Релігієзнавство - Лубський В.І. - Румунська православна церква

Румунська православна церква — одна з найбільших православних церков — об'єднує близько 16 мільйонів віруючих. її історична доля пов'язана з іноземним поневоленням та залежністю від Константинопольського патріархату. Початок християнства на території сучасної Румуни відноситься до V ст., в XIV ст. тут утворюються дві митрополії, але автокефальною Румунська православна церква стала лише в 1865 р. завдяки процесові об'єднання князівств Валахії та Молдови, що завершився в 1862 р. утворенням Румунської держави.

Новий статус Румунської церкви у православному середовищі було визнано не одразу. Константинопольський патріархат визнав її автокефалію лише через 20 років. З 1919 року Румунська церква має статус патріархату. її патріарх має титул Блаженнійшого патріарха всієї Румунії, Намісника Кесарії Каппадокійської, митрополита Унгро-Влахійського, архієпископа Бухарестського. Його резиденція знаходиться в Бухаресті.

При патріархові діє Священний Синод, що складається з усіх архієреїв і збирається один раз на рік, а також постійний Синод, до складу якого входять лише митрополити.

Відповідно до церковного уставу та соборноправної традиції діють також Національні церковні збори, до складу яких входять члени Синоду та обрані віруючими представники кліру й мирян з усіх єпархій. Вищим адміністративним і виконавчим органом церкви є обрана Національними церковними зборами Національна церковна рада. Вона складається з трьох кліриків та шести мирян і обирається на чотирирічний термін.

На території Румунії церква має 13 єпархій, що об'єднані у 5 митрополій. Юрисдикція Румунської православної церкви поширюється на православних румунів, що проживають у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, Австралії та Нової Зеландії.

Структурні підрозділи Румунської православної церкви з різним статусом є у США, Угорщині та колишній Югославії. З 1972 р. до н складу на правах єпископської автономії входить так звана Французька православна церква з кількома тисячами своїх прихильників. Загалом церква має понад 8 тис. храмів, 133 монастирі. Офіційними друкованими органами церкви є журнали "Румунська православна церква", "Православ'я" та "Богословські дослідження". Крім суто релігійних, Румунська православна церква виконує ще й державно-політичні функції, оскільки юридично не відокремлена від держави. Мабуть, зайва "втягненість" церкви в політичну сферу життя суспільства й зумовила гострі колізії в її керівництві у зв'язку з падінням режиму Чаушеску.

Болгарська православна церква.

У відповідності з церковними джерелами християнство на території сучасної Болгарії почало розповсюджуватися з найдавніших часів і одержало тут інститу-ційне оформлення. Однак масове хрещення відбулося 864 р. за царя Бориса, який доклав чималих зусиль для автокефалії Болгарської церкви. У 870 р. їй було надано автономію в рамках Константинопольського патріархату. Автокефальною церква стала лише в 919 р. завдяки зміцненню державної незалежності Болгарії періоду першого царства.

Константинополь визнав за Болгарською церквою автокефалію та патріарше достоїнство лише в 927 р., але політична залежність Болгарії від Візантії призвела до повернення її церкви в 1010 р. у статус архиєпіскопата та поновлення в ній грецького засилля. У період другого болгарського царства наприкінці XII ст. в Тирново було засновано патріаршу кафедру, що стояла на сторожі національних інтересів. Поряд з нею діяла й архієпископська кафедра в Охріді, яка залишалася під грецьким впливом.

Починаючи від XIV ст. Болгарська церква зазнає нових утисків. До грецького духовного гніту долучається політичний крах Болгарії, завойованої турками-османами. Вони, особливо за правління султана Сулеймана І (1520—1566) та його наступників, проводили політику викорінення християнства.

Відродження Болгарської церкви стало складовою частиною загального процесу національного відродження. Проте цей процес гальмувався надзвичайно сильним грецьким впливом. Протистояння між віруючими болгарами та Константинопольським патріархом закінчилося тим, що у 1870 р. у відповідності з султанським фірманом був заснований болгарський екзархат, а через два роки відновлено автокефалію Болгарської церкви, визнану Константинополем лише у 1945 р. У 1953 р. церкву очолив патріарх, що має титул Святійшого патріарха. При ньому діє Священний Синод, до складу якого входять чотири митрополити. Один з них очолює Вищу церковну раду, що складається з двох кліриків та двох мирян. До ЇЇ компетенції входять питання міжхристиянських відносин та господарчої діяльності.

За церковними джерелами Болгарська церква нараховує понад 6 мільйонів віруючих. На території Болгарії вона має 11 єпархій, близько 3200 храмів, понад 120 монастирів. У Софії діють духовна академія та семінарія. За межами Болгарії церква має 3 єпархії: Нью-Йоркську, Анконську та Детройтську, а також кілька парафій в Угорщині, Румунії та Австрії. У Стамбулі знаходиться Болгарське церковне намісництво, а в Москві — Болгарське подвір'я, що діє з 1948 р. Офіційний орган церкви — "Церковний вісник".