралися через "неможливість використання їх " чи "аварійність" (таких було близько тисячі). Партійно-державний наступ на релігію тривав до середини 80-х років (Панченко П. Релігійні конфесії в Україні (40-і — початок 90-х рр.). — К., 1993).

Зростання релігійної мережі в роки перебудови

Пожвавлення релігійної діяльності різних конфесій в Україні настало тільки з початком перебудовчих процесів. Воно захопило переважно західні й центральні області. На Півдні й Сході республіки це пожвавлення було незначним. Основною передумовою активізації церковно-релігійного життя в Україні стало розгортання демократичних процесів. Цьому сприяло, певною мірою, також відзначення в 1988 р. тисячолітнього ювілею прийняття християнства. Фактично в усіх населених пунктах, в яких збереглися культові споруди, відновлювалася діяльність відповідних релігійних громад. Через брак служителів культу відправляти службу стали місцеві проповідники-ентузіасти або наїжджі священнослужителі. Спостерігається посилення місіонерської діяльності прибулих із-за кордону проповідників, зокрема протестантських церков. Зарубіж почав наповнювати Україну релігійною літературою. І не лише видрукованою різними мовами Біблією чи окремо Новим Заповітом, а й іншими духовними виданнями. Започатковуються релігійні передачі по радіо й телебаченню. Поліетнічність України сприяла розвитку в ній і багатоконфесійності. Різні культурні об'єднання національних меншин починають сприяти розвитку у нас специфічно їхніх конфесій. Активізувалися німецьке лютеранство, корейський і бурятський буддизм, кримо-татарське мусульманство, караїмство та ін. У 1988 р. виходить з підпілля Українська греко-католицька церква. В лютому 1989 р. заявила про себе Українська автокефальна православна церква. Настав період не лише повернення культових споруд різним конфесіям, а й розгорнулося будівництво ними близько двох тисяч нових.

У 1991 р. в Україні вже діяло 12962 релігійні громади, які володіли 9449 культовими будівлями. Найбільше громад мала церква Московського патріархату — 5469. Українська автокефальна православна церква на цей рік нараховувала вже 1489 громад, греко-католицька — 2643, римо-католицька — 452. Активізація діяльності протестантських об'єднань сприяла зростанню кількості їхніх громад. У 1991 р. Церква євангельських християн-баптистів мала їх 1127, інші баптистські течії — 78, Союз християн віри євангельської — 565, інші євангельські течії — 160, реформатська церква — 91, Церква Адвентистів сьомого дня — 276, Об'єднання "Свідки Єгови" — 366. Почалося зростання чисельності громад іудейського й мусульманського віровизнань. їх було в означеному році відповідно 40 і 31.

На цей час в Україні почали свою діяльність і нові, як для неї та її історії, течії. Так, Товариство свідомості Крішни мало 17 громад, буддисти — 7, Велике Біле Братство — 4, РУН Віра, Церква повного Євангелія і бахаї — по 3, Церква Ісуса Хри-ста святих останніх днів і караїми — по 2, вірмено-католики, пресвітеріани, інокентіївці, ІПЦ і даосисти — по 1. У 1991 році в Україні було 58 громад старообрядців різних толків, 24 громади харизматичного напряму, 18 — адвентистів-реформістів, 8 — Російської вільної православної церкви, 5 — німецьких лютеран, 4 — молокан, 3 — методистів.