Релігієзнавство - Мозговий Л.І. - Тема 14. Містицизм як духовно-релігійний феномен. Давні містерії і таємні спілки

1. Містицизм, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена.

2. Містерії як форма освоєння трансцендентної реальності (містерії друїдів Британії та Галлії, культ Мітри, гностицизм, містерії Асар-Хапі, містерії Одіна).

1. Містицизм, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена

Містицизм як розвинута система осмислення і трактування даних містичного досвіду і специфічно можливих шляхів його досягнення обов' язково визначається ступенем розвитку інтелектуальної сфери взагалі і, зокрема, теоретичного знання, причому не тільки на релігійному і філософському рівні. Містика і містицизм, споконвічно спрямовані на єдність, у будь-якій спеціалізованій області людського знання і діяльності.

Містицизм існує самостійно, навіть у поєднанні з релігією, філософією, теологією, політикою, економікою. І будь-яка гіпертрофія "теорії" або "практики" в усіх можливих її переплетіннях з іншими формами людської життєдіяльності не позбавляє його унікальної своєрідності.

В "Ілюстрованій енциклопедії містицизму і таємних релігій" Дж. Фергюсона термін "містика" пов' язується з поняттями "містерія" і "містичний стан" ("містичний досвід"). Учений розглядає переважно психологічну сторону містики, у першу чергу як комплекс психічних переживань, основну увагу приділяючи емпіричним, так би мовити, прикладним дослідженням містичних фактів поза їх теоретичним осмисленням (Ferguson J. An Illustrated Encyclopaedia of Mysticism and the Mystery Religions, L., 1976, 201).

Філософсько-теоретичне осмислення містики та релігійно-містичного досвіду передбачає вироблення загальнофілософсь-ких критеріїв, з якими можна пов'язати поняття, що дозволять виявити цілий спектр незвичних форм релігійно-містичного освоєння дійсності як окремо взятою людиною, так і суспільством. Крім того, з'явиться можливість визначити містико-релі-гійно-філософський напрям значеннєвих відтінків у життєво-практичному трактуванні даного феномена. Відповідне ставлення до цієї проблеми дозволить суспільству уникнути хаотичного шабашу безпрецедентного агресивно-ультимативного ставлення до єдиної галузі чудес і перетворень, які покликані протистояти розгулу бездуховності в лабіринтах апокаліптичного часу.

Крім того, слід визначитися і повернути поняттю "релігійно-містичний досвід" початкове тлумачення, яке можна сформулювати в такий спосіб: знаходження необхідного щабля органічного духовного розвитку суспільства, набуття рівноваги і гармонії, достатнє освоєння ним життєвих аспектів у сфері трансцендентної реальності.

Усім народам і цивілізаціям був відомий такий унікальний духовний феномен, як релігійно-містичний досвід, який набуває особливої актуальності у зв' язку з глобальною кризою уявлень про світ і людину в ньому. На зміну "соціально-політичному містицизму" радянського суспільства (Мамардашвили М. К. Мысль под запретом. Беседы с А. Э. Эпельбуэн // Вопросы философии. - 1992. - № 5. - С. 112) прийшов "тотальний містицизм із тут і тепер - психологією" (Юревич А. В., Цапенко И. П. Функциональный кризис науки // Вопросы философии. - 1998. - № 1. - С. 15-25). Духовність сприймалася як патологія і невиправне каліцтво на фоні атеїстичної розсудливої сфери, де інстинкт Абсолюту втрачений, а реальність чуттєвого світу втрачена. На загальному фоні домінує скептичний нігілізм, який прилюдно оголошує про абсурдність світу трансцендентної реальності, відкидаючи аспекти релігійно-містичного порядку.

Але одночасно з ослабленням суспільного інтересу до науки та зниженням її світоглядної ролі в сучасному культурному просторі значно зросли впливи релігій, невід' ємною рисою яких є містичність. Відродження релігійності, широкий інтерес до містичних практик стародавніх і новітніх релігій, прагнення долучитися до них, видання релігійної літератури і перевидання містико-богословських праць свідчать про нові процеси, які відображають шанобливе ставлення до релігійних ідей і потреб у них з боку сучасників, які "випробували", в переважній більшості, багато суспільних ідеалів на собі і відчули їх негативні наслідки. Така ситуація викликає одночасно і побоювання за майбутнє людства: можливо, воно робить чергову помилку і сподівається на те, що оптимальний і відомий людству шлях духовного відродження буде знайдено.

