Історія релігій - Лубський В.І. - Індиферентизм

Термін індиферентизм (від лат. - причини і цілі життя людини, їй самій недоступні, байдужі) у його додатку до світу релігій має два близьких один щодо одного значення: 1) байдужість до релігії; 2) віровчення, відповідно до якого не має значення, які сили визначають долю людини, і тому їй байдуже, яку життєву місію для себе обрати. У першому значенні поняття індиферентизму іноді застосовують як характеристику людей, що у своєму повсякденному житті й діяльності не приділяють стільки уваги ритуальній практиці, як це передбачено їхнім віросповіданням. Проте якщо головним, визначальним і єдино важливим компонентом релігії вважати певні уявлення про сенс життя і діяльності, то таке використання цього поняття не можна вважати правочинним, оскільки людина може не усвідомлювати своїх глибинних уявлень про сенс або іноді забувати про нього, але жити і діяти без нього вона не може, оскільки нічого не можна робити без знання про сенс цієї справи: "Ніхто б не брався за якусь справу - вчив Аристотель - не маючи наміру прийти до якоїсь межі". З іншого боку, кінцеві цілі завжди визначаються тим, яку надію лишають людині кінцеві причини її існування. І те, й інше, як зазначалося, завжди вказується у віровченнях, тому немає людини без віровчення (хоча воно може бути таїною навіть для неї самої), а отже, немає людини, абсолютно байдужої до релігії. Водночас байдужість до релігії може бути принциповою життєвою позицією, і з цього погляду індиферентизм у першому значенні є похідним від індиферентизму у другому його розумінні.

Індиферентизм як віровчення, подібно до агностицизму, ґрунтується на положенні: оскільки людська природа є недосконалою, людина не може знати причини і цілі свого життя. Проте є люди, які упевнені в тому, що знають ці граничні причини і цілі. Усі ці люди з однаковою впевненістю у своїй правоті твердять про різні засоби розпорядження життям або просто дотримуються їх. Через обмеженість своїх сил людина не може визначити, хто має, а хто не має рації. Тому всі різноманітні засоби розпорядження життям мають бути оцінені нею як рівноцінні. Тож їй байдуже, вибирати який-небудь із них або не вибирати зовсім.

За віровченням індиферентизму, людині недоступно, чим визначається її життя, тому їй байдуже, який зміст життя вона для себе обере чи не обере зовсім.

Нігілізм

Нігілізм (ніщо) у широкому розумінні - це заперечення узвичаєних цінностей, ідеалів, моральних норм, культурних традицій; у вузькому - заперечення сенсу людського життя. Хоча поняття нігілізм з'являється ще у німецького мислителя Фридриха Гайнриха Якобі (1743-1819), у своєму дійсно віровчительному значенні воно уперше виступає в Ніцше. На думку іншого європейського мислителя, Жан-Поля Сартра (1905-1980), суть нігілізму зводиться до такого судження: "Будь-яка істота народжується без причини, продовжує себе по слабості й умирає випадково".

Нігілістами з часів Якобі називають різних людей, а нігілізмом - різні вчення. Релігія нігілізму - це універсальна життєва позиція, що становить основу особистості людини, чиє життя дійсно стверджується за рахунок послідовного всезаперечення. Щоб стати повноцінною основою життя, всезаперечення має стати справді послідовним, що не лишає місця ні для чого, у тому числі й для самовільності індивідуального буття, що, зокрема, підтверджував Макс Штирнер (1808-1856). Щирий нігілізм, таким чином, може випливати тільки зі скепсису щодо будь-яких вказівок на які-небудь граничні основи людського існування.

Цей скепсис мусить мати ту саму основу, що й у скептицизмі, а також в агностицизмі й індиферентизмі. Недосконалість людської природи визначає недоступність для людини обґрунтування її життя. Проте є люди, які, не володіючи реальними знаннями про сенс життя, лукавлять щодо конкретних і локальних причин свого життя, переслідуючи конкретні й локальні цілі.

