Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Текст 9.5. УСТАВ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА ПРО ДЕСЯТИНИ, СУДИ ТА ЛЮДЕЙ ЦЕРКОВНИХ

Не раніше 995 р.

1. Во имя Отца, и Сына, и Святаго духа.

2. Се яз, князь великий Василей, нарицаемый Володимер, сын Святославль, внук И горев (и) блаженыя Ольгы, усприал есмь крещение святое от греческых царей Констянтина и Василия и Фотея патриарха, взях перваго митрополита Михаила на Киев и на всю Русь, иже крести всю землю Рускую.

3. И по том летом минувшим, создах церковь святую Богородицю и дах десятину к ней во всей земли Рускои княжения от всего суда 10-тый грош, ис торгу 10-тую неделю, из домов на всякое лето 10-е всякаго стада и всякаго живота чюднои матери Божий и чудному Спасу.

4. И по том возрех в греческий номоканун и обретох в нем, юже не подобает сих тяжь и судов судити князю, ни бояром, ни судьям его.

5. И сгадав аз со своею княгиною Анною и со своими детьми, дал есмь святой Богородици и митрополиту и всем епископом.

6. А ты не ступають ни дети мои, ни внуци мои, ни род мои в люди церковныя и во все суды.

7. И по всем городом дал есмь, и по погостам, и по свободам, где крестьяне суть.

8. А кто вступит на мое дание, суд мне с тем пред Богом, а митрополиту проклинати его сбором.

9. Дал есмь: роспусты, смильное, заставание, умыкание, поши-бание, промежи мужем и женою о животе, или о племени, ил и о сватовстве поимутся, ведство, урекание, узлы, зелье, еретичество, зубо-ядение, иже отца и матерь бьют, или сын и дочи бьетася, иже истя-жются о задници.

10. Митрополичилюди церковный: игумен, игумениа, (поп, попадья), поповиче, чернец, черница, дьякон, дьяконовая, проскур-ница, пономарь, вдовица, калика, стороник, задушный человек, прикладник, хромец, слепец, дьяк, и все причетници церковный.

11. Аше их кто внидет в вину, судити тех митрополиту и епископом опрочи мирян.

Российское законодательство X—XX ее. — Т. 1. Законодатель’ ство Древней Руси. - М., 1984. - С. 139-140.

Текст 9.6. ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ. ЗАСНУВАННЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ

У РІК 6559 [1051]. Поставив Ярослав русина Л аріона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів.

А тепер—от скажем, звідки дістав свою назву Печерський монастир.

Коли богол юбивий князь великий Ярослав уподобав [село] Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них же був пресвітер, на ім’я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині старий монастир Печерський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, викопав він тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував (церковні] часи і молився тут богу потай.

Поті м же вложив бог князю в серце [добрий намір]: поставив він його митрополитом [у] святій Софії, а ся печерка так осталася. А не по багатьох днях знайшовся один чоловік, на мирське ім’я | Анти па |, із города Любеча. І вложив йому богу серце [намір) у землю | Грецьку) іти; монастирі, шо є там, подивитися. Він і подався іти на Святу Гору І Афон у Греції. — Авт.], і побачив тутешні монастирі, і возлюбив чернецтво. І прийшов він у один монастир із сущих тут монастирів, і вмолив ігумена його, шоби возложив він на нього сан чернечий. І він тоді, послухавши його, постриг його і нарік його ім’ям Антоній. І, напустивши його і научивши його чернецтва, сказав він йому:

"Тож іди назад в Русь, і хай буде на тобі благословення од Святої Гори, бо многі од тебе чорноризцями стануть". І благословив він його, і відпустив його, сказавши йому: "Іди з миром".

Антоній, отож, прийшов до Києва і думав: "Де жити?" І походив він по монастирях, і не вподобав [жодного), бо [цього] бог не хотів. І став він ходити по дебрях і по горах, шукаючи, де б йому бог показав (належне місце]. І прийшов він на пагорб, де ото Ларіон ви копав був печеру, і возлюби в місце се, і вселився в неї, і став молитися богові, зі сльозами говорячи: "Господи! Утверди мене в місці сьому, і хай буде на місці сьому благословення Святої Гори і мойого ігумена, що мене постриг".