Постійний поділ на два полюси - раціональне й ірраціональне, зовнішнє і внутрішнє, наукове і релігійне - унеможливив пізнання феномена, який існує для людини в якості трансцендентної реальності. Класична наука характеризується обмеженими методологічними можливостями, але в своїх претензіях на абсолютне знання вона відсторонює містичний досвід за межу наукової картини світу. Існувало переконання у тому, що містика до цього часу парадоксально поєднувала в собі раціональний науковий метод пізнання і "не-науковий" предмет, яким є внутрішня духовна реальність людини, традиційно закріплена лише за релігією (Тейяр де Шарден. Феномен человека. - М.: Наука, 1987. - С. 240).

Класична раціональність практично не зважала на внутрішній світ людини, який виникає в ній як наслідок взаємодії з навколишнім світом і розглядала процеси, які відбуваються, лінійно, як рух від простого до складного, де увага зосереджувалася лише на зовнішньому боці подій. Релігійно-містичний досвід, властивий кожному людському "Я", що знаходиться одночасно в особливих взаємовідносинах з емпіричним світом і світом трансцендентним, виявився для класичної науки не тільки не пізнаваним, а й реально не існуючим, підпорядковуючи все девізу: "не з' ясовне, значить не існуюче". Такі ознаки людини, як дух і духовність, були лише частиною її психіки, виведеної із відчуттів, інстинктів і потягів. А саме по собі людське тіло розвивало уявлення про механічне утворення, що складається з множини частин, які гармонійно взаємодіють. Альтернативою людської еволюції, в якій не було місця для власне особистісних внутрішніх характеристик, виступила Людина-машина з усією своєю незавершеністю. Наукове пояснення внутрішніх процесів зводилося до традиційного застосування раціональних методів дослідження, які споконвічно були непізна-ваною кантівською річчю-в-собі. Гармонійна духовність живої людської душі була втрачена класичною наукою, апелювала лише до окремих законів космосу і природи. Стрімкий розвиток її і значна кількість наукових відкриттів "диктували обумовленість усіх майбутніх рухів у Всесвіті наявними початковими умовами, вони ніби виганяли зі світу не тільки ідею Святого Духа, а й творчий вольовий початок самої людської особистості" (Энциклопедический словарь / Издатели Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. - Спб.: Типо-Литография И. А. Ефрона, 1896. - Т. 19. - С. 14). Прагнення все зводити до обмеженої кількості елементарних форм і формул, прагнення спростити до елементарності уявлення про людину і навколишній світ, абсолютизувати безкомпромісність наукових знань забезпечили вкрай негативне ставлення до всього, що об'єктивно не описувалося з позицій класичної раціональності, не розкладалося на "запчастини". Насамперед це стосувалося містичного досвіду. Така однобічність і лінійність класичної раціональності призвели до культурної кризи, яка характеризувалася зверненням до позанаукових методів пізнання, ірраціональності і містики в усьому, що стосується людини. "Всі спроби людини зрозуміти цей світ закінчуються непереборним прагненням сунути голову в пісок, щоб не бачити нічого незрозумілого..." (Андерхилл Э. Мистицизм. Опыт исследования природы и законов развития духовного сознания человека. К.: София, 2000. - С. 484). У класичній науці, позараціональній за своїм характером, містичний досвід як феноменальний модус виявився практично не дослідженим феноменом, винесеним за рамки наукового розуміння, що призвело до однобічного уявлення про людину як про суто матеріальну сутність.