Отже, всі наявні вчення про сенс існування помилкові і вигадані людьми для підтримки власного життя, що не має ані переконливого пояснення, ані гідного виправдання. Тому людина має намагатися жити без якихось глобальних уявлень, прагнучи досягти лише конкретні й локальні цілі, обумовлені конкретними і локальними чинниками. Такий стан речей свідчить про те, що в людини немає і не може бути місії або життєвої стратегії; звідси, однак, випливає, нібито людина має припинити своє життя. Вона все-таки може задовольнятися місіями більш конкретними і локальними, витрачати сили відповідно до обставин, задовольняючи потреби і вирішуючи проблеми у міру їхнього виникнення. Локальна стимуляція, таким чином, виходить із підпорядкування стратегічній лінії поведінки, тому остання стає непослідовною, непередбачуваною і зорієнтованою лише на конкретні умови.

За віровченням нігілізму, людина не може знати визначальних чинників свого життя, тому вона має прагнути відмовитися від будь-якого осмислення його і жити бездумно.

Цікавим є питання про те, хто ж є ті люди, що сповідують нігілізм як релігію, до чого вони приходять у своєму житті. Відповідно до концепції Освальда Шпенглера (1880-1936), нігілізм - це суто практичний умонастрій стомлених жителів великого міста, у яких за спиною завершена культура і нічого попереду. Проте, запроваджуючи як істотні елементи нігілізму безсторонність, тверезий практицизм і вважаючи таку позицію наслідком "заходу" тієї або іншої культури, Шпенглер ототожнює нігілізм із такими віровченнями, як буддизм, стоїцизм і соціалізм, хоча останні підтверджують власні абстрактні ідеали і не можуть характеризуватися як послідовне всезаперечення.

За визначенням іншого німецького мислителя, Мартина Гайдегера (1889-1976), нігілізм є

...історичний напрям або вчення. Нігілізм... - це непросто історичне явище серед інших явищ, не тільки духовна течія поряд з іншими - християнством, гуманізмом і Просвітництвом - у межах європейської історії. Нігілізм за своєю сутністю є скоріше основним напрямом в історії Заходу. Цей напрям виявляє таку глибину, що його розгортання може мати як наслідок тільки світову катастрофу.

Думка Гайдегера про те, що європейська цивілізація у своєму розвиткові спирається на нігілізм, може мати дуже реальні підстави, оскільки для "творчої еліти" (вираз Тойнбі) Європи протягом тривалого часу характерний радикальний скепсис щодо вищих цінностей, тимчасом як мотив своїх лій вона майже завжди пов'язувала лише з нагальною ситуацією:

Щодо вищих цінностей і основ нашого життя ми насправді нічого не знаємо, а діяти будемо за обставинами.

Вказати на зв'язок цієї релігії із можливістю світової катастрофи довелося ще одному німцю - Едуарду Гартману (1842-1906), який вважав глобальне самознищення єдиним виходом із ситуації безглуздості існування. У своїй нігілістичній проповіді він виходить зі спростування для традиційної основної маси населення Європи теїстичних уявлень: панівний у світі Бог не завжди дотримує договору з людиною, тому над світом панує не розумна особистість, а позбавлена розумних основ сліпа воля - цілком непояснена, невідома всемогутня сила, що змушує людей не тільки жити, а й любити життя. Водночас не варто забувати, що сам по собі нігілізм заперечує не саме життя, а лише можливість надання йому сенсу, відмінного від споконвічних життєвих потреб. Нігілістична карти на світу своїм обов'язковим моментом мусить мати незрозумілість, ірраціональність буття: неправомірно було б приписувати нігілістам уявлення про бездушний фатум, злого Бога і т.п., властиві іншим віровченням. Ці уявлення все-таки дають людині можливість вибрати певний життєвий шлях, тимчасом як нігілізм заперечує обґрунтованість такого вибору, вважаючи будь-який "життєвий шлях" штучним, надуманим. Нігілізм має витрачати енергію лише на задоволення природних, таких, що виникають спонтанно, потреб.