Свого часу митрополит Андрій Шептицький застерігав, що роз'єднання українців за конфесійним принципом "доведе народ до повної руїни, якщо представники українських церков не знайдуть способу поєднання" (Шептицький Андрій, митрополит. Як будувати Рідну Хату? // Українське відродження і національна церква. — К., 1990. — С.80). Проте релігійний фактор в Україні сам по собі ніколи не був етно-утворюючим і етноінтегративним чинником, не відігравав ролі визначального засобу національного відродження. Пріоритет у цьому завжди належав національній ідеї. Оскільки Україна є поліконфесійною, то національної єдності тут можна досягти лише за умови дотримання принципу світоглядного й релігійного плюралізму. Християнські конфесії не мають прагнути до свого монопольного впливу на релігійно-духовне життя всіх українців, а наявні між ними відмінності переносити на національний грунт, якщо вони бажають служити національному відродженню України. Лише сходження до рівня національної ідеї як пріоритетного принципу гарантує підхід до конфесійної відмінності як до чогось перехідного чи неосновного в суспільному і релігійному процесі.
На всіляких наукових конференціях і в періодичних виданнях часто висловлюється думка про якесь близьке об'єднання традиційних християнських церков України, утворення єдиної помісної християнської церкви. Характерно, що такі прогнози частіше проголошують окремі науковці та богослови і то переважно в греко-католицьких виданнях. Ця ідея звучала в творах митрополита Андрія Шептицького й патріарха Йосифа Сліпого. Побажання щодо об'єднання православних церков України постійно висловлює також глава УПЦ КП Філарет (Денисенко).
Проте аналіз історії релігії в Україні, а також нинішня релігійна ситуація дають підстави для висновку, що утворення об'єднаної національної церкви на основі визнання винятковості однієї з конфесій і згуртування навколо неї інших християнських течій практично й теоретично неможливе. Об'єднання наявних конфесій на певних паритетних засадах не може відбутися з багатьох причин:
1) жодна з християнських конфесій в Україні не є витоковою, оскільки Володимир Великий прийняв конфесійно ще єдине християнство;
2) час існування кожної з християнських конфесій зовсім не збігається із часом існування християнства в Україні;
3) поява тієї чи іншої християнської конфесії — це не плід якоїсь суб'єктивної примхи, а відображення об'єктивного процесу історичного розвитку, тому й зникнення їх чи об'єднання можуть відбутися лише на такій самій основі;
4) послідовники кожної конфесії сприймають її як єдино істинну національну релігію, тому це, а також сформована міжконфесійна упередженість відкидають можливість масового переходу послідовників однієї конфесії до іншої;
5) денаціоналізовані українці, а також росіяни та віруючі інших національностей сприймають як свою національно не зорієнтовану УПЦ Московський патріархат, а тому загроза втрати серед них своїх послідовників перешкоджає їй повернутися до витокового Українського православ'я;
6) якщо греко-католицизм та український автокефалізм зберегли вірність українському православному обряду й організаційним формам життя, то УПЦ діє на основі зрусифікованого православ'я і є українською не за своєю суттю, а згідно зі своїм територіальним розміщенням;
7) непоступливість у визначенні ідентичності ідеї вселенського християнства, яке нібито прийняв Володимир Великий, служить перешкодою у визначенні шляхів зближення християнських конфесій;
8) небажання керівництва християнських конфесій в Україні втратити свої позиції і свій керівний статус в організаційній структурі та відповідні привілеї й почесті.
Це внутрішні чинники, які стають перешкодою процесу утворення єдиної національної християнської церкви в Україні. Є ще й зовнішні чинники і серед них насамперед протидія цьому процесу з боку Апостольської столиці й Московського патріархату.
Відтак, як на нас, ідея об'єднання християнських церков України в одну церковну інституцію нині не на часі. Держава, з одного боку, має сприяти тепер забезпеченню, насамперед, толерантних відносин між традиційними церквами, визнанню ними права на існування в країні інших конфесій, церковних утворень, а з другого, — включенню їх у різні види спільної соціальної діяльності, значимої для національного й духовного відродження, для процесу українського державотворення. Утворення єдиної православної церкви України, а тим більше Української християнської церкви, якщо реально оцінювати ситуацію, стане можливим лише тоді, коли весь народ України буде зорієнтований на вибудову суверенної держави, прийматиме за свій процес національного відродження в ній, знехтує вірою в необхідність жити в підпорядкуванні зарубіжним релігійним центрам, ставитиме в основу своєї віри витокову суть християнства, а не його пізніші організаційні чи обрядові нашарування й форми. І тут мудро звучать слова митрополита Андрія Шептицького, що "якщо хочемо всенаціональної Хати хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися діянням, а те діяння мусить вести до єдності. До єдності в усіх напрямках, тому й до релігійної єдності" (Там -же).
Контрольні завдання і запитання
1. Що зумовлює необхідність кожній державі мати свою національну церкву?
2. Який зарубіжний релігійний центр є благом для національного розвитку, а який — злом? Думку свою обгрунтуйте.
3. Чи можна ототожнювати поняття національна церква і державна церква?
4. Які з нині діючих в Україні церков є національними?
5. Обгрунтуйте процес інституалізації національних церков.
Тематика рефератів
1. Поняття національна церква.
2. Київський патріархат як українська національна церква.
3. Українська греко-католицька церква в контексті національного відродження України.
4. Аспекти обгрунтування інституалізації національних церков.
Рекомендована література:
1. Здіорук С. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти. — К., 1993.
2. Іванишин В. Українська Церква і процес національного відродження. — Дрогобич, 1990.
3. Історія Православної церкви в Україні. — К., 1997.
4. Колодний А., Бодак В. Український східний обряд. — К., 1996
5. Колодний А., Филипович Л. Релігія в контексті духовного відродження України // Українське релігієзнавство. — 1996.
— № 2
6. Липинський В. Релігія і Церква в Україні. — Київ, 1995.
7. Паславський І. Між Сходом і Заходом. — Львів, 1994.
8. Релігія в духовному житті українського народу (за редакцією А. Колодного). — К., 1994.
9. Українська Церква між Сходом і Заходом. — К., 1996.
10. Шептицький А. Як будувати Рідну Хату? — Львів, 1989.
Роль релігії в майбутньому
Можливі тенденції релігійних змін
Майбутнє християнських церков і спільнот
Проблема міжхристиянського порозуміння
Динаміка нового й давнього, "вертикального" і "горизонтального" в релігійних змінах в Україні і світі
Новітні релігійні рухи
4. РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
Становлення і розвиток греко-католицької церкви на американському континенті і в Канаді
Структура греко-католицької церкви в Західній Європі й Австралії