Важливо переосмислити не завжди виправдані сенсації і крайнощі, що неминуче штовхали до безодні. Вандерхілл Еліза-бет у книзі "Містики ХХ століття" писала: "І от уже залишилася обвуглена головешка - людина, яка живе наприкінці ХХ століття, оточена віртуальними масками mass media, яка втратила зв'язок з минулим і не набула зв'язку з теперішнім...". Протягом існування людського суспільства незмінним залишалося те, що людині притаманна певна раціональність. Склалося так, що її відносять до тих феноменів нашого світу, які приводили мислителів усіх часів до висновку: цей світ є продуктом діяльності якогось розуму, вищого і сильнішого, здатного обмежити галузь людської раціональності, котра безсила перед могутнім трансцендентним Розумом: "Більшість тих, хто глибоко замислювався про природу і походження світу, висловлювали припущення: існування світу свідчить про щось таке, що виходить за межі цього світу, - про джерело існування, яке не має фізичної природи, а володіє величним розумом, силою і владою. Майже всі великі фі-лософи-класики - Платон, Арістотель, Декарт, Лейбніц, Берклі, Спіноза, Кант, Гегель - вбачали походження Всесвіту в трансцендентній реальності. Вони дотримувалися різних поглядів на таку реальність і підходили до її аналізу по-різному. Але те, що наш світ не може пояснити себе сам, і те, що він вимагає пояснення, котре йому не належить, не викликало у них жодних сумнівів..." (Ward K. God, Chance, and Necessity. Oxford: One World Publications, 1996. P. 1, 83).

Інтерпретація певних духовних технік, які виробило людство, сповнена глибокого екзистенційного відчуття, що допоможе людині виявити "нетрадиційне" або незвичне відчуття повсякденності. Таємничу реальність, яку ми постійно відчуваємо як зсередини, так і зовні, але до якої так важко дістатися крізь міазми наших власних туманних уяв і думок - ЦЕ. Уотс називав ЦЕ: "...необумовленою, невизначеною природою буття, ще не розчленованого на поняття і символи. Усвідомлювати це - значить більше ніколи не змішувати обумовлене з дійсним, скинути з себе владу слів, ідей і осягнути, що справжній світ не пізнається розумом. Щоб досягти ЦЬОГО, необхідно розпрощатися зі світом умовностей, і це саме той крок, якого люди бояться. Але деякі, визнавши, що світ неможливо визначити словами, і єдина річ, яку треба знати про нього, - це те, що він є, набувають свідомості усіх речей в їхній абсолютній конкретності і в той же час - у всій їхній божественності і невимовності. Таке усвідомлення виходить за рамки повсякденної самосвідомості і дає відчуття єдності зі Всесвітом, в якому всі речі сяють надзвичайною ясністю і любов'ю. Це відкритість всьому існуючому, це не райське бачення, а бачення світу в його цілісності - і це усе є чудом... " (Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. - М.: ТОВ "Видавництво "Ас-трель": МІФ; ТОВ "Видавництво АСТ", 2001. - С. 43).

Для науки, яка ніколи не мала однозначного уявлення про релігійно-містичний досвід, його пошуки залишалися таємницею і виконували функцію ірраціонального й відчуженого початку: "Ірраціональне - у широкому розумінні - те, що перебуває за межами розуму, алогічне або неінтелектуальне, нерозмірне з раціональним мисленням або навіть суперечить йому..." (Философский энциклопедический словар / Сост. С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев. - М.: Сов. энциклопедия, 1989. - С. 95).

Акцентуючи увагу на аспектах класичної науки, раціональної за своїм характером, релігійно-містичний досвід не був гідним предметом для вивчення. Віднесення містичного до ірраціонального, тобто виявлення в людині надзвичайних можливостей, зазвичай неможливих, і відсутність відповідних наукових теорій та методів, поглянувши на які можна було б описати так зване "чудо". Взагалі зняти з розгляду все ірраціональне, у тому числі і містичне як крайню форму його виявлення запропонувала епоха Просвітництва. "Ірраціональне - принципово не припустиме для раціонального пізнання, не сумісне з розумом і не відповідне його можливостям... Об'єктивної реальності, що відповідала б цій категорії, діалектичний матеріалізм не визнає" (Философская энциклопедия. - М.: Сов. энциклопедия, 1969. - С. 318-319). Внутрішній світ людини з її потенційними можливостями раціональної форми світоорієнтації (у тому числі філософської як певного типу ставлення людини до світу і до себе) не припускали можливості реального існування того, що не обґрунтовувалося з позицій класичної науки. Містичне як крайній вияв ірраціоналізму залишалося поза межами наукової картини світу і визнавалося нереальним, не гідним уваги. "Наука, подібно до всіх інших витворів людини, теж, у міру своїх можливостей, творить Реальність із Нереальності - і теж коливається між цими двома крайнощами..." (Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. - М.: ТОВ "Видавництво Астрель": МіФ; ТОВ "Видавництво АСТ", 2001. - С. 482). Будучи визначальною рисою нашого часу, містицизм, а точніше релігійно-містичний досвід, викликає не однозначне ставлення, і це є проблемою. Багато хто знаходить в ньому деструктивний і гармонійний вплив на людську особистість, яка намагається знайти духовні шляхи свого подальшого розвитку, засвоїти аспекти релігійного духовно-містичного досвіду на фоні власної трансформації, при цьому звертаючись до окультних феноменів, містичних практик і т. ін. "Тисячі і тисячі людей починають засвоювати вчення або долучатися до практик, не маючи уявлення про те, куди це захоплення містикою й езотеризмом може привести. Не випадково багато лікарів і психологів відзначають, що слідом за черговим захопленням новим езотеричним або містичним вченням у суспільстві наростає нова хвиля психічних захворювань, причиною яких є ці вчення" (Розин В. М. Мистические и эзотерические учения и практики в средствах массовой информации // Общественные науки и современность. - 1997. - № 3. - С. 45). У такий спосіб духовна криза, яка давно назріла в глибинах людської сутності, знаходить вихід і виявляється в неповноцінності індивіда та його незатребуваності.

