Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Таїнство шлюбу

Таїнство шлюбу — важливий момент релігійного життя людини. З погляду православного віровчення, родина—це домашня Церква. У цій Церкві народжується християнин, через хрещення вона приходить до Церкви, одержує християнське виховання і вмирає як християнин. Духовний зміст цього таїнства полягає в тому, що на майбутнє подружжя сходить Божа благодать, що забезпечує нерозривний символічний союз, заснований на любові, вірності і взаємній допомозі аж до смерті.

Таїнство оливосвячення

Таїнство оливосвячення (соборування) здійснюється над хворою людиною. Таїнство полягає в змащенні чола, щік, вуст, рук і грудей освяченою оливою, що супроводжується читанням молитов, семи євангельських читань. Духовний зміст цього таїнства, за вченням Церкви, полягає в тому, що хвора людина очищається від забутих або неусвідомлених гріхів і одержує Божу благодать, що допомагає їй видужати духовно і фізично. Соборуванням це таїнство називається тому, що його прийнято робити зібранням (собором) семи священиків, щоправда, зараз це можуть бути і два, і навіть один священик.

Таїнству священства Православна Церква надає особливого змісту. Воно здійснюється при посвяченні людини в духовний сан, тобто в той або інший ступінь священства. Існує три ступені священнослужителів: перша—диякон, друга—священик, третя — єпископ. У сукупності всі ці категорії укладають церковну ієрархію. Кожна зі сходинок священства має свої особливості в одязі, за кожною з них закріплені певні права й обов’язки.

Таїнство священства

Таїнство священства відбувається на основі спеціального обряду хіротонії — рукоположения, у процесі якого здійснюється покладання рук єпископа на голову тієї людини, котру рукополагают Вважається, що в момент накладення рук єпископа на кандидата у священики або диякони передається божественна благодать, яка робить його посередником між Богом і людьми. Священик одержує від єпископа владу здійснювати всі таїнства, крім священства, і всі богослужіння й обряди. Диякон не може самостійно здійснювати таїнства, а лише допомагає служити єпископу або священику при здійсненні ними таїнств і богослужінь. У єпископи може посвячувати лише собор єпископів (не менше двох-трьох єпископів).

Вищою духовною особою в Православній Церкві є патріарх. Патріарх — вищий духовний сан у православ’ї, титул глави автокефальної помісної Православної Церкви. Титул патріарха установлений Вселенським Халкидонським собором (451 р.). Наприкінці VI ст. константинопольський патріарх одержав титул "Вселенського патріарха" і право вищого нагляду за дотриманням церковних канонів і законів, скликання Вселенського собору і піднесення єпископів у сан митрополита. У 884 р. константинопольський патріарх Фотій уклав спеціальні постанови про патріаршу владу, що визначають межі влади і привілеїв патріарха. Після поділу Християнської Церкви (1054 р.) на західну (Римо-Католицьку) і східну (Греко-Православну) титул патріарха закріпився за ієрархами Східної Церкви. У Росії патріаршество було встановлено в період правління Бориса Годунова у 1589 р.

Православне духівництво

Православне духівництво поділяється на чорне (чернецтво, люди, які прийняли чернечі обітниці безшлюбності, послуху і нестяжання) і біле (священики, які вступили в шлюб перш, ніж прийняти сан).

"Чорне" духівництво: патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ, архімандрит, ігумен, ієромонах, архідиякон, ієродиякон. Перших чотири сани (архієреї) — вищі в церковній ієрархії—позначають різні ранги єпископського звання. Усі названі сани іноді даються за особисті заслуги, але частіше пов’язані із посіданням певних посад. Так, митрополити звичайно очолюють головні єпархії, адміністративно-територіальні церковні округи; архієпископи—деякі інші великі або важливі єпархії; єпископи—інші єпархії. Архімандрити найчастіше є настоятелями великих монастирів і ректорами духовних навчальних установ. Ігумени очолюють інші монастирі. Ієромонахи -ченці, що мають сан священика. Архідиякон — старший диякон—монах у монастирях або при вищому православному церковному ієрарху. Ієродиякон—чернець у сані диякона.

"Біле" духівництво має такі сани: протопресвітер, протоієрей, священик (ієрей), протодиякон і диякон. Сан протопресвітера наприкінці XIX ст. у РПЦ мало всього кілька священиків (глави військового, морського, придворного духівництва). Зараз у сан протопресвітера підносять за особливі заслуги перед Церквою і теж надзвичайно рідко. Сан протоієрея дається настоятелям церков, а сан протодиякона - дияконам кафедральних соборів, але в ці сани можуть підноситися за заслуги священики і диякони.

Одяг "чорного" і "білого" духівництва поділяється на повсякденний та богослужбовий (що використовується під час богослужіння).

Головні елементи повсякденного одягу—ряса (звичайно чорного кольору) — просторий одяг до п’ят, з довгими широкими рукавами; клобук—рід циліндра, обтягнутий чорним або білим (у митрополитів) покривалом (намітка), що спадає на спину; скуфія—м’який головний убір з фіалкового або чорного оксамиту.

ПРАВОСЛАВНЕ ДУХІВНИЦТВО

Богослужбовий одяг (стихар, фелон, сакос) відомий під загальною назвою ризи. Священним головним убором ("головною прикрасою") є митра. На шиї священнослужитель носить наперсний (нагрудний) хрест як знак священства, а вище духівництво (єпископи), крім того, панагію — медальйон-ікону. Знаком вищих церковних ієрархів є також особливого виду палиця (жезл). Існують і особливі елементи священного одягу. Диякони через ліве плече повинні носити подобу довгої стрічки — орар. Піднімаючи правою рукою його кінець, вони дають звістку півчим і людям про початок співу і молитов. Архієреї та священики замість ораря носять єпитрахшіь з парчі чи оксамиту. Єпископам належить виключне право носити на плечах омофор (плат з легкої тканини).

Священний одяг має давнє походження і, крім утилітарного призначення, символізує деякі моменти християнського віровчення, наприклад, фелон—символ багряниці, в яку одягли Христа воїни, а в духовному розумінні означає "ризу правди", тобто білий одяг новохрещеного, символ виправдання від усякого гріха; митра—головний убір старозаповітних первосвящеників, що нагадує терновий вінець на голові Ісуса Христа й означає духовну владу^*54.

*54: {Служебник - К., 1999.- С. 469-470.}