Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Тенденції конфесійних змін

Порівняльний аналіз цифрового матеріалу про зміни релігійної мережі за 1986 — 1999 роки засвідчує, що екстенсивний етап розвитку релігійного життя в Україні вже закінчується і переходить в інтенсивний. Його бум припав на 1988—1990 роки, коли кількість громад збільшувалася щороку в середньому на 32%. Але в 1991 році це зростання вже становило 30%, у 1992 — менше 8%, а в 1993 — 1999 роках — 5 — 6%. Не однаковими є також цифрові показники змін релігійної мережі в різних регіонах України. Так, за час демократичних перемін у Чернівецькій області зареєстровано в 2,5 рази більше релігійних громад, ніж у найчисельнішій за населенням Донецькій області. Маючи десь 20% всього населення України, в семи західноукраїнських областях зосереджується біля половини кількості її релігійних громад (9487 з 21128). За кількістю громад тут вирізняються Львівщина (2567), Тернопілля (1503) і Закарпаття (1361) (Бондаренко В., Є ленський В., Журавський В. Релігійне життя в Україні. — К., 1996.)

Які загальні тенденції характеризували зміну релігійної мережі за останнє п'ятиріччя?

1. Відродження (скоріше — відтворення) громад, традиційних для України християнських течій там, де вони діяли раніше і де для цього була (хай навіть зруйнована) матеріальна база. Наслідком цього є те, що зростання мережі йшло переважно за рахунок православних громад (більше половини), греко-католиків і традиційних протестантів (близько 2% кожних).

2. Порівняно швидке зростання кількості православних і католицьких громад при незначній чисельності активних їхніх членів і при порівняно бідній духовній освіченості парафіян.

3. Найбільш інтенсивне зростання релігійної мережі відбулося в західноукраїнських областях, що пояснюється порівняно високим рівнем релігійних потреб громадян цього регіону, для яких релігія стала невід'ємним елементом їхнього способу життя і виявом духовної культури.

4. Порівняно розвинута інфраструктура ортодоксальних конфесій у західноукраїнському регіоні, поєднання у свідомості людей своєї релігійної приналежності з національною, включеність певних елементів конфесійного чинника в систему культури й побуту зумовили блокування проникнення в ці області нових релігійних течій.

5. Кількісні показники зростання релігійних громад, монастирів, видань різних конфесій не засвідчують таке ж зростання числа їхніх послідовників. Конкурентна боротьба між конфесіями спонукає керівництво деяких з них штучно розширювати свою інституційну мережу. Відтак у 17 монастирях УПЦ КП перебуває всього близько 90 насельників. Відмінною також є кількість парафіян у протестантських і гре-ко-католицьких громадах. Другі в західноукраїнському регіоні мають порівняно з першими в середньому у 20 разів більше вірних.

6. Регіональні відмінності в рівні національної самосвідомості громадян позначаються на географії поширення українських національних християнських церков. Тому слід відзначити помітне поширення парафій УПЦ КП і УАПЦ в західних і центральних областях і водночас незначну кількість їх у південному й східному регіонах країни, де домінує УПЦ. Абсолютне домінування в галичанських областях має УГКЦ.

7. Зростанню кількості римсько-католицьких громад явно сприяє етноконфесійний чинник, зокрема розселеність польської меншини на Поліссі, Поділлі, в Галичині і в Закарпатті. Розширення свого конфесійного регіону римо-католиками зустрічатиме протидію православних і греко-католиків.

8. Висунення в церковно-релігійному житті ідеї традиційної канонічної території, що характерне зокрема для відносин православ'я, греко-католицизму і римо-католицизму, веде до певної регіоналізації України за релігійними чинниками, а відтак і до міжконфесійної напруженності.

9. У намаганні заповнити той духовний вакуум, який утворився після занепаду марксистсько-ленінської ідеологічної монополії і втрати свого авторитету церквами, котрі діяли в умовах пристосування до тоталітарних політичних порядків, певний успіх мають нові релігійні течії, які привносяться в Україну переважно західними християнськими місіонерами.

10. Розвиток національної самосвідомості у представників багатьох етнічних меншин України одним із каналів свого вияву має появу різних національних релігійних течій і об'єднань.

Контрольні завдання і запитання

1. Які зміни відбулися на релігійній карті України в XI — XX стст.?

2. У чому полягала політика "релігійних скорочень" тоталітарної доби?

3. Назвіть кількісні показники традиційних і нетрадиційних конфесій України на 1999 рік.

4. Які загальні тенденції характеризують нині зміну релігійної мережі в Україні?

Тематика рефератів

1. Зміни християнської карти України XI — XX стст.

2. Взаємозв'язок конфесійного й етнічного в релігійній конфігурації України.

3. Кількісне зростання релігійної мережі в незалежній Україні і проблеми релігійного відродження.

4. Тенденції конфесійних змін України.

Рекомендована література

1. Журнал "Людина і світ" за 1996—1999 рр.

2. Колодний А., Саган О. Конфесії України у цифровому вимірі // Українське релігієзнавство. — 1997. — № 5. — С. 64—69

3. Павлов СВ., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій

— К., 1998. — Розділ 5.

4. Панченко П. Релігійні конфесії в Україні. — К., 1993.

5. Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення. — К., 1998.

6. Релігійні об'єднання на Україні. — К., 1991.

7. Сучасна релігійна ситуація в Україні / За ред. П.І. Косухи

— К.,1994. У