Фундаментальною властивістю людської природи, як відомо, є прагнення до загадкового і таємничого. Проте сучасна людина, часто маючи при цьому практичну мету, намагається пізнати трансцендентні аспекти лише на основі свого власного досвіду. Суспільство добре засвоїло все, чому його вчив науковий матеріалізм: усе, що може бути використано людиною в ім' я її ж блага, має негайно використовуватися, не піддаючи сумніву обрану мету.

Наука, раціональна за своїм характером, також потерпає від кризи, що й ускладнює проблему вивчення містичного досвіду: "Ми далекі від того положення у світі, коли прогрес науки забезпечить добробут, мир і гармонію для всіх... Сучасність більше не розглядається як досягнення еволюції, об'єднаної з прогресом" (Оже М. Кризис смысла в современном мире // Философская и социологическая мысль. - 1995. - № 5-6). Тому сьогодні йдеться не про певні наукові можливості, а про культурну кризу взагалі, однією з ознак якої є звернення до ірраціональності і містики у всьому, що стосується людини (Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления. - К.: Лыбидь, 1990, 129).

Експлуатація давньої мудрості є вульгаризацією духовного, культурного і наукового контексту, з якими пов'язуються нові шляхи осмислення реальності, використовуються нові ресурси людської природи і зачіпаються перспективи духовних пошуків. Історія розвитку філософії демонструє, що містика і релігійно-містичне пізнання є дуже плідними для самої науки. Підтвердженням можуть бути піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм, класичний німецький ідеалізм. Як показала історія еволюції людського суспільства, містика і містичний досвід, у тому числі світових духовних традицій, не можуть залишатися поза увагою людинознавчих наук.

Заперечення і зневажання містичними аспектами уже є неможливим, оскільки проблема, яка виникла сьогодні, змушує суспільство вдаватися до підвищення теоретичного і методологічного рівнів пізнання на сучасному етапі його еволюції.

Слід зазначити, що філософський підхід до вивчення проблеми релігійно-містичного досвіду як феноменального-духовного модусу в контексті трансформації особистості має певні складності, обумовлені наступним:

1. Релігійні традиції, які розвивають містичний досвід, відбитий у творах різних народів, сприяли тому, що він трансформувався у величезну кількість різноманітних учень, практик, шкіл і методик. Вони, в силу своєї феноменальності, просторовотимчасової загальності і розмаїтості, відповідно не обґрунтовувалися класичною наукою, раціональною за своїм характером, яка відривала проблему існування Абсолюту (Єдиного) від цілого спектру форм, пов' язаних з ним.

2. Недивлячись на те, що містичний досвід є гідним предметом розгляду для багатьох наукових галузей, не мав під собою твердої бази або основоположної концепції, що визначала б сутність і особливості даного феномена. В жодній із них не було відповідного розуміння понять "містика", "містицизм", "містичний досвід", оскільки ці поняття або замовчувалися, або вживалися в неправильному контексті. Крім того, розуміння процесу містичного "делания" як єдиного засобу досягнення вихідної містичної мети - набуття вічного просвітленого Абсолютного єднання зі світом трансцендентної реальності, вважалося зайвим.

