Релігієзнавство - Лубський В.І. - Розділ IV. Психологія релігії

Специфіка психології релігії полягає в тому, що вона виникла на стику декількох галузей знання. Психологія релігії склалася на перехрещенні філософії, релігієзнавства, психології та соціології, з яких вона запозичила основні принципи, методи, поняття. Без врахування випливаючої звідси структурної складності психології навряд чи може бути дано вичерпне тлумачення предмета. Спроби багатьох учених віднести психологію релігії до галузі релігієзнавства, психології чи соціології вказують на безперспективність вирішення питання. Звичайно, вони відображають не справжні інтереси науки, а професійну орієнтацію автора.

Необхідно повністю погодитися з Д.Угриновичем у тому, що соціально-психологічний підхід до вивчення релігійної свідомості є стрижнем психології релігії.

Виділення головної, центральної характеристики не повинно заступати складні зв'язки психології релігії з іншими суспільно-історичними і природничо-науковими дисциплінами, кожна з яких по-своєму визначає обличчя психології релігії. Психологія релігії вивчає масову релігійну свідомість, свідомість віруючих, взяту в її реальному функціонуванні, в єдності з поведінкою віруючих, інакше кажучи, психологія релігії вивчає регулюючу функцію релігійної свідомості, вплив її на поведінку віруючих, єдність свідомості і поведінки віруючих. Це один аспект, на який хотілося б звернути увагу.

По-друге, психологія релігії, матеріалістична психологія релігії, з'ясовує співвідношення масової релігійної свідомості з соціальними умовами життя людей, тих або інших соціальних груп, груп віруючих та ін. Тут слід виділити два аспекти: психологія релігії, враховуючи соціальне середовище, дає змістовний аналіз релігійної свідомості віруючих, формування цієї свідомості. Це аспект генетичний, соціально-історичний, каузальний. І другий аспект — психологія релігії вивчає вплив релігійної свідомості на поведінку віруючих, на їх релігійну діяльність в суспільстві. Все це дозволяє накреслити той рубіж, який відділяє психологію релігії від інших дисциплін, що вивчають релігійну свідомість. Наприклад, гносеологічна проблематика, тобто проблеми істинності чи помилковості релігійної свідомості, хоча і входять якимось чином в психологію релігії, але не складають її власної центральної проблеми. Іншими словами, психологія релігії з'ясовує психологічні особливості віруючих людей, які відокремлюють їх від невіруючих, те, що проявляється в їхній поведінці.

Якщо так пояснювати психологію релігії і досліджуваний нею предмет, можна зробити відповідні висновки про місце психології релігії в системі психологічних наук і в системі наук взагалі, і, отже, стає зрозумілим, на якому рівні дослідження психологію релігії слід вивчати.

Психологічні особливості віруючих можна з'ясувати тільки на рівні соціально-психологічного аналізу. Загальна психологія і супровідні та інші психологічні галузеві дисципліни не можуть виявити цих психологічних особливостей віруючих, тому що загальна психологія абстрагується від змістового аналізу релігійної свідомості, як і свідомості взагалі. Для розуміння особливостей релігійної свідомості як мотиву поведінки віруючих нам потрібен змістовий аналіз релігійної свідомості, тобто виявлення специфіки релігійної свідомості і те, як вона співвідноситься з реальністю. Гносеологічний аспект тут неминучий, і в цей же час потрібен аналіз психологічних особливостей того ставлення до надприродного, яке ми позначаємо як віру в надприродне. Вважається, що ці два аспекти є стрижневими при характеристиці особливостей психології віруючих. Це та інше можливо тільки на рівні соціально-психологічного аналізу з допомогою соціальної психології. Тому психологія релігії є галузь соціальної психології як і етнопсихологія або інші галузі соціальної психології. Психологію релігії можна вважати галуззю релігієзнавства. В той же час релігієзнавство, вірніше, його описовий, порівняльно-історичний розділ є невід'ємною частиною психології релігії. Потреба в релігієзнавчому осмисленні соціально-психологічних досліджень обумовлена тим, що структура, зміст, направленість релігійної свідомості тісно пов'язана з системою ідей і уявлень того або іншого релігійного напрямку.

