Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Віровчення ламаїзму

Найприкметнішим моментом віровчення ламаїзму є "вчення про живих богів", тобто про втілення божеств буддійського пантеону в провідних представниках ламаїстського духівництва. Воно вказувало, що якийсь бодхисатва або чернець-лама, який досягнув вищого ступеня святості, не бажаючи залишити свою паству на здобич величезному сонму злих духів, може відмовитися від переходу до нірвани і в новій тілесній оболонці продовжувати свою благородну місію.

"Вчення про живих богів" породило цілу практику пошуку нових інкарнацій, утілень знаменитих діячів ламаїзму. Найпростіший спосіб переродження полягав утому, щоб усупереч чернечим обітницям узяти собі дружину й родити сина—духовного спадкоємця свого батька. Можна було оголосити при вселюдно або таємно вказати в письмовому вигляді про своє майбутнє перевтілення. Згодом для ченців певних ступенів пошуки їхніх перевтілень почали відбуватися автоматично. На майбутнього переродженця, звичайно це було немовля до 9-ти місяців, указував цілий ряд прикмет (віщі сни учнів або батьків, час і місце народження, різного роду ознаки). Дитину відправляли до монастиря. Пізніше вона проходила через цілу низку додаткових іспитів — наприклад, мала вибрати предмети, якими буцімто володіла у минулому житті, з купи зовсім подібних. У разі успіху, після років тривалої підготовки перерожденець займав місце свого попередника.

У ламаїзмі існують численні ранги переродженців. Вищі з них — Далай-лама і його духовний наставник Панчен-лама. Титул "Великий Учитель" (Панчен-лама) вперше одержав на початку XVII ст. наставник малолітнього IV Далай-лами. Панчен-лами і Далай-лами перебувають один з одним у складних стосунках. Панчен-лама вшановується як живий будда Амітабха. У Далай-ламі вбачають земне втілення бодхисатви Авалокітешвари, свого роду "сина" Амітабхи, що рятує живих істот на землі, тоді як Його "батько" перебуває в стані повного спокою, у нірвані. Незважаючи на це фактичним главою влади в Тибеті залишався Далай-лама, а Панчен-лама розглядався як вищий авторитет в суто релігійних питаннях. Резиденція Далай-лами

— палац-монастир Потала в місті Лхаса, що підноситься над містом на 140 м — майже висоту піраміди Хеопса; резиденція Панчен-лами

— монастир Дашихлумбо, біля міста Шигатце.

Культова практика

Культова практика мирських послідовників ламаїзму складається наче з двох дотичних, але принципово різних шарів, — монастирського, офіційного, і позамонастирського, простонародного. Перше вимагає участі мирян у звичайних щоденних і урочистих богослужіннях у монастирях (монгол, хуралах) і щорічних великих святах (великих хуралах).

Потала — палац-монастир ем. Лхаса в Тибеті, резиденція Далай-лами

Монастир (у монгол, — дацан) являє собою складний архітектурний комплекс із культових, господарських, навчальних будівель, обнесений побіленим муром. У деяких монастирях проживало часом по шість, вісім і навіть 10 тис. ченців! Уздовж монастирської огорожі стоять так звані молитовні колеса (хурде), що являють собою циліндри на вертикальній осі, заповнені сувоями із священними текстами.

Усередині будь-який ламаїстський храм заповнений, точніше, переповнений картинами і скульптурами релігійного змісту. Перед зображеннями божеств знаходиться обтягнутий тканиною жертовний стіл зі священними обрядовими предметами. Для лам призначений окремий поміст, розташований між рядами колон, що підтримують дах. Під час здійснення щоденних богослужінь (часто двічі або тричі надень) на ньому на шовкових подушках (чим вище ранг лами, тим вище в нього поміст і тим більше під ним подушок) сидять лами, що читають текст розданої їм посторінкової книги. Всі лами читають свої сторінки одночасно. Іноді, перериваючи читання, лами починають співати, супроводжуючи релігійні гімни звуками різних ритуальних інструментів.

Віруючі-миряни, як правило, на богослужіннях не присутні. Вони чекають біля храму на закінчення моління, щоб покласти земні поклони перед зображеннями божеств і залишити їм скромні підношення.

Для здійснення молитви неписьменні віруючі активно використовують механічні хурде. Один механічний поворот циліндра рівноцінний прочитанню всіх вкладених до нього молитов. Улюблені свята ламаїстів:

• Цагалган (від цагансара, білий місяць), який припадає на початок нового року за старовинним місячним календарем;

• "Круговерть Майдарі" (Майтреї) в літні місяці, покликана прискорити пришестя прийдешнього Будди на землю і встановлення ним нового життя;

• Дзул-хурал — осіннє свято на честь відходу фундатора ламаїзму Цзонхави в нірвану.

Ручний хурде — молитовний циліндр

Основою другого шару ламаїстського культу є дотримання етичних заповідей. Мова йде про добре відомі кожному буддисту десять "чорних гріхів" і десять "білих чеснот". У число гріхів входять гріхи тіла (вбивство, крадіжка, перелюб); гріхи слова (брехня, наклеп, лихослів’я, марнослів’я), гріхи думки (заздрість, злоба, єретичні помисли). Доброчесності прямо протилежні гріхам. Л юдям розповідається про різноманітні пекла і їхнього господаря Шиндже (індуїстський і буддійський Яма). Він володіє "дзеркалом Карми", в я кому показані вчинки всіх померлих. Демонструються їм і багатометрові макети "Чистих Земель", Західного Раю, господарем якого є булла Ам ітабха.

Крім того, позамонастирський шар культової практики містить у собі щоденні жертвопринесення псреддомашнім вівтарем, проведення ритуальних гадань з різних життєвих приводів, здійснення обрядів життєвого циклу.

Особливо відповідальними є обряди, що супроводжують смерть і поховання, тому що їхнє недотримання, навіть в окремих деталях, неминуче спричинить за собою нові смерті в родині. Вони засновані на вченні про бардо, проміжний стан між перевтіленнями. Особливо важливий для майбутнього життя стан, у якому протягом 49 днів після смерті знаходиться ла — свого роду "життєва сила померлого". Ла святих після смерті по і ґяти кольоровій райдузі йде на небо. Ла простих мирян має розпоряджатися чернець-лама. Звичайно запрошений для цієї мети чернець сідає в узголів’ї померлого й читає йому "Книгу Мертвих" (Бардо Тходол), у якій докладно описуються блукання душі в проміжках між новими інкарнаціями, перевтіленнями. Далі лама зобов’язаний за допомогою особливих ритуалів вивести душу з тіла, а потім спрямувати її в рай.

Тіла померлих у ламаїзмі найчастіше залишаються в розчленованому вигляді у віддаленому місці. Видатних лам прийнято бальзамувати і виставляти в скляних саркофагах у храмах, іноді їхні мумії покривають зверху тонким шаром золота, перетворюючи на своєрідні статуї.