3. Містичний досвід залишався за рамками наукової картини світу, оскільки діалектичний матеріалізм вбачав у ньому крайню форму ірраціонального, вважаючи його згубною формою світо-орієнтації, не допускаючи навіть можливості існування внутрішнього світу людини як феноменального конгломерату духовності. Відсутність у науці відповідних теорій і методів, неможливість його досягнення в лабораторних умовах та пізнання теоретичним шляхом перетворювали релігійно-містичний досвід в ненауковий предмет, який не може виконувати доказові базисні функції при розгляді даної проблематики.

4. Релігійна система вірувань традиційно пов' язувалася з містикою, містицизмом і містичним досвідом. Варто пригадати, що ставлення до релігії донедавна було таким однобічним, що не визнавало самої можливості її претензії на істину, хоча зараз воно значно відхилилося від атеїстичної осі. Суспільство поступово відроджує в собі бажання осмислити релігійно-містичну істину, що знайшло відображення у прагненні створити містичні групи, які є не ізольованим ареалом, а розширеною системою містичних відношень із трансцендентним світом (майстри, адепти).

5. В сучасній науці і релігії відсутня єдність у поглядах на містику і містичний досвід. Це призводить до певного протиріччя: від визнання містичного досвіду як "вищого духовного стану, в якому відбувається вихід за антропологічну межу" (Хорунжий С. С. Заметки к энергийной антропологии. "Духовная практика" и "отверзание чувств": два концепта в сравнительной перспективе // Вопросы философии, - 1999. - № 3. - С. 55) до його визначення як "стану релігійної одержимості" і "релігійного фанатизму" (Волков Ю. Г,. Поликарпов В. С. Человек:

Энциклопедический словарь. - М.: Гардарики, 1999. - С. 231). Водночас, можна вважати, що релігія є основною точкою, в якій розуміння даного феномена і ставлення до нього є, зокрема, тією проблемою, що призводить до нерозуміння як між самими релігіями, так і усередині них. Як зауважив Кіпріян (Керн), "містик містика скоріше зрозуміє, ніж богослов богослова, незважаючи на вигадливу своєрідність мови..." (Архімандрит Кипри-ан (Керн). Духовные предки святого Григорія Паламы: Опыт мистической родословной // Богословская мысль. - Париж,1942. - Вып. 4. - С. 123).

Релігійно-містичний досвід є предметом теоретичного наукового дослідження, при цьому він завжди належав до особливої сфери, яка демонструє зв' язок людини із трансцендентним світом. Хоча певна проблема в межах наукової теорії намагається з' єднатися зі своїм об' єктом, тому й виникає нова проблема - проблема наукового раціонального підходу до дослідження того, що за своєю суттю є ірраціональним і позанауковим.

Крім того, складності виникають і при тлумаченні значень містичного досвіду як такого. Щоб уникнути цього, розглянемо кілька аспектів:

1. Релігійно-містичний досвід є специфічним видом світогляду, що базується на процесі пошуку шляхів осягнення Іншого (Містичний Шлях), спираючись на результати містичного "делания" (містять у собі елементи аскетизму, споглядання, духовної зрілості), набуваючи тим самим містичного світовідчування.

2. Небажаним є уявлення, теорії, ідеї, які людство прагне підводити під сувору структуру побудови цілісного наукового вчення, заснованого на містичному матеріалі, але при цьому не слід позбавляти його елементарної системності й термінологічної бази.

3. Варто відзначити, що розглядати містичний досвід слід як особливу форму існування цілісної духовно-практичної життєдіяльності суспільства (від шаманізму і містерій до аспектів духовного вдосконалення на грунті якогось із містичних вчень).

4. Відбувається усвідомлення того, що мудрість містики виходить за межі соціального буття, а протиріччя, які виникають у передбачених взаємовідносинах, ведуть до цілком іншого, давно забутого світу, а Всесвіт виводять на новий рівень світовідносин, за якого досягається гармонійна єдність на рівнях "людина - світ", "людина - Всесвіт".

5. Очевидно, що логіка, яка встановлює суб'єктно-об'єктні відносини, не здатна підпорядкувати містичний досвід традиційній раціональності.