Питання формування і функціонування релігійної свідомості, її психічних передумов, співвідношення в релігійній свідомості емоційних і раціональних елементів, перетворення їх в стереотипи, в центри духовної інтеграції особистості, можуть бути вирішені лише на основі загальної психології. Залучення загальної психології потрібно при вивченні вікової релігійної психології. Тут можна заперечити, що механізми засвоєння і закріплення знань та навичок однакові, незалежно від того, справжні ці знання чи ні, корисні ці придбані навички чи шкідливі. Але у формуванні індивіда в умовах релігійного оточення існують деякі специфічні процеси. Релігійне виховання побудоване на переважному розвитку і закріпленні установки на емоційно-почуттєве світосприйняття. Релігійність надбудовується і згодом оформляється в санкціоновані віровчення: дитячі страхи та інші несвідомі переживання. Загальній психології доведеться також вирішити, що являє собою "почуття реальності невидимого", "почуття божественної присутності", немотивовані терміни та інші аналогічні переживання, які живлять релігійність. Відмахнутись від цих питань не можна, тому що власний досвід та переживання для віруючого є найпереконливішим аргументом на користь його віри.

В залученні людини до релігії об'єктивні причини тісно переплітаються з суб'єктивними якостями особистості. Соціальний аналіз розкриває загальні закономірності формування свідомості та поведінки людей в тому або іншому напрямку, але він не пояснює причин, через які рівні обставини викликають у людей різну емоційну та вольову реакцію. Чому серед людей, які живуть в однакових соціальних та культурно-побутових умовах, одні стають віруючими, інші — атеїстами? Одним з основних питань є виявлення соціально-психологічних типів людей, того співвідношення об'єктивних і суб'єктивних моментів, які забезпечують даний тип світосприймання людини. В його вирішенні соціальний аналіз повинен стикатися з аналізом особливостей психологічного складу, типу нервової системи, темпераменту особистості та ін. Отже, психологія релігії дуже тісно пов'язана з психологією особистості. У світі вищезгаданого психологію релігії можна пояснити як комплексну наукову дисципліну, що являє собою органічну єдність принципів та методів, запозичених з філософії, соціології, релігієзнавства і психології, причому психології в самому прямому розумінні. Психологія релігії вивчає природу, структуру, зміст, динаміку і функції релігійної психології, тобто сукупність уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, що сприймаються масою віруючих.

В американській психології релігії, як і буржуазній емпіричній науці в цілому, існує розрив, невідповідність рівня теоретичних узагальнень з високо-розвинутою експериментальною практикою. Це склалося під впливом багатьох причин. Одна з них — суперечність задач, поставлених перед буржуазною психологією релігії. З одного боку, на психологію релігії покладалась функція дати більш сучасне обґрунтування цінності релігії в житті індивіда та суспільства. Отже, перед психологією релігії поставала задача, яку вона могла вирішити лише в дусі традиційно-теологічних спекуляцій, збагативши їх психологічною термінологією.

З іншого боку, буржуазне суспільство, зацікавлене в укріпленні релігії, потребувало певних об'єктивних повідомлень про природу, зміст, динаміку релігійної свідомості. Це стимулювало розвиток емпіричних досліджень, примушувало психологію розширювати коло досліджуваних явищ, удосконалювати методи та техніку досліджень.

Безумовно, розрив між великим емпіричним матеріалом, який мала психологія релігії, і слабкістю її теоретичних узагальнень має умовний характер, тому що результати конкретних досліджень не можуть не впливати на теорію, як вихідні теоретико-методологічні передумови не можуть не пояснювати репрезен-тивності емпірично вивчених фактів.

Але, абсолютувавши межу, що відокремлює теорію від практики в американській психології релігії, можна визначити напрямки, вивчення яких може виявитися найбільш продуктивним для наукового атеїзму.

На основі аналізу робіт психологів можна виділити такі напрямки, по яких ведуться дослідження релігійної свідомості:

1. Загальна теорія психології релігії включає вирішення питання про природу, сутність релігії, структуру, зміст і функції релігійної свідомості. Хоча американські психологи встановили багато цікавих закономірностей та компонентів релігійної свідомості і їм вдалося розкрити різноманітність суб'єктивно значущих форм релігії, показати залежність релігійної установки від індивідуально-типологічних і соціально-психологічних особливостей індивіда та ін., вони дали цьому неправильне, фідеїстичне по своїй суті тлумачення. Тому загальна теорія американської психології релігії являє для нас інтерес, якщо можна так сказати, від противного, головним чином, як об'єкт критики.