І став він жити тут, молячи бога, їв хліб сухий, і того через день, а води в міру заживаючи, і копаючи печеру, і не даючи собі покою ні вдень, ні вночі,— в трудах пробуваючи, і в неспанні, і в молитвах.

Поті м же, коли узнал и | це | добрії люди, вони приходил и до нього, приносячи йому, що було на потребу його. І набув він (такої] слави, як і Великий Антоній. І, приходячи до нього, просили (люди) од нього благословення.

Потім же, коли преставився великий князь Ярослав і взяв владу його син Ізяславі сів у Києві, Антоній уже був прославлений в Руській земл і. І Ізяслав, довідавшись про життя його, прийшов із дружиною своєю, просячи] у нього благословення і молитов.

І відомий усім став Великий Антоній, і шанований усіма. І почали приходити до нього братія, і став він приймати і постригати їх. І зібралося до нього братії числом із дванадцять, викопали вони печеру велику, і церкву, і келії, які є і до сьогодні в печері під старим монастирем.

Коли ж згуртувалася братія, сказав їм Антоній: "Се бог вас зібрав, братія. Ви [тут) єсте по благословенню Святої Гори, тому що мене постриг ігумен Святої Гори, а я вас постригав. Хай буде на вас благословення, перше — од бога, а другеє—од Святої Гори". І, це сказавши їм, він мовив до них: "Живіте особно. Я поставлю вам ігумена, а сам хочу в іншу гору сісти один, усамотнившись, як ото і раніш я був звик".

І настановив він їм ігумена, на ім’я Варлаама, а сам пішов у гору, викопав печеру, яка є під новим монастирем, і в ній і скончав він живоття своє, живши у чесноті і не виходячи з печери сорок літ,— і ніколи, і нікуди. В ній же лежать мощі Його й до сьогодні.

Братія ж та ігумен жили в печері. А коли братії умножилося і не могли вони вміститися в печеру, то задумали вони поставити монастир зовні печери. І прийшов ігумен і братія до Антонія, і сказали вони йому: "Отче! Умножилося братії, і не можемо ми вміститися в печері. Коли б повелів бог і твоя молитва, то поставили б ми церквицю малу зовні печери". І повелів їм Антоній.

Вони тоді поклонилися йому і поставили церквицю малу над печерою на честь Успіння святої богородиці. І став бог ум ножати чорноризців молитвами святої богородиці, і вчинила раду братія з ігуменом поставити монастир, і сказала братія з ігуменом Антонію: "Отче святки! Братія умножається, тому хотіли б ми поставити монастир". Антоній же, рад бувши, сказав: "Благословен бог в усьому. А молитва святої богородиці і отці в, сущих у Святій Горі, нехай буде з вами". І, се мовивши, послав він одного з братії до Ізяслава, великого князя, кажучи так: "Княже мій! Бог ось умножає братію, а місце мале. Якби дав ти нам гору ту, що є над печерою".

Ізяслав же, це почувши, був рад, і послав мужів своїх, і дав їм гору ту. А ігумен і братія заложили церкву велику, і монастир обгородили стовп’ям, і келій поставили багато, і церкву завершили, і прикрасили її іконами.

І відтоді почали називати монастир Печорськи м; тому що жили було ченці раніш у печері, то од того прозвався монастир Печорським. Постав же Печорський монастир по благословенню Святої Гори.

Коли ж Феодосій прийняв монастир, то почав він додержувати великого отримання, посту, і молитви зі сльозами, і збирати став многих чорноризців, і зібрав братії числом сто. 1 почав він шукати правила чернецького. І знайшовся тоді Миха’іл, чернець монастиря Сту-дійського, що прийшов був із Греків з митрополитом Георгієм. І став І Феодосій] у нього шукати устав ченці в студ і йських, і, добувши [його] у нього, списав, і встановив у монастирі своєму: як співати співи монастирські, і поклони як держати, і читання читати; і стояння в церкві, і весь порядок церковний, [і] сидіння на трапезі, і що їсти в які дні — все це за уставом. Феодосій, все це роздобувши, передав монастирю своєму.

Од сього ж монастиря прийняли всі монастирі устав — по всіх монастирях. Тому—то вшанований є монастир Печорський як старший од усіх і почестю більший од усіх.

Літопис руський. - К., 1989. - С. 95-97.