6. Містичний досвід як проблема викликає деякі методологічні складнощі, через неправильне сприйняття людини як соціальної одиниці, яка має розум, волю, моральні почуття, складну систему психічних стосунків, спроможність створювати нові цілі і самостійно обирати шляхи свого розвитку як особистості.

7. Крім того, біосоціальний характер, який виражається в приналежності людини до двох світів - природно-еволюційного і культурно-історичного, споконвічно відносить її до рангу суперечного духовного ареолу в аспектах містичної реальності.

8. Донедавна нормальним було однобічне і перекручене уявлення, а точніше, відсутність адекватного уявлення про людину як матеріально-духовну або природно-енергетичну цілісність.

9. Відсутність в сучасній науці єдиного розуміння сутності свідомості та її взаємозв'язку з людським "Я", не розбираючи останнє на елементи і частини, поки що є недоступним щаблем у духовному розвитку суспільства і трансформації особистості як основного елемента даного соціуму.

Часто вченими ігнорувалося багато обставин. Вони акцентували увагу не на людській особистості як цілісності, а на окремих її проявах, вивчення яких закріплювалося за певними науками, такими як біологія та психологія: "кожну людську особистість поділити на незліченну кількість складових, залежно від сфери її діяльності, можливостей, емоцій, вірувань і т. д. Постійні протиріччя і конфлікти між складовими особистості породжують метафізичне сум' яття і розпач. Ця внутрішня роздробленість відбиває, на наш погляд, "зовнішній" світ, який ми сприймаємо як множину окремих речей і подій" (Капра Ф. Дао физики. - К.: София, - М.: ИД "Гелиос", 2002. - С. 28).

Тобто з позицій логіки і раціоналізму продовжувалося винищування духовного і трансцендентного начал у людині шляхом поділу її на елементарні складові, проте, як відомо, не можна зрозуміти те, що "розбито" на частини. Поза "єдністю людини", поза уявленням про неї як цілісність не можна зрозуміти те, що стосується всієї її сутності. Неузгодженість, а часом і відкрите протистояння цих аспектів людського буття актуалізували питання подальшого дослідження містичного досвіду як феноменального модусу в проектуванні на перспективи розвитку потенційних можливостей людини як цілісності.

Таким чином, класична наука з її методологічними підходами до проблеми дослідження містичного досвіду демонструє сьогодні свою неспроможність і, можливо, обмеженість. Сучасна наука дає нові підходи до дослідження фундаментальних філософських проблем, що переосмислюють концепцію людини і дають поштовх до подальшого дослідження містичного досвіду як феноменального духовного модусу, обумовлені розвитком холістичних ідей. Концепція єдності елементів людської сутності передбачає не обмежене дослідження людини, а вивчення її як матеріально-духовної цілісності, "нерозкладеної" на окремі частини або функції. Ідеї цілісності в сучасній науковій картині відіграють важливу роль, оскільки сприяють переосмисленню взаємовідносин раціонального та ірраціонального, науки і релігії, дозволяють піднятися до проблеми духовності, відкидають нові підходи до розуміння свідомості людини та її особливих містичних станів. Холістичні ідеї формують нове розуміння картини світу і людини в ньому, новий тип раціональності, що принципово відрізняється від класичного. "Нова" раціональність не зводиться тільки до логіко-інтелектуальної діяльності дослідника, вона не позбавляє його раціонального погляду на світ і людину з її потенційними можливостями. Проблема цілісності сьогодні знайшла відображення у теорії самоорганізації, основні ідеї якої мають велике значення для синтезування філософського знання про універсальні закони еволюціонування цілісних систем, у тому числі й людини.

Отже, виникає необхідність наукового переосмислення містичного досвіду як феноменального модусу в контексті трансформації особистості з урахуванням найбільш ефективних і всебічних підходів до проблеми, що формує особливий, вищий тип раціональності.

Двадцяте століття залишило багату спадщину в аспекті зовнішніх здійснень і перетворень, які дали можливість інтенсивно пізнавати внутрішній світ людини, знайомитися з її духовними глибинами і прихованими силами, що рухають нею з моменту народження і упродовж життя наполегливо ведуть до єдиної мети - осягнення гармонійної цілісності і загального Просвітлення.