Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Метеорологічна магія

Метеорологічна магія цікава для нас тим, що це — єдиний вид магії, об’єкт якої насправді ніяк не може залежати від людської волі та дій. Однак не можна сказати, що вона цілком є продуктом людської фантазії. Магію погоди можна звести до промислових культів: людина, що вже привчила себе до наслідування тварин, потім переносила це наслідування на явища неживої природи, наприклад, щоб викликати дощ, треба було зросити землю. Особливістю метеорологічної магії є її "професійний характер", оскільки найпоширеніші її прийоми: імітативне наслання погоди і також імітативне віднадження негоди, за етнографічними даними, були у веденні спеціальних чаклунів.

Ці та інші магічні обряди пронизували всі форми первісних вірувань як складовий елемент культу. Отже, певним чином первісну магію слід вважати основою для подальшого становлення релігійного культу. Культові дії мали цілком земні, безрелігійні першопричини, були укорінені в повсякденному житті людини. Надалі природні практичні дії почали в очах оточуючих набувати магічного надприродного вигляду, передаючись від одного покоління до іншого в освячених традицією деталізованих, ритуальних формах, зрештою обертались на релігійно-культовий канон:

• Молитва виникає як продовження людського спілкування: людина звертається до Бога, подібно до того, як вона звертається до іншої людини.

• Релігійні пости, можливо, походять від того тривалого утримання від їжі, яке було звичайним станом ужитті первісної людини і яке супроводжувалось особливими видіннями.

• Очищення мало за мету "бути поставленим поза досяжністю, захищени м" від підступу надприродних сил. Для відновлення межі між природним та надприродним використовувались: аскетизм і утримання від їжі, сексуальних стосунків, обмивання, окурювання, носіння амулетів, принесення спокутної жертви, на яку повинна впасти "нечистота", публічне покаяння у своїх провинах, що викликали стан нечистоти тощо.

• Жертвопринесення являло собою "матеріальну віддяку", якою у звичайному житті супроводжується звертання з проханням до вищестоящої та могутнішої людини.

У більш широкому аспекті досліджувалася поява жертвопринесень у теорії "символічного обміну" французького етнографа і соціального антрополога М. Mocea (1872— 1950). На його думку, в суспільствах, що ще не знали ринку, понять ціни й грошей, необхідний економічний обмін відбувався під виглядом дарування і відшкодування подарованого. Одними з перших і найважливіших контрагентів безперервного і обов’язкового "дарування-відшкодування" виступали, зрозуміло, духи та боги. "Саме з ними було необхідно обмінювати ся і небезпечно не обмінюватися. Але в той же час обмін з ними був найлегшим і найнадійнішим. Точний зміст жертовного знищення — служити дарунком, що обов’язково буде відшкодований"^*27.

*27: {Мосс М. Очерк о даре. Форма п основанис обмела в архаичеекпх обще-ствах // Мосс М. Обшсства. Обмсн. Личность. Труди по социальной антрополо-гии.- М., 1998.- С. 109.}

Слід зазначити, що протягом усієї історії релігії можна спостерігати і зворотну тенденцію до виродження релігійного культу "звичай — ритуал — гра". Віл звичного для давнього суспільства магічного обряду зі зрозумілим людям призначенням згодом залишається сама дія, повторювана тільки з поваги до традиції, яка цей обряд освячує в очах наступних поколінь, а в кінцевому підсумку й ця дія стає самодостатньою, що приносить задоволення від процесу виконання, а не прикінцевого результату. Так, звичай колядування був звичаєм збору їжі для зимового колективного принесення жертв богу—сонцю, що знову народжується, а тому має потребу в матеріальному зміцненні своїх сил. Уже в часи Київської Русі цей звичай був одним з язичницьких ритуалів святкування Нового року. А ігровий статус коляду вального обряду в його сучасному вигляді з усією очевидністю підтверджує той факт, що його учасниками є виключно діти та підлітки.

Особливий різновид первісної магії утворювали табу—система надприродно пояснюваних заборон і приписів, функціонування якої (накладання, зняття, покарання) відбувалося за певним ритуалом. Найбільшого поширення табу одержали в Полінезії. Єдиного переліку об’єктів табу не існувало: ним могли ставати як матеріальні предмети, так і дерева, тварини, люди, окремі виробничі процеси, ділянки місцевості тощо. Тривалість дії табу також не була визначеною: тимчасовою або постійною. Накладання й зняття табу вважалося специфічною функцією племінних вождів, старійшин і жерців (часто виступали в одній особі). Залежно від ступеня важливості ("сакральності") табу їхніх порушників чекали різі і і покарання: від морального осудження до вигнання з племені та страти (див. текст 3.2).

Витоки системи табу слід шукати в особливостях соціальної організації первинного суспільства, коли повсякденна боротьба за виживання вимагала від кожного члена громади повного і беззастережного співвіднесення власних дій з діями інших членів первісного колективу. Така авторитарна форма людського життя спиралася на безумовну довіру. Тому, незважаючи нате, що походження багатьох табу згодом ставало незрозумілим, люди продовжували свято дотримуватись їх лише через авторитет давньої традиції. Тому ми можемо вважати табу першим наріжним каменем соціального порядку, що заміняв (не без успіху) все те, що в сучасному суспільстві забезпечується моральними розпорядженнями, законодавством і правилами соціального етикету. З цього приводу відомий французький філософ А. Бергсон (1859—1941) влучно помітив: "Будучи ірраціональним з погляду індивіда, воно було раціональним з погляду інтересів суспільства"^*28.

*28: {Бергсон А. Два источника морали и религии.— М., 1994.— С. 129.}

Регулятивна функція табу якраз і пояснює невизначеність механізму дії цих заборон, оскільки мимоволі сфера їхньої дії виявлялася надмірно широкою, адже вони повинні були стосуватися усього, з чим зіштовхується людина в суспільстві.

Систему табу іноді розцінюють як негативний аспект магії, що складав невіддільний її елемент. Наприклад, дуже часто під час здійснення магічного обряду потрібно було дотримуватись певних табу. І навпаки табу спиралися на віру в надприродні сили, і накладалися та знімалися за допомогою особливих магічних обрядів і дій. При цьому потрібно знати, що поняття табу — більш широке, ніж поняття магії, і майже таке ж широке, як поняття релігії, хоча багато релігійних заборон мають саме магічне походження.

Разом з тим, дія системи табу ґрунтувалася виключно на забороні і продавленні. Однак страх може застерегти від небезпеки, але не в змозі пробудити в людині творчу фізичну і моральну енергію. І тут у свої права вступає релігія. Найвідоміші релігії (зороастризм, іудаїзм, християнство та ін.) зберігають регулятивну силу табу у своїх різноманітних заповідях, часом дивно дріб’язкових. Але ці розпорядження наділяються тут новою позитивною силою — авторитетом релігійного обов’язку, заснованого на внутрішньому переконанні, а не на зовнішньому примусі. Табу ж залишається для цих релігій вкрай необхідним, але допоміжним інструментом — за його допомогою (припустімо, у формі харчових заборон) розділяються сфери "чистого" і "нечистого", земного й небесного, священного й мирського.