2. Другим є розділ про статево-вікову психологію релігії, що досліджує етапи становлення релігійної свідомості в процесі зростання індивіда, особливості структури, змісту та динаміки релігійних уявлень, почуттів та поведінки в різних статево-вікових групах.

Американська психологічна наука звернула увагу на певні зміни, які відбуваються у релігійній свідомості в процесі онтогенетичного розвитку індивіда. їм вдалося експериментально встановити чітку корекцію між переконанням батьків та дітей і, таким чином, показати значення сімейного виховання у відтворенні релігії. Була вивчена залежність релігійності від статево-вікових особливостей віруючих. Як показали дослідження, у дітей стереотипи релігійних навичок складаються раніше осмислення їх значення, релігійність дітей несе нерефіактивний, авторитарний, наслідувальний, емоційний характер. В юнацтві та зрілому віці релігійність значною мірою коректується рівнем освіти і характером суспільної активності індивіда. В літньому віці, коли інтелект та емоції гаснуть, людей, як вважають американські психологи, не турбують тонкощі віровчення. Їх віра концентруються головним чином на думках бога та про загробне життя. Культова практика для людей похилого віку набуває звичайного стереотипного характеру.

Цікаві спостереження були проведені над поведінкою чоловіків і жінок і відмічено різницю в їх релігійності. Жінки в усіх деномінаціях проявляють велику культову активність їх релігійність несе більш емоційний характер, вони більш комфортні, менше відчувають сумніви, їх переконання більш консервативні. Все це підкреслюється великим емпіричним матеріалом та статистикою. Мабуть не всі висновки американських психологів абсолютні. В нашій країні, можливо, картина буде інша. Але великий емпіричний матеріал і статистичні дані можуть бути критично використані при розробці атеїстами матеріалістичного поняття даного питання.

3. Головна увага приділяється патології, особливостям свідомості віруючого, поведінці, а також зв'язкам релігійності з іншими прихильниками життєвої активності людини. Безумовно, патологія віруючого на Заході і в нашій країні відрізняється. Проте деякі процеси, які відбуваються в наш час у свідомості віруючих, мають загальні риси.

Передусім, необхідно відзначити прогресуюче відмирання масової релігійної свідомості. Невипадково в останніх дослідженнях у поняття критерія релігійності була введена така характеристика, як рівень наукового мислення. Це свідчить про те, що релігійна свідомість піддається впливу, по-своєму деформується у зв'язку з розповсюдженням наукових знань. Психологи, соціологи відзначають посилюючий розрив між зовнішніми виявами релігійності та внутрішнім засвоєнням її, тобто відповідністю суб'єктивного світу віруючого інституційним нормам досліджуваного. Центр ваги в релігії все більше перемішується в сферу суб'єктивної психології і моральних переживань особистості при відповідному зменшенні інтересу до догматики. Змінюється і співвідношення функцій, виконуваних релігійними організаціями. Участь у діяльності цих організацій набуває для віруючого більш комунікативного і регулятивного значення при деякому зниженні значення культу. Спільність діючих в цьому плані змін у нас і в країнах заходу свідчать про те, відображається закономірний процес прогресуючої секуляризації суспільної свідомості, характерний для всього сучасного світу.

4.Четвертим є розділ "Психологія патологічної релігійної свідомості" Він включає дослідження психології релігійних містиків, аскетів, святих, догматиків та інших психопатологічних форм релігійної свідомості. Ці питання привертають увагу американських психологів. Ними зібраний великий біографічний матеріал, проведені медичні спостереження, експериментальні дані та ін. Різними авторами цей матеріал інтерпретується по-різному. Рівень розвитку сучасної психології та психіатрії дає можливість на якісно новому рівні осмислити питання релігійної психопатології. У вирішенні цієї проблеми з матеріалістичних позицій матеріал, зібраний американськими психологами, може стати неоціненною допомогою.

5. І, нарешті, п'ятий розділ — прикладна психологія релігії. До неї належить питання релігійного виховання та освіти, психологія культу, релігійна психотерапія і пасторська психологія. В розробці цих проблем найбільше проявився зв'язок психологів з теологами. По суті, цей розділ може бути названий практичною теологією, оскільки він покликаний озброювати священнослужителів ефективними, психологічними засобами закріплення та поширення релігійної свідомості.