Релігієзнавство - Лубський В.І. - Руська православна церква

Українська православна церква, яка діє під омофором патріарха Московського і всієї Русі, але є незалежною в управлінні, звернулася до священноначалія РПЦ з проханням надати їй повну канонічну незалежність — автокефалію. В разі позитивного вирішення цього питання кількісні параметри РПЦ змінилися б кардинальним чином. Досить сказати, що на території Росії діє близько 2,8 тис. православних парафій, а в Україні лише в складі УПЦ їх налічується понад 5,5 тис. До цього слід додати майже 1,5 тис. православних парафій, які входять до складу УАПЦ. Однак, як відомо, Архієрейський собор РПЦ, що засідав з 30 березня по 4 квітня в Москві, відмовив УПЦ в її намаганні дістати цілковиту самостійність. Не вказуючи в даному випадку на чинники, що спричинили до такого розгортання подій, і не торкаючись складних перипетій, пов'язаних з долею православ'я в сучасній Україні, будемо розглядати УПЦ як складову частину Руської православної церкви у відповідності з фактичним станом речей.

Руська православна церква

Руська православна церква — найбільша серед сучасних поміси их православних церков. В диптиху (традиційному списку церков) вона посідає п'яте місце. В тих кордонах, в яких сьогодні діє РПЦ на території європейської частини колишнього СРСР, вона бере свій початок від періоду запровадження християнства в Київській Русі в кінці X ст. Однак на той час утворилася Київська митрополія, що перебувала в досить формальній залежності від Константинопольської церкви. Північно-східні території Київської Русі, як відомо, були християнізовані значно пізніше.

Перенесення церковного центру з Києва спочатку у Володи-мир-на-Клязьмі (1299 р.), а згодом до Москви (1325 р.) було пов'язане із занепадом Києва внаслідок монголо-татарської навали та зміцнення Московської держави. У 1354 р. Константинопольський патріарх дає згоду на перенесення центру Київської митрополії, але за умови, що Київ залишиться "першим її престолом і першою кафедрою".

Внаслідок боротьби між Московською та Литовською державами в 1458 р. відбувається поділ Київської митрополії на Литовську (Київську) і Московську. Весь цей час, аж до кінця перебування на кафедрі митрополита Йони, що був поставлений без згоди Константинополя в 1448 р., московські митрополити носили титул "Київського і всея Русі". Лише наступник Йони митрополит Феодосій почав іменуватися "Московським і всея Русі". 1448 р. вважається початком автокефалії Московської митрополії, в той час як митрополитів на Київську кафедру продовжує призначати Константинополь.

Таким чином, Московська та Київська митрополії розвиваються незалежно одна від одної аж до кінця XVII ст.

Подальше зміцнення Московської держави, особливо за Івана Грозного, актуалізувало утвердження тут патріаршої форми правління. Москва починає зазіхати на особливе місце у православному світі, з'являється політична трактовка відомої теорії про Москву як третій Рим. У 80-х роках XV) ст. світська влада робить кілька спроб утвердити в Москві патріаршу кафедру. Цієї мети вона досягає в 1589 р. Першим патріархом Московським і всієї Русі було обрано Йова.

У цей період на території Київської митрополії відбуваються події, що призводять до майже повного виродження православних церковних структур. Православ'я відступає під тиском католицизму Однак у 1620 р за допомогою православного братства та запорізьких козаків Єрусалимський патріарх Феофан відроджує тут ієрархію і православ'я загалом, даруючи православним Київської митрополії значні привілеї.

Переломним у відносинах між Москвою та Києвом, як двома духовними центрами, став період, пов'язаний з політичним підпорядкуванням українських земель Росії на Переяславській Раді в 1654 р. У 1685—1686 рр. Московський патріарх поглинув Київську митрополію. З цього часу остання починає перетворюватися на рядову єпархію РПЦ, повністю підпорядковану Московському патріарху, аз 1721 по 1917 рр. — Святійшому Синоду-

У 1921 р. православні України об'єднуються в екзархат Московського патріархату. Паралельно з ним діють і православні церковні структури національного спрямування, найвпливо-вішою серед яких була Українська автокефальна православна церква. Однак усі вони, особливо церкви національного спрямування, були винищені в 30-ті роки тоталітарним режимом. Тоді священноначаліє РПЦ докладає всіх зусиль, аби монополізувати свій вплив серед православного населення України. РПЦ стає дійовим засобом русифікаторської політики "центру". Лише сучасне національно-релігійне пробудження в православному середовищі України змусило Московську патріархію піти на надання православним структурам, які діють тут, певної самостійності. При цьому РПЦ постійно демонструє намагання утримати УПЦ у сфері свого впливу.

Очолює Руську православну церкву патріарх, що має титул "Патріарх Московський і всієї Русі". При ньому діє Священний Синод, що складається з п'яти постійних та п'яти тимчасових членів. Предстоятель УПЦ є постійним членом Священного Синоду РПЦ. Адміністративний устрій церкви включає в себе чотири ступені: парафія, благочиння, єпархія, патріархія. Виняток складають лише УПЦ та Білоруський екзархат. Закордонні єпархії, окремі благочиння та парафії, починаючи з 1990 р., також прямо підпорядковані патріархії. Церква має триступеневу систему духовної освіти: парафіяльні училища, семінарії та академії. Місцезнаходження центральних керівних органів РПЦ — Святода-нилів монастир у Москві.